malyj_gorgan: (Default)
[personal profile] malyj_gorgan
(попередній розділ)
На Видохрестний Свєтий вечєр досвіта, наколи зорі, наробила баба воскових хрестиків на водицу. Наметала їх у накривчєсту коновочьку из перекладуваними сливинов доґами. Зав’єзала коновочьку у писану вовнєну тайстрину й подала її вуйкови, шо йшов до церкви, наколи днина, по водицу.
Сама борше из вуйнов узєлиси до варіня свєтої вечєрі из дванацітьох писних страв. Тої днини мусів и я ниївши ждати на водицу, доків її ни виніс вуйко вид церкви, бо баба казала, шо тої днини усі мусєт говіти хреста.

Вуйко війшов из водицев вид церкви аж пид полудне. Баба злагодила таку саму вечєрю, єк на перший Свєтий вечєр лагoдила її.
Дідо так само, єк на перший, и на другий Свєтий вечєр, злагодив й на цес вечєр у миску дванаціть писних страв тай из чєпеликом у руці ходив тричі надвір просити градового білого царя – водєного чьорнокнижника до тайної вечєрі. Просив йиго знов з усіх штирьох честий світа.
А єк й за третим разом дідової прошні й на третий Свєтий вечєр градовий білий царь – водєний чьорнокнижник ни мав моци й путері євитиси до діда й засісти разом з ним до тої тайної вечєрі, то дідо тогди заклєв йиго первовічними словами:
«Єк ни может си вода обернути горі й узистріть плисти, так аби й ти ни мав моци й путері, градовий, білий царю – водєний чьорнокнижнику, сего літа приступити на мої ґрунта из своїм градом. Єк си ни может земня узистріть сонця закрутити, так аби й ти ни мав моци й путерї до моїх хітарів доступити. Єк ни может си ніколи сонце назістріть обернути, так аби й ти, градовий білий царю – водєний чьорнокнижнику, ни мав моци й путері на мої ґрунта й одним зерном граду порснути. Вид моїх ґрунтів отсими первовічьними словами я тебе заклинаю й ни допускаю до моїх меж, до моїх хітарів на віки віков амінь».
По тім заклинаню веселий вернувси у хату, бо вірив, шо пoбідив первовічьними словами ничісту силу й загородив їй дорогу з градом йти на свої тай на тоти людскі ґрунта, шо на ні він ни схочєт пустити град у літі.
Ми сіли до вечєрі шє до полудня. Баба вибрала з водиці кучервєі пишні, жовті воскові хрестики, натулєла їх на одвірках поверх двер у обох хатах, у хоромах, хлівами, колешнями й загородами. Скрізь наклала свойов руков на цілий рік на своїм домивстві знак свєтого хреста, єк оборону протів злого духа.
Дідо у цім ділі їй нічьо ни помогав, але нічьо й ни поперечів. Перед їдов кожде з нас мусіло покушєти свєчєної водиці з коновочьки, вінчюючі одни одним: «Дай Боже намногаліт из водицев, тай позволь Господи дочекати й нарік цеї водиці покушєти усім добрим людем на світі тай нам грішним».
По їді тої днини ми вже нічьо ни робили, бо наколи винеслоси водицу вид церкви, натогди уже зайшли Видорші.
Досвіта на Видорші дала баба знов нам тої водиці на шєсерце покушіти усім, а решту тої водиці пересипала у чьорну флєшку, заткала кукурудзіним кочєном й сховала у полицу верх двер, аби стоєла напровсєке у хаті через цілий рік.
Дідо розказував, шо тоти дівки, шо є зомражені й через то ни можут си виддати, біжет по опівночі до днини на Видорші до церкви й голі у дзвінници миют из середини дзвони видобранов на Видохрестний Свєтий вечєр перед заходом сонця водов з дев’єтьох головиц. Витак у хаті тим митілем миютси. Примов’єют у примівника на нім й висипают в суботу у вечєр пид неділю пид порогом церковної брами людем пид ноги, аби були такі голоснї, єк церквоні дзвони. Аби усі люде лиш про ні говорили та аби на вирви били на ні леґіні у старости.
Він казав, шо тоти усі дівки, шо їх си вже кортит виддавати, йдут досвіта на Видорші до церкви, пишно вивберані в шонайкрашшу убирю. Уни си уберают напротів леґінів, аби усі виділи, що вни мают у шо си гонорово приодіти. Тай прикрашєютси, аби си вдати леґіням єк ни лицем, то богдай убирев, бо й кола в плоту єк прибери, то він файний. На Видорші дівки, наколи лиш переступ'єт пopiг у церкву, то видразу изгорда витаютси из свєтими (намальованими на образах у церкві): «Добрийдень, свєті апостоли! Я буду за три неділі з файним чьоловіком на постели». «А витак, єк си ни виддаст тих мнєсниц дівка», – говорив, сміючіси, дідо, – «то на Пушшінє йдет до церкви, зібрана попростеньку, майже у завсідним фантічку. Й наколи увійдет у церкву, то видразу дес станет у кутичьку пид хорами, дес так у потемку, шоби її люде навіть й ни виділи, тай нарікаючі на свєтих, шо ни дали їй тих мнєсниц нієкої долі, кріз плач молитси: «Свєті апостоли. Угодничьки Божі. Най би вже був чьоловік, йкий би бyв, коби лиш хлібця роздобув! А то ні пихоти, ні гидоти ни видко».
Ранo на Видорші, єк идет піп воду свєтити на Ардан, то дівки засідают йиго у церкві коло двер. Крадьми лов’єтси йиму за опарат тай так переступают поріг из церкви надвір, аби си лиш мочі того року виддати.
Дідо повістував, шо є такі видважні дівки (безстидниці), шо лов'єтси за опарат на попови, хоть би си навіть на то й ціла церква дівила тай з них си смієла. Видко, шо лиш так пудно їм кустер горит виддаватиси.
Баба досвіта на Видорші здоймила з-пид образів трійцу єворівскої роботи, мудро вирізану в пишні узори. Заткнула у ню три грубі великі воскові свічці. Убрала трійцу усєлякими зілями чьорногірскими й городними. Закєтичіла колосєм єчьменю та пшениці. Прикрасила крашеним волосом та об’єзала волосовими красками трійцу, аби з неі ни пооппадало зілє, тай пишла разом з дідом тай зо мнов шє до днини до церкви. Вуйко трудний, нивиспаний по колєдниках, лишивси з вуйнов у хаті кутати маржину.
Дідо конем ніс пістолєт та пороху до церкви на проріз, аби було з чього стрілєти, єк мет піп на Ардані воду свєтити.
День був дуже погідний. Єсний. Ни гасло світло на свічях и трійцях, єк ишли з церкви на проріз з річями воду свєтити. Вітер ни гасив світло. Дідо цим си дуже тішив, бо казав, шо єк на Видорші тихєй день, нивітрєно, то цілий рік будет нивітрєний. Буде добрий, погідний рік на бжьоли. Він ворожив, шо того року будет манна на бжьоли, бо стріхє зачєли майже вид самого ранку чюріти. Він казав: «Затєм собі, синку, шо я тобі сегодне кажу, шо єк на Видорші ни чюрєт стріхє, то у бжів того року меду ни надійси узєти».
Нарід одним стєгом ишов из церкви на проріз из церковними річями, церковні брати вели мижи собов попид руки попа у такім світучім єсностев до сонця золотім опараті, шо аж си годі було на него подівити. Церковні фани рихтіли високо понад головами народу. Блишшєлиси єсно до сонця на стареньких коругвах хрести. Єк би зерниці на небі, мерехтіли світла на церковних свічях братству у руках тай на трійцях у чєліди.
Дідо навіть ни доходив до церкви. Баба сама пишла до церкви из трійцев, бо й я лишивси коло діда, зазераючі, єк він рєхтував пістолєта до стрілєня. Коло плоту, на горбку, нидалеко проріза, де мали свєтити воду, дідо обібрав місце на стріленє. Коло него видразу сковпиласи ціла товпа пістолєтників из пістолети.
Дідо ни змигав оком, так уважєв на знак до стріліня.
Єк на прорізі деки голосно забегекали «Намноґаліта», старwий брат церковний дав руков знак до стрілєня. Пістолєтники, лагідні до стріліня, разом из дідом ни перестали жечі з пістолєт, доків їх усіх ни вистрілєли.
Старому Цілици шош си було затєло пістолє й ни вистрілило. Він зачєв шош коло окомінка протичьков шуроборити, а пістоле у тот раз єк изпалило йиму у руках попри самий ніс уверх, то мало шо й очі ни випарило та твар ни скалічіло йиму. А у Черленюкового Міхайла у руках пістолє гет розметало на дрибні кришечьки. Мало пальці ни обирвало. Дмитро Бичюків, то своє пістолєт клав у пліт тай криз пліт из него стрілєв, так охаблено торгало: боєвси, аби си йиму ни вирвало из рук або шоби ни обтовкло йиму чіколонки.
А дідо, то так завзето стрілвв з пістолєт, шо навіть ни мав чєсу й подівитиси на проріз, єк пип трійці свєтив та гасив їх у Ардані.
Єк піп освєтив воду, то нарід так изнісси над прорізом, шо мало й попа у воду ни трутив. Нісси нарід над Арданицев-водицев, так єк вівці над сільов на полонині, єк її довго ни їдет. Тручєючі одни одних, наберали з проріза води у флєшки, беривки, чітури й коновочьки. Сварилиси одни з одними над прорізом, пхаючіси на вирви борше митиси водов Арданицев. Одни одних мало шо у воду ни тручєли. Але дідо на то ни мав коли си дивити. Він борше набивав флейтушем из клочя свої пістолєта, пидсипав їх моцно порохом тай чім боржій знов из них стрілєв.
Аж єк усий нарід розійшовси из проріза, тогди лигиив стрілєти. Зібрав свої пістолєта знов у вовнєні бисаги. Верг на коня тай пишов разом зо мнов из проріза просто горі ид хаті.

(наступний розділ)

Profile

malyj_gorgan: (Default)
malyj_gorgan

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 10:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios