я, знаєш, не згоден, що людина не може відкидати комунізм, не прочитавши Маркса з Леніном і Троцького, або що не сприймати фашизм і нацизм можна, лише проштудіювавши "Майн Кампф".
Ееее, бро, тут все з точністю до навпаки. Якщо не читати Ганну Ардент або Віктора Франкля - фашизм сприйняти легко. І ні, радянська пропаганда фашизму іншого кольору, навіть якщо це фашизм-лайт, навіть якщо хардкорний фашизм там засуджується - не дає імунітету від фашизму, а зовсім навпаки. Ми це зараз спостерігаємо в реальному часі. :(
І, схоже, з "Хатиною" та іншими книгами з радянської школи виходить та ж сама фігня. Там не перемагає антирасистський компонент, там хардкорний расизм намагаються замінити на гламурний.
Резюме: ідея, що для претензії на хоча б поверхневе розуміння -изму НЕ можна НЕ вивчати роботи дослідників з групи, яка від -изму страждає - чомусь є занадто радикальною для пост-радянської людини.
> поїздки ... реалії життя
Цікаво, чомусь поїздки через Rust Belt чи сільську Алабаму - не приводять до анти-білого расизму. Тобто, справа в інших реаліях?
Добре, спробуємо їх знайти. Для цього доведеться повернутися до наших баранів - в Україні системного расизму нема (бо країна на момент формування була відносно гомогенна), а ось персонального - вистачає, на жаль. Та і в СРСР було все окей с персональним расизмом - вживання racial slurs не вважалось чимось диким, анекдоти про чукчів, чорних тощо - були нормою, да і расово мотивоване насильство - теж було в наявності.
(Я прикладів давав багато, якщо треба - наведу знову.)
І чим цій расизм був і є викликаний? Чорними гетто? Та ні, нібито. Гетто нема, а на чорних реально нападають і цькують, на жаль. І навіть прямий, дикий расизм - не робить людину ізгоєм, навіть зараз.
Але чому ми зупиняємося на расизмі? Типова пост-радянська людина має ще, як правило, в комплекті сексизм з гомофобією. Це теж викликано жіночими гетто та гей-злочинцями?
Чи може, толерантність до -измів - як в книгах, так і в родині-суспільстві - труїть мозок і дає плоди пізніше? Особливо, якщо отрута ще каже "це норм, це не расизм, ти ще нічого" - а потім хоба, і когнітивний дисонанс?
no subject
Ееее, бро, тут все з точністю до навпаки. Якщо не читати Ганну Ардент або Віктора Франкля - фашизм сприйняти легко. І ні, радянська пропаганда фашизму іншого кольору, навіть якщо це фашизм-лайт, навіть якщо хардкорний фашизм там засуджується - не дає імунітету від фашизму, а зовсім навпаки. Ми це зараз спостерігаємо в реальному часі. :(
І, схоже, з "Хатиною" та іншими книгами з радянської школи виходить та ж сама фігня. Там не перемагає антирасистський компонент, там хардкорний расизм намагаються замінити на гламурний.
Резюме: ідея, що для претензії на хоча б поверхневе розуміння -изму НЕ можна НЕ вивчати роботи дослідників з групи, яка від -изму страждає - чомусь є занадто радикальною для пост-радянської людини.
> поїздки ... реалії життя
Цікаво, чомусь поїздки через Rust Belt чи сільську Алабаму - не приводять до анти-білого расизму. Тобто, справа в інших реаліях?
Добре, спробуємо їх знайти. Для цього доведеться повернутися до наших баранів - в Україні системного расизму нема (бо країна на момент формування була відносно гомогенна), а ось персонального - вистачає, на жаль. Та і в СРСР було все окей с персональним расизмом - вживання racial slurs не вважалось чимось диким, анекдоти про чукчів, чорних тощо - були нормою, да і расово мотивоване насильство - теж було в наявності.
(Я прикладів давав багато, якщо треба - наведу знову.)
І чим цій расизм був і є викликаний? Чорними гетто? Та ні, нібито. Гетто нема, а на чорних реально нападають і цькують, на жаль. І навіть прямий, дикий расизм - не робить людину ізгоєм, навіть зараз.
Але чому ми зупиняємося на расизмі? Типова пост-радянська людина має ще, як правило, в комплекті сексизм з гомофобією. Це теж викликано жіночими гетто та гей-злочинцями?
Чи може, толерантність до -измів - як в книгах, так і в родині-суспільстві - труїть мозок і дає плоди пізніше? Особливо, якщо отрута ще каже "це норм, це не расизм, ти ще нічого" - а потім хоба, і когнітивний дисонанс?