Не знаю, а шукати ліньки. ... о ліньки... Лінкольн? Він міг, як і багато хто інший.
Я не пробую підміняти поняття, вибач, якщо воно так виглядає. Від свободи до рівності шлях -- в більшості доступних в бібліотечці радянського школяра книжок, де не було баясів класової боротьби або великороського імперіалізму, загальний вектор був від статуса кво описуваної епохи до більшої свободи. Не у всіх, але середнє, а може і медіан, там були скорше запереченням рабств, расизмів і інших експлуатацій, ніж апологіями. Я на це звернув увагу, коли, навчивчись польської почав перечитувати збережену дідусем бібліотеку довоєнного палп фікшна в польському перекладі. І американські автори часів джима кроу, і європейці, той же Карел Май, ще тоді мене вразили расизмом, якимось неймовірним на фоні пропущеного радянською цензурою. От і все, що я хочу сказати: що середній рівень читаного радянським читачем, задавав правильний вектор. Все інше -- від того, що треба когось вислуховувати (треба, якщо претендуєш на один рівнеь, не треба, якщо не претендуєш, я живого естонця, не естонського москаля, не чув ніколи, латвійців і латишів -- з 90-го року, і шо?) -- це спроба розширити тему там, де цього робити не варто.