Що спростовують? Ти стверджуєш, що (а) імігранти з сересер не міняли своїх поглядів з расових питань з моменту прильоту? (б) ці погляди однакові для різних країн/локація/середовищ, куди вони емігрували? (в) ступінь расово-зумовленої зневаги/вищості/іншого негативу залишився однаковим для представників різних небілих рас?
Моя відповідь на всі три питання різко негативна, якщо твоя інакша, то ми дурно говоримо. Причому, тут треба погодитися або не погодитися виключно на рівні вражень -- бо твердої статистики тут нема і навряд чи може бути. Це може бути наше враження від особистих розмов в приватних і напівприватних ситуаціях, анекдотів, вибору лексики ('... а нєґров ми називаєм "чєбурашкамі" іли "абєзьянкамі"...') і т. д.
Словом, ти з якимось з пунктів а-б-в зі мною не згоден, то решта суперечки сенсу не має в принципі, бо у нас таки занадто різний попередній досвід і, відповідно, потачкові дані (Хіба, готовий розглянути щодо пункту (б) чи залежність поглядів від середовища може мати зворотню казуальність, люди, більше чи менше якогось рівня схильні до певних проявів расизму, могли вибирати конкретні дестинації чи середовища, ну, там, античорні расисти їхали в Чикаго і НЙ, а антикитайські -- в Сіетл і Сан Франциско.)

А, що про антибілий расизм -- звідки він може взятися у білих? (Саме расизм, бо внутрішньо-класов ксенофобія, типу зневаги до ліваків, москалів, хранцюзів, голубих, реднеків, фашистів, яппі, атеїстів, велосипедистів або християн -- це у нас запросто.) Достатньо сильна негативна емоція такого плану виникає виключно, на хвилі відчуття несправедливості по відношенню до себе/своїх. Єдині винятки -- або стокгольмський синдром, або синдром перебіжчика, або коли з'являються настільки сильні особисті зв'язки з представником іншої раси, що починаєш асоціювати себе з ними емпатично. Всіх три механізми подібні, взаємозв'язані, і достатньо рідкісні, щоби не робити погоди. А поза тим, спектр можливостей -- від нормального (та хоч позитивного) ставлення до тої чи іншої групи чужих до негативного.