Тоді, з одного боку, може бути більше приватних шкіл, конкуренція, попит, оце все, а з другого боку, вчитель в приватній зможе отримувати вдвічі більше, створюючи мотивацію і конкуренцію серед спеціалістів. В чому тут груба помилка?

Нагадаю, що оригінальна задача ставила умовою - тут і зараз, мовляв, не хочемо чекати, чи спрацює воно, чи ні.

А помилка тут в фокусі на попиті, і ігноруванні пропозиції. Зараз є фіксована кількість вчителів на ринку. В приватних школах хороші вчителі зароблять 100-120К, в публічних - 50-70К. Якщо роздати ваучери для приватних шкіл - то це приведе до росту попиту, але ніяк не змінить ПРОПОЗИЦІЮ в цілому (тут і зараз). Навіть якщо приватні школи переманять вчителів з публічних (а кого переманювати-то? хтось залишився, кого ще не переманили?) - то в публічних настане піпець, і УСІ все одно рвануть в приватні. Як наслідок, приватні школи не зможуть масштабувати бізнес відповідно попиту тут і зараз, але будуть мати підвищений попит, тому тупо піднімуть ціни (бо можуть). Локально-темпорально - це таки гра з нульовою сумою.

Якщо пощастить - через 4-8 років ми побачимо випускників, які підуть не у програмісти, а у вчителя, і "можливо" ця схема запрацює. Але (а) це порушує умови задачі, де люди НЕ хочуть чекати і ризикувати, (б) вона все одно не запрацює.

Приклад (а) - ціни і доступність туалетного паперу або відеокарт/приставок під час ковіду, коли у населення з'явився на руках аналог ваучерів - "ковідні" гроші. І це при тому, що масштабувати виробництво відеокарт - швидше, ніж масштабувати "виробництво" вчителів!

Це була проста частина, далі буде складна. Чому ця ідея не запрацює? А тут повертаємося до хвороби Бомола. В галузях, де продуктивність зростає разом з попитом - капіталісту-інвестору цікаво заплатити X працівнику, щоб отримати X*Y прибутку, і наймати нових працівників вигідно.

Якщо ми підвищуємо оплату "константо-продуктивних" працівників, то в цих галузях пропозиція робочої сили створюється за рахунок дефіциту працівників в галузях продуктивних. Тут є збіг з прогресивним оподаткуванням - стан "константо-продуктивних" галузей покращується за рахунок падіння виробництва в більш продуктивних, це реальний трейдофф.

Але є і ключова відмінність. При реально-прогресивному оподаткуванні ріст зп з боку компанії - погано перетворюється в "гроші на руках" у працівника (зайві гроші відіймає держава), і мотивація для найму нових працівників обмежена. Але якщо держава цього не робить - то у "продуктивних" галузей виникає мотивація підіймати зп працівникам (або за рахунок власної маржі, щоб не втратити об'єм, або за рахунок підвищення цін) - бо більше працівників, більше прибуток.

І тут починаються positive feedback loop - зп і кількість вчителів росте (хай і з затримкою), але у гугла є мотивація підвищувати зп інженерам, гугл підвищує - і треба ще більше ваучерів, щоб зберегти достатню пропозицію вчителів. Але мотивація у гугла нікуди не поділася - наша пісня гарна, нова...

Зверни увагу - на цю проблему фактор "якість витрачання грошей державою" принципово не впливає. Цікавий парадокс, який не б'є з common wisdom, але що є, то є!



P.S. Істини раді - ця теорія ґрунтується на нееластичності попиту, що існує зараз (усім треба хоч якось вчитися), і на малої еластичності пропозиції (бабка, яка торгує пиріжками - може замість 20 напекти 100, якщо треба - за ніч, а ось з вчителями так не вийде).

Але є два варіанти, як обійти ці обмеження:

(а) зробити попит більш еластичним: можна в школі взагалі не вчитися, йдіть в шахту після 3-го класу (або картоплю сапати взагалі без освіти)
(б) зробить пропозицію більш еластичною: відміняємо квоти на імміграцію, хай їдуть 100500 тищ вчителів і працюють

Іронія в тому, що другий варіант в межах конкретної країни фізично реалізувати реально, а ось ідеологічно - ми знову повертаємося до попкорну...