> ... особиста риса, більш притаманна жінкам? Ну, хочеш -- не особиста риса, а фізична особливість. Як одна з гіпотез про "що ще, крім дискримінації" воно підходить ідеально.
> ... про відсутність стійкості до стресу у жінок може писати тільки повний бовдур, > який сам не намагався няньчити капризне немовля ... Деймор посилається на Вікі, яка посилається на огляд, який я перевірив і переконався, що так і пише, levels of neuroticism are higher in women than men. Важко сказати, який бовдур повніший, той, хто пише що у жінок толерантність до стресу нижча, чи той, хто читає написане як "відсутність стійкості до стресу" ;) І те, і друге не зовсім так -- у жінок реакція на стрес інакша. Маючи не найменший практичний досвід тісного співжиття з дітьми різного віку в різних суспільствах, я переконаний, що порівнювати сам стрес і спектр допустимих реакцій на нього в умовах родини і робити -- бздура. Недаремно популярний сюжет і особисте спостереження, що люди, які really good at their jobs, часто бувають далеко не найкращими батьками, і навпаки: прекрасний сімʼянин часто посередній працівником. (Хоча, це не лише про стрес, плюс, виміряти не виміряєш, тому це не більше, ніж ілюстрація.)
> ... сам Деймор про роботу, "де всі всіх ображають" не писав Ніхто і не стверджує що писав. І про "встаєш ти зранку і обираєш" не писав. Це наша з тобою розмова про "здібності"
> ... Деймора ми зобов'язані читати формально ... який сенс далі продовжувати? Ніхто нічого не зобовʼязаний. Плюватися на щось, що не подобається, може, взагалі, кожен, а для конструктивної дискусії достатньо якогось загального розуміння, того я і писав про "beyond any reasonable doubt". В даному випадку спроба урівняти вимоги до формальності розуміння мені звучить аналогічно до того, як спроба урівняти оцінку пересічного політика демократа (який, як всякий політик, часом каже неправду, часом крутить хвостом) і пересічного трампіста (який... ну, ти сам знаєш), бо, мовляв "обоє ж брешуть, значить вони однаково погані або однаково хороші" А продовжувти далі сенсу і нема. Я реакцію на Деймора згадав як приклад пуризму реакцій на теми з розряду ідентичностей і соціальної справедливості. Наша розмова прямо зараз прекрасно підтвердила мій поінт: спроба знайти конструктив... навіть не конструктив, а щось, крім негативу в тексті Деймора, викликає реакцію, яка, будь я нейтралом з усіх інших тем(*), однозначно би мене відштовхнула від табору, де така реакція є типовою. І це в ситуації банального френдлі файєр, в темі, де (щось мені підказує) розділяю 100% твоїх стратегічних цінностей соціального плану, а не погоджуюся, максимум, з окремими тактичними моментами на предмет, як краще досягнути тих самих цілей. Оскільки виділений зірочкою момент -- гіпотетичний, можна не перейматися, просто зафіксувати момент. А оскільки навряд чи в когось вийде оцінити, скільки саме людей такий підхід до ґендерних питань виштовхнув з рядів потенційних прихильників, а скільки, навпаки, перетягнув до цих рядів, це залишається пустою балаканиною.
no subject
Ну, хочеш -- не особиста риса, а фізична особливість. Як одна з гіпотез про "що ще, крім дискримінації" воно підходить ідеально.
> ... про відсутність стійкості до стресу у жінок може писати тільки повний бовдур,
> який сам не намагався няньчити капризне немовля ...
Деймор посилається на Вікі, яка посилається на огляд, який я перевірив і переконався, що так і пише, levels of neuroticism are higher in women than men.
Важко сказати, який бовдур повніший, той, хто пише що у жінок толерантність до стресу нижча, чи той, хто читає написане як "відсутність стійкості до стресу" ;) І те, і друге не зовсім так -- у жінок реакція на стрес інакша. Маючи не найменший практичний досвід тісного співжиття з дітьми різного віку в різних суспільствах, я переконаний, що порівнювати сам стрес і спектр допустимих реакцій на нього в умовах родини і робити -- бздура. Недаремно популярний сюжет і особисте спостереження, що люди, які really good at their jobs, часто бувають далеко не найкращими батьками, і навпаки: прекрасний сімʼянин часто посередній працівником. (Хоча, це не лише про стрес, плюс, виміряти не виміряєш, тому це не більше, ніж ілюстрація.)
> ... сам Деймор про роботу, "де всі всіх ображають" не писав
Ніхто і не стверджує що писав. І про "встаєш ти зранку і обираєш" не писав. Це наша з тобою розмова про "здібності"
> ... Деймора ми зобов'язані читати формально ... який сенс далі продовжувати?
Ніхто нічого не зобовʼязаний. Плюватися на щось, що не подобається, може, взагалі, кожен, а для конструктивної дискусії достатньо якогось загального розуміння, того я і писав про "beyond any reasonable doubt". В даному випадку спроба урівняти вимоги до формальності розуміння мені звучить аналогічно до того, як спроба урівняти оцінку пересічного політика демократа (який, як всякий політик, часом каже неправду, часом крутить хвостом) і пересічного трампіста (який... ну, ти сам знаєш), бо, мовляв "обоє ж брешуть, значить вони однаково погані або однаково хороші"
А продовжувти далі сенсу і нема. Я реакцію на Деймора згадав як приклад пуризму реакцій на теми з розряду ідентичностей і соціальної справедливості. Наша розмова прямо зараз прекрасно підтвердила мій поінт: спроба знайти конструктив... навіть не конструктив, а щось, крім негативу в тексті Деймора, викликає реакцію, яка, будь я нейтралом з усіх інших тем(*), однозначно би мене відштовхнула від табору, де така реакція є типовою. І це в ситуації банального френдлі файєр, в темі, де (щось мені підказує) розділяю 100% твоїх стратегічних цінностей соціального плану, а не погоджуюся, максимум, з окремими тактичними моментами на предмет, як краще досягнути тих самих цілей. Оскільки виділений зірочкою момент -- гіпотетичний, можна не перейматися, просто зафіксувати момент. А оскільки навряд чи в когось вийде оцінити, скільки саме людей такий підхід до ґендерних питань виштовхнув з рядів потенційних прихильників, а скільки, навпаки, перетягнув до цих рядів, це залишається пустою балаканиною.