Людина може захотіти взнати про чужий особистий досвід, якщо ця людина сама хоче комусь вибачити якийсь проступок, центрове слово "сама", вимагати від людини такого не можна.

Цікаве питання - як завжди цю лінійку я прикладаю до себе і власної групи. Ось є в Україні питання адміністративне, мовне. Є зросійщені російськомовні українці, яким всю дорогу було все норм - і вони не думали, що їх "норм" відбувався за рахунок утиску і примусу україномовних.

Але на досвід україномовних вони не дивляться - тому що нема ані часу, ані сил, ані бажання - і як результат, нічого не змінюють, аж поки вони не отримають пильним мішком по маковці. А отримавши - починають волати про "усчємленіє". Але при тому все ж ситуація змінюється на краще в цілому. Але при тому отримуємо перегиби. Ось такий ось парадокс.



І тут питання - чи можемо ми вимагати від "усчємленних" звертати увагу на досвід людей, які живуть навколо них? (А навіть сама насмішка типу "усчємленіє" - це вже хоч м'яке, але цькування в їх бік.) Якщо можна - то не працює ідея. Якщо не можна - то треба кидати все і йти боротися з насильницькою українізацією, булінгом і шеймінгом (і одразу перед очима встає образ Траволти на Щекавиці :) ).

Скажи, непроста ситуація? І вимагати погано, і не вимагати - теж фігня виходить. Не працює ця ідея як максима, схоже.