malyj_gorgan | різне

Entry tags:

різне

1. Виглядає, що з наступного понеділка знову на роботу. Після Амазону воно, звичайно, не гроші... але зате команда, ніби, хороша, можна працювати з дому, а якщо не з дому, то хвилин 35 їхати, цілком менеджбл.
1а. Так у мене і не склалося отримати допомогу з безробіття. Якось там все дуже складно: все заповниш, а вони кажуть, що у них "залишилися питання", треба призначити апоінтмент, вони подзвонять. Прочекав два тижні до апоінтменту, вчора зранку телефон дренькнув і все.... а віддзвонити –– ніфіга неможливо. І що з тим всім робити далі, зовсім неясно. Ну мені ок, я без роботи просидів рівно місяць, а як люди, яким без того реально ніяк?

2. Прийняв участь в локальному політичному житті -- на виході з магазину дав себе спіймати чуваку, який збирав підписи на всякі політичні рухи. Підписав пару ініціатив. Одна -- локальна для нашого графства, щоби звільнити нашу пані прокурора Памелу Прайс. Друга –– посилення криміналізації фентанилу, включно з класифікацією зберігання як злочину, а не дрібного хуліганства, ну і, заодно, усунення порогу в $950, нижче якого крадіжка –– не кримінальний злочин. Побачимо, що з того вийде. Там у чувака, який збирав підписи, була ще третя ініціатива, щоби додати курс з персональних фінансів до обовʼязкового для закінчення школи. Не став підписувати: з того, що я бачу, нічого хорошого вони тут дітей не навчать, лише поганого, ну і охоту вчитися далі відібʼють.

3. До речі, про школи. Чим більше знаю взнаю про тутешню школу зсередини, тим менше звинувачую публіку типу колумбайнівських шутерів. При цьому я не звинувачую вчителів прямо, скорше, саму систему, націлену на те, щоби максимально утримувати всередині школи навіть придурків. В умовах наших країв –– диспропорційно націлену на те, щоби утримувати в школі в першу чергу придурків, бо всі інші і самі туди ходитимуть. В інших місцевостях/демографіях, ухил може бути в інший бік, але загальна проблемність + антиінтелектуалізм ті самі. Мені якось на Кворі попадалося співзвучне. Якщо ви Квору часом читаєте, раджу пошукати серію "What is wrong with American high schools?" Озвучена у верхній статті проблематика майнорітіз у нас працює в інший бік, але поза тим все те ж саме. Основний обмін думками на тему у них був шість років тому, та і судячи за тим самим Колумбайном (і кожним першим іншим виступом на цю тему в кіно чи літературі останніх десятиліть) це не недавнє явище. Як хтось прекрасно висловився на Кворі в коментах: "High school is a hormone driven cesspool of lost people."
Це колись/у нас все було інакше? Чи це мені в дитинстві так пощастило зі школою? Чи це мені пощастило особисто не бути легкою мішенню? Чи все було не краще, просто, памʼять витіснила погане? (Хоча це вже навряд -- погане про систему і всяке навколоідеологічне нікуди не витіснилося, досі на місці.) Повний набір расизмів і нетерпимостей, замішаний на зневазі до навчання. Як з цим боротися?..

4. А з України новини такі, що писати про них зовсім не хочеться. Земляки, хто на місці і з тим всім бореться, і на фронті, і в тилу, ви всі герої, наша дрібна допомога -- дрібничка. Але хай цю дрібничку, але ми продовжимо слати.

Flat | Top-Level Comments Only

Тобі пощастило що ти не отримав допомогу з безробіття, бо коли би ти отримав, то зрозумів що з цією допомогою ти довго не просидів і платять ці копійки тількі пів року, а після може йти і стріляти, що багато так і роблять...

Ну, при желании пособие за январь можно продолжать выбивать. Деньги же. Но.. да, как-то сложно у вас всё в Калифорнии.

Поздравляю с новой работой.

Дякую.
Unemployment я спробую таки вибити. Я вже його забюджетував на хороші цілі: одному знайомому дрон відремонтувати, другому –– згорілу снарягу відновити. Гроші, правда, вже переслав, так що тепер штат Каліфорнія мені ці гроші повинен віддати :)

Цікаво про школи.
Недавно спілкувалась про школи в Німеччині, у них працює система, і цілком ефективно: школа для придурків, звичайна і хороша.
Мої племінники потрапили спочатку в звичайну, зараз - в хорошій. Нажаль, багато дітей біженців з України відсіяли в школу для придурків, мову недовчили.

Шкода дітей, яким не випало попасти в кращу школу лише через тимчасове відставання в мові. Воно буває –- система динаміки між школами кращими і гіршими завжди буде неідеальними, і там завжди будуть несправедливі моменти. Проблема в тому, що альтенратива, коли всі школи однакові, чомусь завжди означає, що всі школи –– гірші, а не кращі і навіть не посередині.
Працює старий добрий основний закон органічної хімії. (Як хто не знає: змішавши ложку кілограм повидла і кілограм гівна, ми отримуємо два кілограми гівна.)

З такої точки зору, в розділенні є сенс.

Чи все було не краще, просто, памʼять витіснила погане?

Я на себе дивлюсь - і розумію, що деякі речі в радянській школі я і тоді, і досі не сприймаю, як погані в емоційному плані. Головою розумію, що фігня, якщо б хтось зараз таке робив - ми б кричали "що за треш!", а ось на рівні емоцій і спогадів: "уііі, прикольно було".

Приклад: "чергування". ЗАМІСТЬ уроків учні займаються некваліфікованою і неоплачуваною роботою, наприклад, обід накладають в столовці, чи прибирають в школі. Реальний же треш - якщо б зараз дітей не пускали б вчитися і примушували замість того працювати замість шкільного персоналу, ми б вже шкандаль влаштували, а тоді мені було норм. Можна було булочок солодких натирити і в преф грати в очікуванні перерви. (На уроках-то в столовці нікого не було!)

А якщо скомпенсувати гендерний байас - то треба ще пригадати легалізований sexual assault. Уяві, що хтось примусово лізе дівчатам у вагіну, а вони навіть відмовитися без скандалу на високому рівні не можуть? Зараз би ми волали "тримай збоченця" і поліція б бігла арештовувати злочинців - а тоді це було норм, звалося "гінекологічний огляд" (на який хлопці, звісно, звертали нуль уваги).

Чергування я теж не любив, хоч і не сильно про це страждав.
Примусові огляди були багато де різні, інвазивність гінекологічного огляду, в принципі, порівнянна з інвазивністю наших оглядів "для воєнкомату", від яких теж не можна було відмовитися без скандалу на високому рівні.
Я в цьому пості скорше маю на увазі соціальне життя американської школи, стосунки між учнями.... які стаються з подачі і фактичного схвалення вчителів і адміністрації.
Зараз напишу ще пост з цієї серії. Буквально тільки що почуте

"з інвазивністю наших оглядів "для воєнкомату""

В нас це відбувалося собсна в воєнкоматі, тому я зі школою не змішував, але то деталі. Хоча воно менш інвазивно, ніж в дівчат - але теж треш, нема де правди діти.

"не сильно про це страждав"

Ось це саме мої спостереження: той треш, що відбувався з нами - масово сприймається як "не сильно страджав".

А трешу вистачало - від твоїх історій про вчительський харасмент і мордобій у відповідь, інституціональний sexual assault, легальний рабський труд - та і собсна підліткові розборки (історій про яких в мене теж вистачає)...

Все це зараз більшість пост-радянських батьків, що я спостерігаю - дійсно сприймає як "не сильно страждав". Але коли хтось зачепить їх дитину - то воно сприймається гораздо гостріше.

Це я кажу не для того, щоб знецінити місцеві проблеми з дітьми. Це чисто різниця в батьківських реакціях, яку важко не помітити - і, яка, напевно, є природною.

P.S. Що мене колись шокувало в росіянах - так те, що там змогли навіть цій батьківський інстинкт задавити. Пам'ятаю дзвінок одного з російських полонених додому: "мовляв, мамо, зі мною все гаразд, але ти йди там, дзвони, протестуй, щоб мене обміняли".

І мама така: "А що я можу зробити? я нічого не можу..." Я був в шоці тоді, бо тут у кішки кошеня спробуй відняти - без очей залишишся, а в них, як по Оруеллу - задавили цій момент, нема родини, нема близьких людей, все знищили. Страшне...

(Вибачай, що проти ночі про таке!)

Edited 2024-02-02 09:15 (UTC)

> В нас це відбувалося собсна в воєнкоматі,
А у нас лише після 16 в військкомат йшли, а до того –– в школі, причому, в хлопців щороку, а у дівча лише раз щось таке було, але явно не надто проблематичне. Цілком можливо, що то все мінялося від школи до школи, не кажучи вже про регіони. Он, у мене в одній школі примусовий дантист був, оце був жах, а в іншій –– нічого. (А знайомий з підмосковʼя розповідав про дантиста в школі, який колупався в зубах дітей машинкою з ніжним приводом)

> той треш, що відбувався з нами - масово сприймається як "не сильно страджав".
Про себе "не сильно" я писав саме про чергування. На фоні всякого іншого різного. Але ти правий –– інтенсивність страждання, вона ж завжди іде від порівняння, а радянська школа на фоні решти радянського життя була ще так нічого... (Ти порівняй репутацію школи з тою ж бурсою, куди йшло більше половини учнів, я вже мовчу про армію, яка кожного першого хлопця чекала.)

> Що мене колись шокувало в росіянах - так те, що там змогли навіть цій батьківський інстинкт задавити.

Бл.... Точно. Я якось саме на це особливо уваги не звертав, а оце зараз ти власноручно ще докинув немаленьку таку дровиняку в полумʼя моєї мізорусії. Причому, саме ставлення до етносу. Я оце тільки що подумки пройшовся по знайомих сімʼях з росії. Яких у мене вистачає, і які, правда, менше ніж наполовину росіяни, а в більшості –– євреї. Так от, в плані прояву оцих самих батьківських інстинктів там не просто видно різницю, там між двома групами (євреями і росіянами) провалля! Причому у росіян з України (яких у мене теж вистачало, навіть одружений був раз) такого нема, а от в росіянах з росії... Фактично, можу придумати один єдиний виняток, і то, там батьки чоловіка з Запорізької області колись під москву переїхали.
Словом, тойво... тобі не соромно отак радикалізувати невинних прекраснодушних нетізенів? ;)

Edited 2024-02-02 16:47 (UTC)

Але ти правий –– інтенсивність страждання, вона ж завжди іде від порівняння

Тут чорт його зна, насправді. Я був мажором, в мене мама була "блатний" лікар, а тато - "виїздний", в матеріальному плані моє життя було непогане, в плані відносно-соціальному теж (соціальна дистанція між моєю родиною та hoi polloi - колосальна, вище тільки партійне керівництво), але теж "не особо страждав".

В мене теорія, що діти все, що навколо відбувається, сприймають як "не сильно страждав" - що в СРСР, що зараз. Просто тому, що діти, що вік такий.

Приклад: я надивився на дітей біженців - їм хоч бомби, хоч російські фільтраційні табори - таки сприймаються як "не сильно страждав", там куди більш серйозні драми від ситуацій типу "друзі дома залишилися, нема кого на днюху покликати".

Звісно, хз яким це ПТСРом далі виллється, але це і про нас можна сказати - не факт, що ми те радянське дитинство залишили психічно здоровими людьми. Мої спостереження і теорії - саме про факт самооцінки, про "не сильно страждав".

А з іншого боку, цілком нормально коли сучасні батьки захищають дитину навіть від частини того трешу, який вони самі пройшли. Ось ти приклад добрий, і ти не один такий, не п'ятий навіть, і не десятий.

> ... тому, що діти, що вік такий....
Звичайно, діти (люди) звикають до будь-чого. Пластична психіка, витіснення, заміщення, адаптація, вотєтовотвсьо.
Але при цьому *щось* дітям, як і решті з нас, завжди не подобається. В союзі восьмидесятих локус незадоволення реальністю у дітей і підлітків був не в школі, а в системі взагалі. Для більшості дітей школа, і як і інституція, і як інтерфейс до суспільства, була не найгіршим в цьому житті. Тут же –– навпаки, принаймні, починаючи з мідлскул. І на прикладі дітей моїх і нинішніх знайомих, і на прикладі почутого і побаченого раніше, що в реалі, що в кіно/літературі. Якщо задуматися, то це виходить одна з основних відмінностей між поколіннями в еміґрантських родинах. Ми, батьки, не розуміємо, як це так, що в дітей центр життєвого негативу –– школа, бо у нас було не так, у відносному плані, не в абсолютному.

До попереднього, аналізуючи те, що мені оце сформулювалося: а може бути, ту банальна класова штука. Діти з бідніших/гірших родин, у яких життя таке, що фокус незадоволення поза школою, приносять цей свій негатив до школи і перекладають його на дітей з багатших/кращих родин, щоби і їм теж було погано.

Класова штука є (навіть власне дитинство пригадую!), але є не тільки вона. Яка там класова компонента в булінгу в Купертино чи Тібуроні (Тібуроні, Карл!)?

останню історію буквально минулого тижня почув - до речі, чому, коли твою дітину булить син ВП самсунгу, то достукатися до принципала одразу стає набагато важче? класова компонента "наоборот"?

А з іншого боку - таки є системний расизм (racism by impact), без особистих злих намірів, але який люди на собі відчувають, і на який вже реагують, часто погано, з стереотипізацією, узагальненями і усілякими -измами. (Ось хіспаників на кордоні влада гнобить, в Сенаті вже готовий анти-іміграційний біпартизанський законопроект, на DACA навіть демократи забили болт - а українцям-мігрантам викатили червону дорожкам, тут тобі і U4U, тут тобі і TPS... Є за що хіспаникам українців не любити - і це, на жаль, виливається як раз в расизм інтерперсональний...)

"Те, що ти жертва - не значить, що ти гарна людина."

І нас це теж торкається - в Україні і країнах Балтії я чув і навіть особисто зтикався з випадками цькування російськомовних, біженців з Донбасу тощо (хоча, звісно, це не те, про що каже російська пропаганда - але нема правди діти, трапляється таке... а починаєш про це говорити - так одразу ти совок, агент Кремля, манкурт). Та і до мене особисто, підозрюю, у Вроцлаві місцевий упир доїбався не в останню чергу тому, що почув не польську мову.

(мені-то в принципі пофіг, хоча життя в мене набагато краще ніж в СРСР, але якщо б на моєму місці була б чиясь дитина? як би батьки реагували? таки підозрюю, що саме батьківський інстинкт примушує по різному дивитися на "трапилося зі мною" вс "трапилося з дитиною".)

Сумний висновок - хто шукає школу без булінгу, то в США буде важко це знайти. Навіть багаті і білі/азійські райони - від цього страждають. Єдине, на що тут можуть спромогтися - це знизити частоту та прояви цього булінгу (наприклад, не арматурою тебе пиздять кожен день, а іноді вербально цькують). :(

Edited 2024-02-04 04:25 (UTC)

Про класовість –– то гіпотеза, ніяких аргуметнів, крім "а, може, воно так" у мене нема. Як живуть люди в місцях, де немає представників "експлуатованих" класів, я не знаю, ніколи не бачив. Аналогічно, ситуація про булінґ з боку золотої молоді типу нащадка з Самсунґу мені знайома виключно з кіно і літератури, в реалі я не бачив і не чув про шкільні проблеми для інших, які створюють діти батьків, яким не пофіг на репутацію.
З хіспаніками ми колись уже згадували: там, крім ворожості по відношенню до українців, суворі проблеми всередині общини, якраз расовї -- бо суміш релігійності, консервативності, бідності, таке...
Булінґ російськомовних десь, може, є, на моїй памʼятї (навіть в пострадянські часи) було лише навпаки, тому як воно виглядає наживо, наскільки інтенсивно, звідки які ноги ростуть -- не скажу.

> Те, що ти жертва - не значить, що ти гарна людина
Про це і мови нема. У випадках, які я спостерігаю навколо, справедливо інше: те, що подібні на тебе люди десь є жертвами, не означає, що ти не агресор.

на моїй памʼятї (навіть в пострадянські часи) було лише навпаки

Тут може бути байас - з одного боку, персональні історії, звісно, може і не було нагоди почути, але ж цькування школярів у виконанні Ірини Фаріон транслювалося на всю націю! Якщо ти дійсно того не чув - друже, я тобі заздрю! "Кинути все, і поїхати в Урюпинськ..."

Але про булінг російськомовних я кажу не в тому плані, що "ужас, що робиться, усчємляють!" Я кажу це для ілюстрації феномену, який є суто статистичним (а зверху ще часто притрушений байасами).

Є дві групи, Червона та Блакитна. хай в Червоній групі А є 1% блакитно-фобів. Це небагато, це природний рівень. Ймовірність для "червоного" побачити прояв блакитно-фобії - невеликий, особливо з поправкою того, що ці прояви не завжди є публічними, такими, що ретранслюються на всю популяцію.

А ось ймовірність блакитного особисто зіткнутися з "блакитно-фобією" - наближається до одиниці!

Тепер додаємо до цього феномену зворотній - хай в Блакитній групі є 1% червоно-фобів... Nuff said, I guess?

І це тільки ІНТЕРПЕРСОНАЛЬНЕ ставлення - а є ще і СИСТЕМНІ фобії/-изми/утиски... (Тут приклад з українцями і росіянами-російськомовними як раз гарна ілюстрація - з одного боку століття системних утисків, до яких конкретна російськомовна людина може бути причасна хиба що як бенефіціар. З другого боку є українці, які століттями відчували ці системні утиски особисто. А з третього боку - персональні інтеракції, в яких обидві сторони чисто статистично зіткнуться з -измами рано чи пізно.)

Позитивний момент (щоб не все було про doom and gloom) - робота над системними проблемами, хоч і мало впливає на проблеми інтерперсональні, але життя таки покращує суттєво.

Тут знову приклад з життя: українофобії у поляків дофіга, історичних резонів в них для цього вистачає. Але системна робота таки дає плоди - бути біженцем у Вроцлаві-2022 таки краще, ніж у Києві-2014 - і зняти житло, і найти роботу, і вивчити мову набагато простіше саме в силу системного подходу до цих питань.

Але інтерперсональної українофобії ("by intent") в Польщі більше, ніж русо- чи донбасо-фобії в Україні (як мінімум - по моїм особистим спостереженням)!

Такі справи.
(shrug)

Edited 2024-02-04 19:52 (UTC)

> ... Якщо ти дійсно того не чув ...
Я недостатньо прозоро висловився. "На моїй памʼяті" стосується особистих спостережень, поки я в Україні або жив, або бував достатньо по–багато, вважай, десь до 2001-2003-го років. Інциденти з Фаріон чи ще пару моментів з часів Майдану і після (уточнення: і незадовго до, точно пост–помаранчево-революційні часи), сталися пізніше, вони до мене доходили у вигляді відосіків/постиків в інтернетах. (При цьому загальний настрій потоку інтернет–новин зберігався такий самий, при всій нелюбові і огиді до Фаріон, всі її відеовибрики вкупі навіть близько не дотягують до єдиного фото з Іриною Довгань.)
При цьому статистичні аналогії –– вони, звичайно, цікаві, але лише аналогії, не більше. Булінг і інші прояви інших ксенофобій я цілком таки бачив: і антисемітизм, і ксенофобію до молдаван чи ромів, і місто–село, і, дофігіща, антиукраїнського. А от за російську мову, в Чернівцях -- лише раз в 2003-му, а у страшному бандерівському Львові –– так, взагалі, ні разу, правда, я там після 2000-го, вважай, не бував

Системне by impact без умислу я, вважаю, порівнювати з особистим, не варто. Хай "жертвам" і байдуже, що то без умислу, але воно не те. Ти можеш вважати його настільки ж важливим, я можу вважати не настільки ж, але, думаю, ми погодимося, що це достатньо різні явища, щоби їх розділяти.

Edited (утпчнення) 2024-02-05 04:39 (UTC)

Ти можеш вважати його настільки ж важливим, я можу вважати не настільки ж, але, думаю, ми погодимося, що це достатньо різні явища, щоби їх розділяти.

Те, що їх треба розділяти - це 100%. Для того я і наполягаю на важливості термінології - бо якщо нема понятійного апарату, то бачити і тим більш розрізняти явища в нас не вийде. (Мова - це мапа світу.)

А що до важливості системних -измів - то я можу зрозуміти тих людей, які вважають їх неважливими, якщо вони консистентні в підході (якщо б вони хоча б намагаються застосовувати одні і ті ж самі критерії як до інших, так і до власної групи).

Having said that, я повторюсь, що випадки поганої поведінки з боку українців я навожу не для того, щоб сказати, що "обоє рябоє", ні, я як раз вважаю навпаки - що російські системні утиски навіть до війни були гіршими (саме в силу системності).

Ці погані випадки я наводжу виключно як ілюстрацію статистичного (і психологичного) феномену: "-істів і -фобів дуже мало, але зіткнення з ними неминуче, бо, сцк, статистика". Саме розуміння цього феномену утримує мене від нарративів зразку "українці теж погані" (а то і гірших, на яких теоретично в мене є право, якщо я буду обмежуватися тільки lived experience). Бо те, що для тебе історії з інетику, то для мене особистий досвід моїх друзів, моєї родини, та що гріха таїти - іноді і безпосередньо мій.

Але тут я бачу іншу проблему: радити комусь брати цій "статистичний" прийом на озброєння - це ризикувати образити людину, знецінити вже її lived experience. Не кажучи вже про те, що не в усіх на це є ресурс - знання математики, вміння (і емоційни сили) абстрагуватися і теде, і тепе...

Що тут робити - я не знаю.

Edited 2024-02-05 06:43 (UTC)

> ... радити комусь брати цій "статистичний" прийом на озброєння - це ризикувати образити людину, ...
Дуже правильно. Тому радити ґрунтувати поведінку на статистиці -- неправильно. Статистику можна враховувати для встановлення якихось загальних правил (законів там), а поведінку особисту -– ні, ніколи. Максимум, можна пояснювати (і навіть тимчасово виправдовувати, з урахуванням того, що, як, і навіщо ми виправдовуємо) особистим досвідом, але не більше.
Не можна розказувати комусь "ти маєш менше прав, бо твоє прізвище закінчується на X, або твоя шкіра кольору Y", незалежно від того, чи X=-ов чи -ко; чи Y=білий чи чорний, хоча можна дати тимчасову скидку на емоційну упередженість людини, у якої вбили друга на фронті (якщо мова про Х) чи зацькували куклукскланівці (якщо мова про Y) Можна придумати менш драматичних прикладів, думаю, ти розумієш, про що я.

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject