malyj_gorgan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
malyj_gorgan) wrote2021-02-08 04:42 pm
malyj_gorgan) wrote2021-02-08 04:42 pm
Entry tags:
Жанр: Плач (a.k.a. Lament)
Останнім часом співпало три низки подій. Перша: ми тут уже кілька місяців пробуємо найняти собі на роботу датазнавця (Data Scientist). Друга: пишуть, в Америці для американців не вистачає робіт. Третя: я поцікавився трохи ближче, що там вчать з математики в шостому (!) класі місцевої школи в місті Берклі (не найпересічнішому місті, тут в університеті, наприклад, існує і не простоює парковка "лише для Нобелівських і Філдсівських лауреатів").
TL;DR: й*$ ^#^%* *&||^$ #Р!@, бля, ^%$# #$@ >@#*& !!!
Розширено:
Велика айті компанія шукає собі людину з досить дженерік вимогами до технічних знань і вмінь. Ніякого навороченого deep learning'a з custom-built neural nets, ніяких хитрих задач на петабайтних масивах, ніякого особливого досвіду в спеціальних середовищах, ніяких небанальних мов: звичайні Python і SQL, без вимог до наворочених алгоритмів чи вміння ня льоту оптимізувати складні запити. Так от: за чотири місяці жодного бажаючого попрацювати на нас американця. Zero, nada, нуль. Тобто, може, хтось і був, але на виході з найкрупнішого фільтру, від рекрутерів, -- нікого. (А там фільтр дуже плохенький, з тих, хто його проходить, теж не вийшло нікого вибрати, але про це нижче.) А компанія непогана, на Glassdoor середня оцінка понад 4, медіана теж. Вже не стартапчик, але ще не динозавр, цілком навіть хороше місце для роботи. Але, блін, нема кому йти працювати. Ще програмери місцями попадаються, але щоби він при цьому хоч трошки щось знав з математики, то вже не знайдеш. Не умняк типу монад, про який Хуан Ґанді любить писати, а проста арифметика і базова статистика. Жодного американця, хоча тут не обов'язково навіть на сан францисканщині жити... Зате надходять регулярні запроси від китайців і індусів. Переважно з додатковою освітою в США, тобто, допустим, бакалавр з якогось Peking University, Hefei University, чи, навіть, самого IIT, а потім якийсь "MS in data science" чи "MS in Analytics (STEM focus)", часто з досить таки серйозних універів. Часом навіть слова "CS" в назві спеціальності фігурують. І ці люди приходять на співбесіди, часом не вміючи розв'язати просту задачку. Навіть в домашній роботі (ми даємо півгодинний квіз, для відсіяння зовсім нетехнічних аплікантів) написати простеньку функцію не можуть, різниці між list'ом і dict'ом або не знають, або забувають умову задачі, поки пишуть відповідь. В задачках на SQL ще гірше. У людей, які пишуть, що спеціально цьому вчилися і попрацювали кілька років за спеціальністю... Як?!?
Ну, ок, попрацювали -- то таке, можна працювати в дуже вузьких рамках. Але ж освіта! Класи з програмування! GPA від 3.5 і вище! Тобто, не найдурніші студенти. Виходить, що багато випускників ще гірші? Ну добре, я розумію, що ті, у кого краще, йдуть працювати в модні ТікТоки, Гугли і Фейсбуки, заробляючи там трохи більше (хоча не набагато, ми цілком competitive, принаймні, порівняно з основною масою роботодавців галузі). Але що робить решта? Якщо китаєць з рудиментарною англійською і першим дипломом з, простигосподи, Religious Studies, може це діло закінчити, то чому немає мільйонів американців, які закінчують те ж саме? До речі, не те, щоби ніде немає, попадалися на попередніх робоотах перевчені з різних непрофільних дисциплін, і все в них добре було, дай їм бог здоров'я і успіхів. Але мало! А де тисячі таких людей на ринку? Нема!
І це підводить мене до низки тем номер три: викладання в школі. Навіть у відносно непоганій школі в місті з ненайпересічнішими родинами, все з викладанням дуже погано. Щось вони рахують, щось роблять, а в абстрактних буквах записати приклад, підставити числа в готову формулу, навчити записати рівняння і його розв'язати... Основна кількість того, чому вчать, якесь нікому непотрібне сміття. Головне: є ж розумні діти, які можуть, але їх просто не вчать. Судячи за всім, школа просто тратить весь свій час, щоби підготувати максимальну кількість дітей до дурних тестів, в результаті, може, на 5% більше дітей не провалять state testing, але 60%, які могли би знати хоч щось більше таблички множення, ледве знають лише її, бо більше і не треба. Потім вони ж ідуть в універ і опускають планку настільки, що заробити GPA 3.6 може перший ліпший китаєць, який теж нічого толком не знає. (До речі, гіпотеза перекликається з моїм досвідом 20+ річної давності, коли я трохи студентів учив фізики в універі.) А потім базована в США американська компанія не може знайти собі людей, які би щось знали чи вміли. А політики розказують, що "foreigners take our jobs" і пробують боротися з цим шляхом обмеження H1B віз. (Через що компанії не починають наймати американців, а переносять офіси з Штатів за кордон, бо звідки тих американців узяти.)
Словом, таке. Плач і лемент. Як з цим боротися -- не знаю. Знав би, боровся би.
P.S. Зазначу, що чувак з ІІT, принаймні, програмувати умів. Він думати або не вмів, або не хотів.
TL;DR: й*$ ^#^%* *&||^$ #Р!@, бля, ^%$# #$@ >@#*& !!!
Розширено:
Велика айті компанія шукає собі людину з досить дженерік вимогами до технічних знань і вмінь. Ніякого навороченого deep learning'a з custom-built neural nets, ніяких хитрих задач на петабайтних масивах, ніякого особливого досвіду в спеціальних середовищах, ніяких небанальних мов: звичайні Python і SQL, без вимог до наворочених алгоритмів чи вміння ня льоту оптимізувати складні запити. Так от: за чотири місяці жодного бажаючого попрацювати на нас американця. Zero, nada, нуль. Тобто, може, хтось і був, але на виході з найкрупнішого фільтру, від рекрутерів, -- нікого. (А там фільтр дуже плохенький, з тих, хто його проходить, теж не вийшло нікого вибрати, але про це нижче.) А компанія непогана, на Glassdoor середня оцінка понад 4, медіана теж. Вже не стартапчик, але ще не динозавр, цілком навіть хороше місце для роботи. Але, блін, нема кому йти працювати. Ще програмери місцями попадаються, але щоби він при цьому хоч трошки щось знав з математики, то вже не знайдеш. Не умняк типу монад, про який Хуан Ґанді любить писати, а проста арифметика і базова статистика. Жодного американця, хоча тут не обов'язково навіть на сан францисканщині жити... Зате надходять регулярні запроси від китайців і індусів. Переважно з додатковою освітою в США, тобто, допустим, бакалавр з якогось Peking University, Hefei University, чи, навіть, самого IIT, а потім якийсь "MS in data science" чи "MS in Analytics (STEM focus)", часто з досить таки серйозних універів. Часом навіть слова "CS" в назві спеціальності фігурують. І ці люди приходять на співбесіди, часом не вміючи розв'язати просту задачку. Навіть в домашній роботі (ми даємо півгодинний квіз, для відсіяння зовсім нетехнічних аплікантів) написати простеньку функцію не можуть, різниці між list'ом і dict'ом або не знають, або забувають умову задачі, поки пишуть відповідь. В задачках на SQL ще гірше. У людей, які пишуть, що спеціально цьому вчилися і попрацювали кілька років за спеціальністю... Як?!?
Ну, ок, попрацювали -- то таке, можна працювати в дуже вузьких рамках. Але ж освіта! Класи з програмування! GPA від 3.5 і вище! Тобто, не найдурніші студенти. Виходить, що багато випускників ще гірші? Ну добре, я розумію, що ті, у кого краще, йдуть працювати в модні ТікТоки, Гугли і Фейсбуки, заробляючи там трохи більше (хоча не набагато, ми цілком competitive, принаймні, порівняно з основною масою роботодавців галузі). Але що робить решта? Якщо китаєць з рудиментарною англійською і першим дипломом з, простигосподи, Religious Studies, може це діло закінчити, то чому немає мільйонів американців, які закінчують те ж саме? До речі, не те, щоби ніде немає, попадалися на попередніх робоотах перевчені з різних непрофільних дисциплін, і все в них добре було, дай їм бог здоров'я і успіхів. Але мало! А де тисячі таких людей на ринку? Нема!
І це підводить мене до низки тем номер три: викладання в школі. Навіть у відносно непоганій школі в місті з ненайпересічнішими родинами, все з викладанням дуже погано. Щось вони рахують, щось роблять, а в абстрактних буквах записати приклад, підставити числа в готову формулу, навчити записати рівняння і його розв'язати... Основна кількість того, чому вчать, якесь нікому непотрібне сміття. Головне: є ж розумні діти, які можуть, але їх просто не вчать. Судячи за всім, школа просто тратить весь свій час, щоби підготувати максимальну кількість дітей до дурних тестів, в результаті, може, на 5% більше дітей не провалять state testing, але 60%, які могли би знати хоч щось більше таблички множення, ледве знають лише її, бо більше і не треба. Потім вони ж ідуть в універ і опускають планку настільки, що заробити GPA 3.6 може перший ліпший китаєць, який теж нічого толком не знає. (До речі, гіпотеза перекликається з моїм досвідом 20+ річної давності, коли я трохи студентів учив фізики в універі.) А потім базована в США американська компанія не може знайти собі людей, які би щось знали чи вміли. А політики розказують, що "foreigners take our jobs" і пробують боротися з цим шляхом обмеження H1B віз. (Через що компанії не починають наймати американців, а переносять офіси з Штатів за кордон, бо звідки тих американців узяти.)
Словом, таке. Плач і лемент. Як з цим боротися -- не знаю. Знав би, боровся би.
P.S. Зазначу, що чувак з ІІT, принаймні, програмувати умів. Він думати або не вмів, або не хотів.
no subject
Я з ентузіазмом погоджуюся, що з того часу (до початку 2019-го, далі пішла стрімка реакція назад) було багато змін на краще. Принаймні, з 2014-го по 2018-й я щороку бачив купу позитивних змін, особливо в малому бізнесі, рівні сервісу, такому всякому. Правда, змін неоднорідних регіонально: у нас і до того непогано було з малим бізнесом, то змін в тій самій Чернівецькій області було, суб'єктивно, принаймні, відносно менше....
З іншого боку, в плані захисту прав робітників воно все так і залишається на рівні нижче плінтуса. Сьогодні почув реальна історія від позавчора: в офісі організації черз якісь проблеми з постачальником газу, тимчасово відключили опалення. Народ працює в пальтах і рукавицях. Поставили електрокамін, щоб хоч трохи зігрітися, начальник вичислила, заборонила, наїхала на організаторів і пригрозила звільненням. Не так давно був приклад звільнень неугідних начальству, тому це не пуста погроза, а оскільки робіт зараз мало, а в офісі переважно жінки, прив'язані до родин (далекобійником не попрацюєш), всі терплять. Ситуація настільки характерна, що це прямо архетип трудових відносин з дев'яносто другого року включно. Можливо, молодому чоловіку, готовому на все плюнути і поїхати шукати роботу деінде, трохи простіше, але будь-який гандікап (стать, хвороба, вік, родинні обставини) повністю все анулює. Ну, як тут уже давно відсутність робіт до початку ковіду була лише відносна: нафтопромисли від Дакот до Техасу завжди чекали людей; ловити рибу на Алясці за такі гроші, що за чотири місяці забезпечуєш себе на рік, я збирався ще на початку дев'яностих; та і робіт тим самим водієм поки вистачає, он, мій троюрідний брат рік тому емігрував, уже водить 18-колісники, з нуля, ще й не на далекі маршрути, без відриву від сім'ї. А вдома Е пара знайомих, яким в передпенсійному віці довелося шукати роботи без можливості переїхати, так все тяжко...
Таке. Порівнювати шанси на "досягнути чогось" у афроамериканця і українця теж дуже залежить від регіону і тут, і там. Ілюструю про "там": якщо у вас не проблема піти вчитися, ще й стипендію платять, то це круто. У нас і поступити на державний відділ (vs платне навчання) уже непросто, і лише в найбільших державних вузах платять стипендію, і то далеко не всім. Сьогодні уточнив про Тернопільський універ: там максимум половина вчиться на державному, з них стипендію дають лише тим, хто без трійок, але не всім, а лише випадково вибраним 40% платять десь $50. В Чернівцях точних цифр мені сьогодні не сказали, але сказали, що точно менше, ніж в Тернополі, тобто, ще важче. І це все, будемо щирі, так собі вузи, CSU уже мають вищий рівень, я вже мовчу про UC. У нас в регіоні, скажімо, єдиний справді високорівневий універ це УКУ, так він весь платний. Словом, на фоні стипендій, tuition assistance програм і т. п. ніяких перваг над Оклендом нема. А от порівняно з якимось Флінт Мічіган чи глухішими кутами Міссіссіппі чи Алабами уже не знаю.
З медициною ще інакше: я вважаю, що тутешня медицина від Medicaid/Medicare в середньому не гірша ніж те, що доступне більшості невисокого достатку українців, можливо за межами декількох локальних регіональних аномалій. Найбільша різниця з США не на користь останніх у тому, наскільки швидко і різко падає відносний рівень доступної медицини з втратою страховки. Але то таке: воно все, по перше, дуже швидко міняється, не завжди ясно, в який бік, а ще географічна варіативність, плюс нема нормальних метрик, за якими можна порівняти, тому всяк порівняння зведеться до обміну особистим досвідом, який у нас, як ми вияснили, часто ортогональний.
no subject
Тут поправка - я не про вищ, а про ПТУ, котрі зараз перейменували в коледжі. Йти вчитися на електрика-сантехника до війни не було жодних проблем. (Плюс там ще були класні субсидовані столовки - я пам'ятаю, як я нахабно в 90-і, коли грошей не було - ходив харчуватися саме до ПТУ та технікумів.) Хоча вартість бюджетного навчання - в Україні теж символічна, як мінімум в до ковіду в Києві та до війни в Луганську можна було на само навчання заробити, просто попрацювавши влітку офіціанткою. (Можливо, за виключенням КІМО, але з КПІ - точно нема проблем.)
Є виключення - психіатрія. З психіатрією - на жаль, не так. Оформлювати медікейд - це той ще квест навіть для психічно здорової людини, а в Україні "просто так" бригаду викликати та обдовбати сібазоном - це цілком реально. (Як мінімум для Луганська-Донецька-Київа).
Перемикаючись з лементу на рефлексію.
Я тут зараз роблю потрохи податки та фінансове планування. І питання "а чому б програмістам не отримувати пасивний дохід і переходити в dos comas club" - для мене актуальне. Але я помітив, що це питання ставить не так багато людей - хоча знайти на його відповідь, здавалося би, куди простіше, ніж на питання "як знайти нормальну роботу водієм". До речі, питання "як науковцям навчитися проходити інтерв'ю і отримати зп 250-500К" - мені здається, теж потрапляє в цю категорію (у порівнянні з проблемою "як вибиватися з низів"), ні?
І якщо ми не відповідаємо на ці питання, маючі і можливості, і талант, то, можливо, не в можливостях та таланту справа? А якщо так - то може, і в питанні "вибитися з низів" те ж є якісь складнощі, які ми не помітили? (Можливо, навіть ти ж самі, які заважають нам відповідати на "наші" питання?)
Але це так, рефлексія і думки вголос.
no subject
> Є виключення - психіатрія.
Погоджуся, хоча місцями. Буйного у нас скорше заспокоять, а от там, де треба терапію, там може бути навіть гірше, ніж тут. При тому, що я в курсі, наскільки і у кого тут погано.
Взгалі, я собі важко уявляю нормальну психіатрію, до якої не буде претензій. Вірніше, так: всяка психіатрія, яку я можу уявити, має слабкі сторони і недоліки з точки зору моральності і/або реалізму і/або ефективності.
> ... рефлексія ...
Тут все на купу, від виходу з зони комофорту до ціни, яку кожен готовий платити. І, так, психологічні причини часто ті ж самі, що на рівні "знайти хоч якусь роботу, щоб мати де жити і що їсти", що на рівні "як би заробити побільше, щоби не переживати, чи виплачу хату і відправити дитину в хоч якусь нормальну школу", що на рівні, "як би, нарешті, купити собі нормальний острів і обновити яхту". (ОК, про останнє я екстраполюю, що таке dos comas club допетрав, коли уже запустив Ґуґл пошук :))