Малий Ґорґан

Ну знаєте, коли ти щось робиш-робиш -- і ніфіга не виходить.
Копирсаєшся, довбаєш, пробуєш, думаєш -- пшик.
Втрачаєш надію, ховаєшся від начальства, депресуєш, бухаєш.

А потім -- хоба! -- і щось запрацювало, виходить кльова картинка, код працює, як треба, продукт іде на-гора. Неідеально, але прикольно -- можна починати писати статтю, хоча роботи, ще, звичайно, купа.

Це у всіх так? Чи лише у мене? Чи лише в деяких родах занять, типу прикладної науки чи data science проектів? Бо у мене -- весь час так. Вірніше, не весь-час, 3/4 проектів так пшиком і закінчуються, тому треба паралельно робити кілька, щоби хоч щось вийшло.

У цьому світі, взагалі, є хоч якась галузь, в якій існує ітеративний прогрес?

Раптом подумав, що так і не знаю, як краще обганяти на високій швидкості. Тридцять років їжджу, вже давно сповільнився, але ж колись був молодший і часом спішив і обганяв. Але знаю два способи, протилежні одне одному, і не впевнений, що про це думає ширший загал. Ось, питаю.

Словом, задача: дві смуги, по одній в кожен бік, машина перед вами їде швидко, але ви хочете швидше. Назустріч теж то трафік, то повороти, словом, можливості і час для обгону обмежені.
Метод 1, "мій". Хоч права дістав ще формально в сересері, але вчився в Штатах, правда, переважно, від колишніх жителів совка. Навчився так: відстаєш від попередньої машини у твій бік (позначимо її А) метрів на 30-50 і, дивлячись наперед, підгадуєш момент секунд за десять до того, коли в зустрічному трафіку буде дірка між двома машинами, Б і В. Починаєш розганятися з розрахунком на те, щоби на той момент, коли А і Б тільки-тільки розминулася, ти якраз догнав А і вже їхав відчутно швидше за неї. Тоді швиденько вискакуєш на той бік і швидко обганяш -- раз ти вже швидше за А їдеш, на це іде мінімум часу. Та сама концепція, коли не так зустрічний трафік, як дорога петляє або вверх-вниз, тому інтервал для обгону коротенький, лише тоді, поки машин назустріч нема, ти можеш розганятися вже на зустрічній, якщо там нема машин -- основне мати змогу заскочити у свою смугу і сповільнитися, якщо назустріч щось вискочить, поки ти не порівнявся з А.
Метод 2. Кілька людей, які, наче, багато їздили в Україні і навколишніх країнах, переконували мене, що це неправильно і небезпечно, а треба так: підʼїжджаєш до машини А близько-близько, вирівнюєш швидкості з нею і чекаєш. Як тільки вона розминеться з Б, вискакуєш на зустрічну і, в пониженій передачі, максимально швидко обганяєш.
Ну, ви зрозуміли, основна різниця: де чекати і коли починати маневр, чи (1) подалі від попередньої машини, а доганяти її вже на швидкості чи (2) прямо за нею і розганятися вже в момент обгону. Мені перший спосіб здається ну набагато логічнішим, але он, купа народу, наче, наполягає на другому. Може, школи в тебе беемве надпотужнє, то воно якось так, але на малолітражних машинах розігнатися -- займає час, хіба не очевидно?
Отаке. У кого є думка на тему, діліться. Дякую

P.S. Задовбала українська підсвітка граматики. Слова "обганяти" вона не знає. Фе.

Колись у мене це вийшло, а зараз не можу згадати, як. Дано: довжелезне, шестигодинне відео. Мені з нього треба маленький шматочок, секунди три-чотири, Оскільки довжелезне, то методи ріпнути це діло шляхом "спочатку скачати все разом, потім різати", не виходить. Я юзер не надто просунутий, тому вмію лише або знайти якийсь лівий вебсайт, де це можна зробити, або скачати пітонівський код, через який таке виходить. Але зробити лише шматочок?...

(Якщо кому цікаво, що то за відео мені таке потрібне, то ось: https://www.youtube.com/watch?v=sGkh1W5cbH4. Хочу собі в Зумі таке тло)

UPDATE: Дякую, вже все спрацювало.

1. Виглядає, що з наступного понеділка знову на роботу. Після Амазону воно, звичайно, не гроші... але зате команда, ніби, хороша, можна працювати з дому, а якщо не з дому, то хвилин 35 їхати, цілком менеджбл.
1а. Так у мене і не склалося отримати допомогу з безробіття. Якось там все дуже складно: все заповниш, а вони кажуть, що у них "залишилися питання", треба призначити апоінтмент, вони подзвонять. Прочекав два тижні до апоінтменту, вчора зранку телефон дренькнув і все.... а віддзвонити –– ніфіга неможливо. І що з тим всім робити далі, зовсім неясно. Ну мені ок, я без роботи просидів рівно місяць, а як люди, яким без того реально ніяк?

2. Прийняв участь в локальному політичному житті -- на виході з магазину дав себе спіймати чуваку, який збирав підписи на всякі політичні рухи. Підписав пару ініціатив. Одна -- локальна для нашого графства, щоби звільнити нашу пані прокурора Памелу Прайс. Друга –– посилення криміналізації фентанилу, включно з класифікацією зберігання як злочину, а не дрібного хуліганства, ну і, заодно, усунення порогу в $950, нижче якого крадіжка –– не кримінальний злочин. Побачимо, що з того вийде. Там у чувака, який збирав підписи, була ще третя ініціатива, щоби додати курс з персональних фінансів до обовʼязкового для закінчення школи. Не став підписувати: з того, що я бачу, нічого хорошого вони тут дітей не навчать, лише поганого, ну і охоту вчитися далі відібʼють.

3. До речі, про школи. Чим більше знаю взнаю про тутешню школу зсередини, тим менше звинувачую публіку типу колумбайнівських шутерів. При цьому я не звинувачую вчителів прямо, скорше, саму систему, націлену на те, щоби максимально утримувати всередині школи навіть придурків. В умовах наших країв –– диспропорційно націлену на те, щоби утримувати в школі в першу чергу придурків, бо всі інші і самі туди ходитимуть. В інших місцевостях/демографіях, ухил може бути в інший бік, але загальна проблемність + антиінтелектуалізм ті самі. Мені якось на Кворі попадалося співзвучне. Якщо ви Квору часом читаєте, раджу пошукати серію "What is wrong with American high schools?" Озвучена у верхній статті проблематика майнорітіз у нас працює в інший бік, але поза тим все те ж саме. Основний обмін думками на тему у них був шість років тому, та і судячи за тим самим Колумбайном (і кожним першим іншим виступом на цю тему в кіно чи літературі останніх десятиліть) це не недавнє явище. Як хтось прекрасно висловився на Кворі в коментах: "High school is a hormone driven cesspool of lost people."
Це колись/у нас все було інакше? Чи це мені в дитинстві так пощастило зі школою? Чи це мені пощастило особисто не бути легкою мішенню? Чи все було не краще, просто, памʼять витіснила погане? (Хоча це вже навряд -- погане про систему і всяке навколоідеологічне нікуди не витіснилося, досі на місці.) Повний набір расизмів і нетерпимостей, замішаний на зневазі до навчання. Як з цим боротися?..

4. А з України новини такі, що писати про них зовсім не хочеться. Земляки, хто на місці і з тим всім бореться, і на фронті, і в тилу, ви всі герої, наша дрібна допомога -- дрібничка. Але хай цю дрібничку, але ми продовжимо слати.

Передостання історія, де мені знадобилося, щоби мене носом ткнули в очевидне, вкотре нагадала, що ми часом не бачимо тривіальних речей. Вміння знайти просте і гарне рішення складної задачі -- це особливий скіл, напевне, половина олімпіадних і "Квантівських" всяких штучок колись давно була саме про це. Може, не половина, але чверть точно. Я ніколи не вмів легко знаходити красиві прості рішення. Але не я один, як показує досвід, вперше побачити щось просте -- нелегко. Причому, "прості рішення складних задач" -- це неправильно я сказав, бо, як тільки складне рішення стає відомим, воно стає очевидним, і задачка переходить в розряд тривіальних. Як ото об'єм корони поміряти до і після Архімеда... Словом, два приклади простих задач з очевидними розв'язками, які до якогось моменту були не очевидними.

Перший -- рентгенівська анґіографія. Себто, отримання картинок кров'яних судин з допомогою ренгтенівських променів (потім аналогічно робили з МРТ і ультразвуком). Кров трохи краще поглинає не надто високоенергетичні рентгенівські промені, ніж сусідні тканини, але цього не досить, на картинках видно не дуже, плюс, на нижких енергіях там розсіяння. Придумали колоти спеціальні контрастні агенти -- речовини з більшим перерізом розсіяння, щось важче, там, ґадоліній, або, принаймні йод. Стало краще, але не дуже, бо фон все-одно майже все забиває. І в якийсь момент один медичний фізик придумав очевидний хід: зробити ДВІ знимки: до того, як людині вкололи контраст і одразу після того, поки людина не встигла порухатися. І відняти першу знимку від другої, отримавши красиві картинки власне судин, з усіма їх потовщеннями, розривами і корками... Очевидно ж. Елементарно! Але хтось це придумав перший раз, написав статтю, отримав патент. Цей патент був другий за кількістю грошей, які він приніс універу з 1980 до 2005, далі я не слідкував. Отака проста-простецька думка: фото раз, фото два, віднімаємо -- вуаля, перед нами те, чим два фото відрізняється. Пишаюся, що я працював під началом цього чоловіка пару років дві декади тому.

Другий приклад -- з нашої практики в Берклійській Нац. Лабораторії. Був у нас великий проект, в якому треба було отримати ядерну картинку (SPECT -- single photon emission computed tomogrphy) зразка, у формі вертикальної труби 15 см шириною і півметра висотою. Прилад для міряння людей, які лежать горизонтально на спеціальному столі, але ми придумали, як, замість крутити кільце (gantry) сканера навколо зразка ми зупиняємо сканер в одному хитрому положенні, а крутиться сам зразок в полі зору детекторів. І ще, важлива деталь: нам треба було отримувати картинку, вірніше, послідовність з 60 картинок, синхронізованих з крутінням зразка, кожних 8 хвилин протягом майже двох діб. Півтори доби мінімум. Крутіння зразка і всяке інше (там ще було качання насосом через нього грунтових вод, бо проект з гідрології і біогеохімії) контролював скрипт на Лабв'ю з лаптопчика, а от сканер доводилося запускати вручну. Він був спеціально так зроблений -- концепція, що запускатися така штука може лише живим технологом була закладена в саму систему. Це ж медицина, діагностика, скандер думає, що там всередині в ньому живий пацієнт, якого не приведи господь вдарить, притисне, чи забуде. Тому все може запускатися лише наживо, клацанням по кнопочках їхнього ЮаЙ. Ніяку програму, де можна написати скрипт, туди не вставиш -- закрита архітектура, компутер жорстко інтегрований з рештою всього, FDA схвалює лише все разом, тому комп все той самий, старий, на нього нічого нового записати не можна в принципі (Зате ще в 2020-му я останній раз реально щось робив на компі 1998 року з живою OS/2... ех, кайф!) Вже що ми не придумували... Перший великий експеримент довелося робити наживо, ми з колегами втрьох чергувалися і з ранку п'ятниці до полудня суботи реально що вісім хвилин проклацували запуск протоколу считки даних. Задовбалися -- не то слово. Але альтернатив придумати не могли -- ну, не піддається система втручанню, принаймні, щоби її не ламати, а ламати не можна, бо на тому сканері ще людей, кроликів і щурів треба міряти... Почали шукати інші сканери. Я обдзвонив все Західне узбережжя. Один варіант був -- сканер для коней: кастом-геометрія (бо коні стоять), але там роздільна здатність була не та. Плюс ціна пару сот тисяч, а у нас максимум тисяч тридцять на це можна було бюджету виділити. Нарешті, знайшов варіант, якогось українця в другому поколінні, який в околицях Лос Анжелеса тортував вживаною медтехнікою. Полетіли туди з начальником і ще одним інженером дивитися. Робочий прилад тої ж моделі у них стояв на лізинґу в якомусь госпіталі. Виробництво року восьмидесятого, як не раніше, древня панель оператора, я таких клавіш з часів студентської молодості і комп'ютерного кабінету ЄС-100 не бачив. Архітектура так само закрита, але оскільки 1980-й рік, то вся операція без мишки. Тут один зі співробітників сказав: о, з цим ми впораємося, можна зробити роботизовану руку, яка натискатиме правильні кнопки, всього кілька тисяч, помістимо в бюджет... Далі я на нього дивлюся, як на дурного: а якщо робити робо-руку, то нафіга нам купувати додатковий сканер, сканер у нас уже є! (Я тоді ще пам'ятав, як навігувати між віндовсівськими компонентами без мишки) Зраділи, покупку відмінили, повернулися в лабораторію, на наступному ж засіданні говоримо про нашу геніальну ідею, після чого ще один наш колега, який не їздив, як почув про це, подивився на нас як на дурних: а нашо робити роборуку, якщо можна просто перехопити сигнал з клавіатури
Словом, замість сканера за $30К або роборуки за кілька тисяч (навіть не знаю, скільки), купили PS/2 keyboard spoofer за двадцятку і все запустили з того ж ЛабВ'ю скрипта.
Очевидно, банально, тривіально. Але, якби хтось не подумав про це вчасно, мого би бути набагато складніше, дорожче і гірше.

Питання: а скільки навколо нас ще отаких задач, які ми вважаємо складними лише тому, що хтось перший не придумав тривіально просте рішення?

Вчора повернувся з двотижневої поїздки до Польщі. Кілька спостережень:

I. Turkish Airlines
Не подумавши, повівся на ціну і взяв квиток на sub-subj. Добре, що незадовго перед вильотом знайомий попередив мене, щоб я приготувався, бо літак буде повний русні, бо це зараз основний маршрут зі Штатів на росію. І справді, повний, добре, що я був готовий, інакше би піддався панічній атаці. Зате турки реально смачно годують (правда, дітям того не хотілося) і не економлять на розмірі сидінь/багажі/алкоголі/і т. п. Отже плюси: (а) літальний експеріенс в плані багажу і бонусиків, як у всіх років 20 тому; (б) добра їжа. Мінуси: (а) москалі з московії; (б) довго летіти з СФ, 12 годин, нунафіг; (в) кругом парфуми, навіть в туалеті, крім мила, пшикалка з одеколоном; (г) чи то мені чотири рази не пощастило, чи то у них правила інакші, чи то пілоти не дуже: посадки жорсткі, по аеропорту їздять довго до неможливості/

II. Turkish airport (IST)
Гігантський, як чортзнашо. Там там довелося провести ніч: прилетіли в 23:20, виліт зранку в 8:15, внутрішній готель я замовити не зумів, а тратити час і нерви на вихід/вхід за паспортний контроль і спроби розібратися з таксі і готелями в геть чужій країні заради від сили трьох годин сну в ліжку було ризиковано. Тому ми кинули в ручну поклажу тонкий спальник і ще один коцик, лягли на них і нормально довго поспали на підлозі ... би. Але там, холєра, ворота на виліт висвітлюють лише години за дві до рейсу. Ми вибрали почекальню біля, здавалося, пустих воріт, а як тільки менший заснув, туди приперлася товпа москалів, бо звідтам летів рейс в Сочі. Як же мене ковбасило. Абсолютно раніше незнайоме відчуття -- дивитися на кількадесят людей і абстрактно бажати їм зла. Добре, що вони полетіли в другій ночі, а наступний рейс з тих воріт був кудись в нормальніше місце. Словом, плюси/мінуси як у авіаліній, але мінуси більші: русні геть забагато... і парфумів теж. Я такої інтенсивності смороду косметики поки що більше ніде не чув. У мене реальна алергія на це пішла, чхав постійно.

III. Польща
Другий рік спостерігаю зблизька, чим далі, тим більше мені подобається. Настільки, що реально думав, повертаючись з відпустки, навіщо я живу в США, може... З історично-родинних причин я сам саме в Польщі жити не хочу, але це не заважає мені дуже позитивно їх оцінювати. Принаймні, Варшава з околицями, Краків з околицями і містечка і села Малопольського і Підкарпатського воєводств -- суцільний позитив. Багато їхав машиною, слухав радіо -- так там навіть політичні дискусії якісь ввічливіші, чи що. Там скоро вибори, сперечалися умовні "ліва" з прогресивного руху, "правий" локальний мер і "центрист"" з колишнього уряду. При тому, що праві там місцями в чомусь дрімучі (хоча не з трапанутих США це критикувати), всі були ввічливими, слухали одне одного і говорили, в основному, по суті, а не лозунгами. Моя мама має теорію, що це вплив мови на суспільну свідомість, коли ви автоматично звертаєтеся до людини "пан/пані" і будуєте речення з незнайомими або в формальних ситуаціях: "хіба Пан справді думає, що ..." або "пані каже ..., але насправді ...", воно авматично покращує рівень дискусії. хтозна... Словом, їхати туди я не дуже, але от дитину би вчитися послав -- мені тут mprotsenko підкинув таку ідею, я на цю тему довго думав і вирішив, що це варта серйозного розгляду опція.

III.A. Польща, гриби
Ми кілька днів жили в підгірському селі на південь від Нового Сончу. Ну як, "селі" -- Królewskie Wolne Miasto, магдебурське право у них шість з половиною століть. Але хата на околиці в сторону лижних схилів, явно, давніша хата перебудована на більші "нічліги" для лижників і, врядигоди, літніх туристів. Приватна хвіртка в реальний ліс, а що було не зовсім сухо, в час нашого буття там пройшло кілька дощів, то дівчата назбирали білих грибів і лисичок стільки, що ми три дні їли майже самі гриби (хто хотів). Ну і крім грибів: прямо на території садиби ми збирали і гірські суниці, і справжні афини (чорниця, не плутати з лохиною). Мммм...!

IV. Словаччина
Село в горах було поряд з кордоном, то ми заїхали на 10 хвилин вглиб Словаччини. Що я можу сказати: все одразу бідніше, якось пусто і печально, дороги гірші втричі, села бідніші. Гейби прикордонне містечко Мнішек-над-Попрадом -- три генделики і сільрада. Найкрутіша ресторація навколо, з міні-зоопарком і на великій приватній площі, "У Дітріха", якщо я правильно запам'ятав, була дуже так собі. Правда, я і словацьку їжу не дуже люблю, але не сподобалося нікому з п'яти відвідувачів, навіть каву/чай зварити не зуміли. Зате ціни вищі, ніж в Польщі, і карточки не беруть, лише євро або злоті... Може, даремно вони на євро перейшли? Словом, я ні разу не здивувався, що той самий Дітріх пробував зі мною говорити російською (ні, дякую, мені польською комфортно, благо, її він теж знав), а на політичних плакатах вздовж дороги було "не пустимо [європейські гей замашки] на нашу землю" Те, що в квадратних дужках було завуальовано, щось на кшталт слова "шлюб" кольорами ЛГБТ прапору в оточенні ЄС'івських зірочок.

1. Дислексії вуха і ока

Начальник на онлайн планерці каже, що треба збільшити "*". На місці "*" я почув "wife-beater reporting", інші теж почули щось не те, бо пауза підвисла секунд на п'ять. Нарешті, Тереза обережно перепиталася, що-що саме треба збільшити? Виявляється, "by-leader reporting"
(Я раз переглядав дитячий текст і переловив слово incest на місці, вже не пам'ятаю, чи там мало бути ingest, чи invest, чи ще щось. Боюся уявляти, що би подумали в школі, якби прочитали невиправлене.)

2. Джерела злочинності і громадянська позиція

Що "поліція не робить / неправильно робить свою роботу" вам скажуть з обох сторін політспектру (правда, деталі там будуть концептуально різні). Минулого тижня спостерігав ілюстрацію, як часом "свою роботу" не робить не поліція і не решта правоохоронної системи. Тиждень тому дружина була свідком (і потенційно, мало не жертвою) злочину в метро. Ще хтось той злочин теж побачив, бо викликали копів. Потяг зупинили, злочинця зловили. На виході з метро, дружина подякувала поліцейському за захист. Той страшно зрадів... не так самому факту подяки, а тому, що зустрів хоч якогось свідка. Виявляється, поліцію викликали анонімно через телефонний застосунок (не причина висувати звинувачення), якби не було свідків, затриманого би через кілька годин відпустили. Дружина дала свідчення, свою інформацію, погодилася, якщо треба, прийти в суд. Поліцейські дякували, в процесі розповідаючи, що більшість викликів, де явно є злочин, закінчуються пшиком, бо, блін, ніхто нічо не бачив. Не знаю, чи це причина, чи наслідок, чи коморбідність відомішого факту, що прокурори не висувають звинувачень, і тому злочинців відпускають.
Чи то ми маємо пеха (а як ще сказати українською "is it just our luck"), чи то наша активна громадянська позиція, але це вже далеко не вперше ми, особливо, дружина, попадаємо в систуацію, коли ми чи то свідчимо, чи то вмішуємося, чи то викликаємо охоронців порядку. Мушу сказати, що досвід максимально позитивний, хай воно зараз не в тренді, але в Каліфорнії я 100% на боці support the police. (Правда, якби хтось вирішив подивитися на расовий розподіл тих, проти кого ми вмішувалися, свідчили, чи викликали, то звинуватили би в жахливому расизмі, бо, блін, жодного білого. Але оскільки жодного не-переконано-негативного судження про такий аналіз я не маю і не уявляю, то нехай)

3. Ще про розподіли

Сидів на великому performance review великого департаменту ще більшої корпорації. Учасники, переважно, начальство, розглядали рейтинги працівників і обговорювали деякі граничні ситуації, кого підвищити, понизити, все таке. Момент професійного обговорення був напіванонімний (в момент розгляду оцінок, проблем або похвал і решти performance data, імені працівника аудиторія не бачила). Кілька разів в процесі закічнення обговорення високе начальство казало "ой, а ми не подивилися на розподіл за статтю", "ой, а чи не пора подивитися на гендерний розподіл підвищень/понижень", Переживали, що в performance data не зазначена стать, бо, а раптом, ми когось дискримінуємо і не враховуємо свої байаси. Ще раз: люди бідкалися, що через те, що оцінка сліпа, вона може виявитися упередженою, а от якби була не сліпа, то ми були би ... неупередженішими..? Якщо хтось, крім мене, бачив проблему, в такому мишленні, то цей хтось промовчав. Правда, я теж промовчав. (Цікаво, наскільки легітимно проводити паралелі між груповим мовчанням у цьому сценарії і у сценарії з попереднього підрозділу? ;) )

Subj, вівподвідно.
Треба передати кілька штуковин, які тут або помітно дешевші, ніж там, або там зараз просто не знайдеш. Ніяких експорт-контролів (не зброя, не тепловізія, нічо такого) і невелике: кілограм-півтора від сили, та і місця небагато забере, можна в багажі. А там, в Європі, послати локальним чимось в Польщу або Румунію
Якщо хто є/може, пишіть в приват
файно дякую, щиро ваш,
М.Ґ.

Видно, на якусь частину мого геному, я -- жираф, так довго до мене доходять деякі речі...

Наприклад, цього року я вперше почув про існування послухав коміка на ім'я Білл Мар.
Пару тижнів тому побачив у знайомого (ursus_niveus) абсолютно геніальний кліп про те, як ми перестали сприймати жирність як проблему, і що з того вийшло. Потім якось зайшов подивився на його ютуб сайт, а там, виявляється, підхід з позицій здорового ґлузду до купи питань: і про популярну зараз ідею "equity", і про неоднозначність повернення університетських боргів, і, особливо влучно, про купу ідіотизму, накрученого навколо питань самоідентифікації.
Словом, не знаю, може, колись він десь щось погане зробив або помилково сказав, але поки що все, що (і як) я у нього чув, є найближчим до того, що і як мали би говорити на злобу дня політики і інфлю-fucking-енсери людських дум в нормальному світі, а не раненому на всю голову сьогоденні.

А хто шукає нові горизонти в хорошій, надійній компанії, де крім (хороших) перспектив на майбутнє пропонують нормальні умови на теперішнє, дайте знати в приват. Середній рівень (кілька років досвіду) у нас в плані грошей, напевне, буде десь як сеніор в дженерік місцях.