З коментів

Мій песимізм щодо нинішніх подій в Україні базується зокрема на тому, що не просто реакція/регрес, а ще й перемога змішаного з популізмом пост модернізму без жодної чіткої конструктивної ідеї (там єдина чітка ідея була і досі не помінялася -- «порошенко поганий», в кількох формулюваннях, в кожній наступній ітерації все більш грубих). Попередні рази, регрес завжди ставався в формі очевидної реакції Совка, чогось, що мало, хай і брехливу і неправильну, але хоч якусь ідеологію, з якою можна було сперечатися і боротися. Коли за минулі років двадцять якась сила вигравала вибори, чесно чи ні, то в цеї була хоч якась платформа. Грубо кажучи, людям обіцяли “виберіть, ми будемо кращі, ніж папєрєднікі, бо ми інакше робитимемо (раз), (два) і т. д.” Ну і, відповідно як тільки (раз) чи (два) не матеріалізуються, або матеріалізуються, а світле майбутнє не наступає, так влада стає менш популярною, а конкуренти з ними борються. Такий механізм забезпечував, хай і повільний, але прогрес. А зараз меседж скоротили до “ми будемо кращі ніж папєрєднікі, бо ми не вони”. З таким не посперечаєшся: що би зеленський і ко не робили, “ми не вони” залишиться в силі. Тому вони продовжать мати досить серйозну підтримку аж до того часу, поки масам раптом не стане дуже погано. Але якщо стане погано, то погано стане всім, цього я не хочу. Гірше того, навіть після того, як маси будуть готові міняти цю владу, ще дуже довго в пам’яті народу первинною буде абсолютно циніча думка що “всі вони хочуть лише влади, тому без різниці кого на кого міняти”. Людям так буде простіше думати, ніж визнати самим собі свої помилки. А цинізм — це дуже шкідливо, його лікувати довго... Воно все і само по собі сумно, але при цьому у нас війна і ворог під боком, і нема ніяких підстав вважати, що Україні дадуть потихенько перебути всі ці проблеми і дочекатися позитивних змін самих по собі, як це сталося в дев’яності і ранні двотисячні.