
Пару днів тому вивчив прекрасне латинське прислів’я (див. заголовок), заодно додам новий теґ.
Експерти не дійшли згоди, що саме воно мало би означати в устах древніх римлян, мені ж видається, що це прислів’я на диво точно, хоч і поетично, описує однин стиль побудови аргументів, стиль, який часто попадається у людей, що страждають від одного цікавого синдрому. Не знаю, чи є уже для цього термін, я би це назвав “синдром конфлікту лояльності і деградації” (в кращих традиціях заумного філософствування, буду далі використовувати абревіатуру, СКЛД). Синдром такий: ось, людина вибирає якусь уособленість ідеї чи ідеології, якій вона лояльна. Ця уособленість може бути людиною або групою людей: той хто ідею придумав або сформулював, партія, яка цю ідею несе, уряд держави, яка за цею ідеєю збудована, та хоч телеведучий, який на цю тему віщає. Попервах з цим уособленням все нормально, і сабдж -- людина цілком адекватна, але часом так стається, що наша персона починає деградувати. І в цей момент носій СКЛД замість того, щоби залишатися лояльним ідеї, залишається лояльним персоніфікації цеї ідеї, але цього не помічає. Відповідно, чим більше центр персоніфікації, деградує, тим більше доводиться викручувати власну логіку.* Хорошим художнім прикладом такого викручення логіки є відома сентенція Пєлєвіна про білошвейку в борделі з роману “Ампір В”. Типовими прикладами з життя я би назвав деякі зразки аргументації особливо затятих трампістів (типу оповідань про безмежну чесність, неконфліктність і моральну бездоганність Трампа) або зеленістів про геніальну антикорупційність і позитивнореформенність Зе і Ко. Але найбільше аргументів стилю cacatum non est pictum мені попадалося таки у захисників російської імперської ідеї. Я, правда, давненько вже їх настільки глибоко не читав, але не думаю, що духовність, внутрішнє багатство і всесвітня справедливість, так характерні для їх світогляду п’яти і більше літньої давності кудись ділися. Тим не менше, мені аж цікаво би було почитати, як захисники Великої Расєї облагороджують одну з новин, яка попалася мені на очі минулого тижня: десь в Заураллі в школу чи то на “утрєнік” чи просто так прийшли бійці вохри і показали дітям майстер клас з розгону демонстрацій: “бий зверху”, “бий знизу”, все таке. Напевне ж, правильний носій СКЛД без проблем придумає, чому це добре і духовно, а сміятися з цього можуть лише злобні майдануті на всю голову піндоси і т. п. Словом, як де побачите таке пояснення, поділіться, цікаво ж, але самому шукати таки гидко.
* В якийсь момент синдром конфлікту лояльності і деградації зникає і залишається чиста і незамутнена лояльність вождю або партії, де аргументів уже не треба, партія чи вождь стають, як комуністична тероія матеріалізму, “всєсільна потому что вєрна”. Я говорю про стадію до того.