Малий Ґорґан

Навіяло ватодражнильним постом від одного з найдавніших відомих мені жж юзерів ВБА, але воно характерно всюди: в розмовах про радянські репресії, коли кому на русі було жить хорошо і т. п. російськомовна онлайн-публіка масово, майже без винятків, говорячи про проблеми і репресії, думає про внутрішні більшовицько-комуняцькі чистки і проблеми. Пропущу ряд очевидних, імхо, думок, одразу перейду до висновка, який тут наводжу уже не вперше: пострадянське суспільство взагалі і російське суспільство особливо є нащадками вохри, і всі претензії до совка у них, якщо покопатися, зводяться до конфліктів між різними поколіннями і сортами тої самої вохри. Чекати від того, що це суспільство зсередини згенерує помітний не-радянський світогляд смислу нема, тих, хто був готовий до нерадянського, заморили голодом на початку 30-х, хто вижив -- гноїли в таборах/фронтах в 40-50, а останніх представників добивали адресні репресії брєжнєвських часів, коли саджали за все хороше, як Стуса, або за надумані кримінальні злочини, як Чорновола.
Основній масі того суспільства чогось позитивного можна добитися лише через заперечення власного минулого. На що вони не підуть, тому хз, як бути.

Виступив англійською, бо серед невеликого натовпу було кілька неукраїнців. Сказав таке:

As some of you know, I teach history at the Ukrainian School of San Francisco. Today, I would like to tell you the main history lesson that I wish we all, definitiely all Ukrainians, learn from the story of Holodomor.
A hundred years ago the land of Ukraine just stopped being ravaged by nearly a decade of a terrible war. Of three overlapping wars in a row: first, The World War that we now call WWI, then the Civil War fallout of the Socialist Revolution in Russia, and then the war in which a newly born Ukrainian Republic tried to fight off the Communist russia while fighting russian monarchists, local communists and anarchists, and all kinds of foreign intervention troops. During 1917-1921, Central and Eastern Ukraine lost about 1.5 million lives -- a huge toll. So, people got tired of fighting. Exhausted and fatigued. And started giving up. Because they thought even a bad peace was better than a good war, and they were so tired of losing lives, and property... And, having lost support of the simple people, a century and one year ago the last of the substantial Ukrainian Republic-aligned military resistance was over. People thought that peace has come to their land, even if they had to sacrifice their freedom to Moscow again...

The first few years of that peace were even relatiely peaceful, yes. Some political turmoil later, but peace, right? Then the communist state ripened to start moving along with its agenda (in case you don't know, that was a very straightforward agenda -- start the world war, which will turn into the world revolution, and voila) and started moving farmers into kolhosps, collective farming entities controlled by the party. That hurt the "simple people" more, but still, better than the war, isn't it? And then, exactly ten years after the end of that tiring and terrible war, the party leaders decided that Ukrainian farmers needed a bit of a lesson. (It's anyone guess, what was the priority: speeding up conversion to "communist way", moving peasants to the cities to build more weapons, squishing resistance of people who were too independent and did not obey the orders from moscow.) After that, in the course of two years, way upwards of 3.5 million people died of hunger during perfectly peaceful time. Even not counting all the other soviet russia-driven tragedies, the math was simple: two peaceful years in russia-controlled Ukraine took three lives for each one life Ukrainians lost during four years of the Independence war before giving up. So, my history lesson is simple: if today, trying to save your life, you give up to russia, then tomorrow, you will still lose your life, and so will your kids.

Навздогін до попереднього посту, про окопний РЕБ. Знайшов людину, яка продає для ЗСУ, зараз утрясаємо деталі. (Дякую тим з вас, хто запропонував трохи долучитися, я пам'ятаю і напишу, коли знатиму точно ціну -- воно трохи перевищує мій місячний бюджет, а у мене тим часом ще й інші витрати заплановані, хай і дрібні.) Кому цікаво, поділюся з вами тим, що сам взнав, що це таке, з чим його їдять і т. п. Ну і, якщо хто захоче ще такого докупити, дам (в приваті) координати, де взяти, бо штука корисна.

Словом, станція радіоелектронної боротьби (РЕБ) -- це така антена, яка дає пульс на частотах, якими спілкуються з базою основні дрони. Частот кілька діапазонів, від 900 МГц до п'яти з гаком ГГц, точно не пам'ятаю. Захист, в термінах спеціалістів, "псевдокупол"(насправді, українською не "купол" а "баня", але що досі багато хто не достатньо комфортно володіє лексикою, щоби не сміятися з "бляхи" і "лазні" і неправилъно вживати слова "шар" і "луна", то залишимо псевдорусизм). ТОбто, це не щось, що ви поставили коло себе, клацнули вимикачем, і всьо, дрони не прилетять, а щось трохи неоднозначніше. Мені прислали огляд основних помилок і місконцепцій:
1. Чому "окопний" РЕБ -- того, що ним треба користуватися з окопу, тобто, він бачить лише дрони високо в повітрі і досить близько до окопу.
2. ... а найбільшою помилкою серед тих, хто пробує його використовувати, є спроба користуватися ним не з окопу, а з бруствера -- станція пеленгується ворожими засобами за пару десятків км, і до вас прилітає міна, снаряд, а то і ракета.
3. А ще народ часом хоче його використовувати в режимі 24/7, що теж категорично неправильно, бо пеленгують. Кажуть, що якщо пеленгують щось достатньо потужнє, той самий "Буковель", то і з ГРАДа можуть вгатити.
4. Тому правильно використовувати РЕБ так: сидить чувак і добре дивиться, чи не летить якась холера. Оптика, термооптика, власні вуха і очі -- використовуємо виключно пасивні засоби спостереження. Потім бачимо -- летит. Цілимося, пускаємо сигнал і -- міняємо позицію. БО вороги не сплять, холєра, у москалів датчиків і радарів дофіга понатикано :(
5. Працює воно досить недалеко, метрів 200-250 максимум, а якщо у ворогів база з RC PRO (whatever it is), що ще вдвічі менше. Але це не аж така проблема -- бо див. інформацію про "працювати з окопа" і "включати лише коли і так побачили"

Отаке взнав. Сподіваюся, скоро викуплю, щоби друзям там у себе було трохи безпечніше.

UPDATE: ЗНову не те. Бійці хочуть такого (відео), а виробник, з яким я говорив, каже, що на відео то версія антидрон-рушниці, а не РЕБ-псевдокупола. А де знайти таку рушницю, і по чому -- ніхто не каже. Блін :(

Нє, реально, не найгірший. Чесно проти війни, втік з московії, ото навіть якийсь ніби про якийсь "рух спротиву" дописував, правда, лише чужими руками, бо він проти насильства, але хоч так. Але, тим не менше, все-одно, теж просто прекрасний приклад того, за що їх не люблять.

Оце він написав про "ай-ай-ай, закрили радіодощ в Латвії, які дурні, забули, що кожен має право на помилку". Ну, йому там понаписували різного, я написав дослівно (наскільки пам'ятаю, може пару слів плутаю) таке:
> Nobody's perfect, все правильно. Правда, в пості ще треба було
> дописати, що "рекурсія доречна" ("доречна"="умєстна")
І такого такого лютого наїзду на свою безгрішність бідний мітріч не пережив, і комент одразу ж потер. Тому що, якщо ти хороший безпомилковий і безгрішний протипутінець, то як у цьому можуть бути якісь сумніви! Словом, тойво, не на пустому місці народилася максима про тепловізор як найдійніший спосіб оцінки хорошості підданих запорєбрічного хуйла

P.S. Є, звичайно, якась імовірність, що то не мі3ч сам, а злобні власники жеже таке роблять, але я би не оцінював таку імовірність надто високо...

З приводу сабжа: добре але мало

Дотичне: рівно 36 років тому відпочивав я з родиною в тих самих Саках, єдина моя подорож в Крим у свідомому віці (ще за 8-10 років перед тим у Євпаторії був три літа підряд, але то я був геть малий). Жили ми чи то у знайомих родини колишніх односільчан, чи то о родини односільчан колишніх знайомих, щось таке, з боку того самого аеропорта, правда, далі від моря. Там недалеко, казали, підземна злітна смуга на світ божий виходила. Або щось таке: вони коли тренувалися злітати парами, то спочатку нічого не чуєш, а потім зразу б'є по вухах так, що хата підскакує. Переходи на надзвук були далеко не такі голосні, навіть коли вони часом то досить низько робили, совок же, на людей плювати.
Це я до чого. У наших господарів були дві доньки, Альона і Маріна. Ми ще їх на пляж возили з собою: батьки на роботі, а до пляжу з пересадкою двома автобусами годину, то самим їм було ще рано. Я про них того часу нічого не чув аж до 2014-го року. Коли Оля, та сама їх чи то родина, чи то знайома в Галичині, розповіла. Виявляється в нульових одна з дівчат вийшла заміж за когось з Бурштина і переїхала на франківщину, а друга лишилася там, працювала за копійки нічну зміну в якійсь їдальні... і коли на початку березня сталася анексія криму, та, котра в Бурштині дзвонила рідній сестрі, що, мовляв, у вас там таке. А сестра на неї в трубку кричала, що то все тому, що "ви бєндєровци хатєлі нас всєх поубівать, но нє успєлі"

Тоді здавалося дивно, як можна було таку маячню думати, здавалося, вони звар'ювали і марять, що такого не може бути ніколи і ніяк. А зараз думаєш, що, про "всіх" то, звичайно, неправда, але одну конкретну меншість, тих, хто ті літаки заряджав, ремонтував, заправляв, на них літав і ними командував... тих таки тойво... Як воно, "мєчти сбиваюцца"

Понеділкова акція групи українських активістів на сан франциському концерті російсько-казахського "коміка" Сабурова набула абсолютно несподіваного і неймовірного розголосу. Особливо та частина, де в камери попала моя дружина. Якщо хто не в курсі, нагадаю, що там було. Лояльний московській владі чувак, ігноруючи санкції, гастролює Штатами з програмою "Принципи" (!!!). Активісти пробували почути від нього хоч якусь реакцію на війну, але він робить вигляд що всьо пучком, комікоучні на розігріві гнуть лінію про "мишебратья", а організагори не пускають в зал або виводять усіх, хто хоч потенційно українець. Навіть не за символіку, кажуть, вчора на концерт в Маямі не пустили кількох людей з Уралу, у яких на ФБ знайшли якесь криве слово проти війни. Так от на концерті в Сан Франциско в понеділок до сцени спробувала підійти жінка в білій сукні з червоними плямими, як символ скривавленої України, але її одразу скрутили, забрали речі і грубо вивели з залу. А оскільки коміки у них такі самі, як флагмани, він не втримався і пожартував: "це що, місячні?" На що зал щасливо заржав. А наші то встигли зафіксувати на відео. Результат: 870 тисяч переглядів на Інсті, цитати, відсилання, меми, перепости, інтерв'ю... На правах групи підтримки і чоловіка освновної участниці, кілька зауважень.

Замість вступу, процитую Юлині ж слова: не можна це називати геройством! Це несправедливо по відношенню до реальних героїв. Герої зараз -- бійці ЗСУ і ТрО, рятувальники і залізничники, прості українці, які зараз в Україні і ризикують життям і здоров'зм просто роблячи свою роботу. А тут -- всього лиш громадянська позиція, для якої не потрібна ніяка особлива сміливість, бо тут тут все надійно і безпечно. Поліція захищає, а рашитстькі покидьки, вони ж сміливі лише здалеку ракетами або проти дітей або натовпом на жменьку, мєнтів же вони уміють лише боятися. Це був навіть не вихід з зони комфорту, бо на тлі новин з України мовчати зараз дискомфортніше, ніж говорити. Так що, ще раз -- не називайте це геройством, не треба дискретитувати справжніх героїв, і навіть не звертайте на цих усіх коміків забагато увати, бо головне зло чинять не вони.

Почну з потоку реакцій, бо там тисячі листів і повідомлень. Від українців -- подяки і захоплення. Від росіян сигналів мало, але десь половина -- теж подяки і "ви мнє открилі ґлаза на моєґо куміра". Оскільки Сабуров етнічний казах, дуже багато пишуть казахи. Жінок менше, але скорше з підтримкою. А серед казахських чоловіків більшість шле образи і погрози. (Зразу видно, хто "батир") Чому ж так? Чому така далека від реально важливих речей подія, навіть менше, подійка, так сколихнула народ? Я бачу три причини, і всі три якраз і були стратегічною метою акції, яку ми і самі лише зараз розуміємо.

Чому це знайшло відгук в українців зрозуміло одразу -- завжди добре знати, що десь там, на ситому Заході, нашим не байдуже, вони щось роблять для спільної справи. Завжди раді, лише журналістам вкотре нагадаю не героїзувати виконавців. Серед росіян, казахів, білорусів і навіть деяких екс-українців ця акція промовила до тих, хто пробував, свідомо чи підсвідомо, продовжувати "нормальне" життя. Робити вигляд, що нічого не сталося, business as usual, "устал от войни", я не в Україні, я на неї не нападаю, значить, мене воно не стосується, , живемо, як жили... А ніфіга! Не вийде не бачити! Реальність тебе дожене завжди. Ось ці люди, які так зрозуміли, що в хатці прожити не вийде, і реагують. Правда, механізмів реакції тут два, і я вважаю необхідним їх розділити. Механізм перший -- емоція на стику совісті і заздрості. Це основна кількість неросіян і деякі росіяни. Вони у глибині душі знають, що так, як було, уже не буде. Знають, що треба було щось робити, що треба було протестувати, коли можна було. Але у них не стало духу, а у когось -- стало. Що давно не можна дружити чи співпрацювати з будь чим, прив'язаним до державної машини московії, Білорусі чи Казахстана.... Але ж це так важко! Це незручно! Вони ж самі ні на кого не нападають, значить всьо добре, а що сусід, з яким вони п'ють пиво на вихідні, в будні працює людожером, це їх не стосується, не треба їм про це розповідати. А тут їм про це розповідають. Більшість з цеї групи реагує все одно негативно, "нікто вам нічєво нє должен" і т. п., але у когось і розплющуються очі. Переважно, останньою соломинкою виявився висер Сабурова про місячні -- воістину, сам собі винен, промовчав би він, за два дні про це би всі забули. Сам собі поц.

Ну і, нарешті, друга підгрупа з тих, хто хотів залишитися "в хатці". Це свідомі лоялісти, ті, хто вголос чи не вголос, але підтримує російське і навколоросійське статускво, будучи або бенефіціаром режиму, або бенефіціаром дотичних до режиму умов життя. Члени сімей тамтешніх чиновників, підгодовуваних державою бізнесменів, медіаперсон, спортсменів, навіть вчених. Ну і ідейні імперіалісти, куди без них, усі ті, в кого вєлічіє свербить навіть з Каліфорнії, а приєднати Аляску до расєюшкі -- еротична мрія з підліткового віку. Всі ті, хто добре знає, що їх родіна робить, але не вони ж то всьо бомблять! Вони ж протів вайни, так харашо всєгда вмєстє тусовалісь і всякі інші мишебратья. Всі ті, хто хоче просто файно спокійно жити, не дивлячись на джерела свого добробуту, щоби у них всьо було, а їм за те нічого бе було. Так от, у них в душах, поряд з поки ще основними роздратуванням і зверхністю, починає селитися страх. Липкий холодний страх того, що сховатися -- не вийде. Що навіть в тих краях, де їх фізичний добробут захищає поліція, поряд завжди ходитимуть люди, які не забудуть злочинів і крові, до яких тягнеться пряма, хай і тонка, ниточка від наших поважних мишебратів... Усвідомлення того, що їхня "культура", їхня "родіна" створила і виплекала покоління людей по всьому світі, у яких віднині і надовго у верхній трійці життєвих пріорітетів з'явився критерій "від цього постраждає росія/москалі", і все, що з цим критерієм узгоджується -- це добре. В російській "культурці" давно і прозоро жив сюжет безпричинної ненависті українців до "наших". Тобто, хоч головний антагоніст це якась далека Гамерика або, раніше, недобитки-гітлерівці, серед безпосередніх гадів завжди мав бути антиросійський українець. Від Мазепи у оспушкіна до персонажа порєчєнкова в серіалі "Ліквідація" або кожного першого попаданського роману, якщо там достатньо героїв. В російському колективному і ідивідуальному свідомому і підсвідомому це породило думку, що всякий український націоналіст їх безпричинно ненавидить і хоче напакостити, навіть на шкоду собі ж, бо такі українці погані. Що ж, якщо раніше це була хвора фантазія онлайн-графоманів, то зараз так і буде. Лише мінус слово "безпричинно". А цей страх... хай він живе. Тому що back to normal у них не буде.

Замість післямови, хороше відео: https://youtu.be/Tn3h70biREs

Хочеться зламати або хоч частково зігнути тенденцію наших людей говорити на всіх цих раллі/мітингах довго. Свої і так все знають, а чужі губляться. Якщо, може, кому цікаво, кілька аргументів для elevator pitch на цю тему. Це такий жанр, "elevator pitch", що ви можете розказати на важливу тему, якщо наткнетеся на потрібну людину в ліфті, і у вас буде лише кількадесят секунд на розмову. Дуже корисний формат для всіх: у більшості слухачів тривалість фокусації уваги (attention span) кількадесяти секунд і не перевищує. На письмі це до трьох коротеньких абзаців.

You already support Ukraine, thank you for that, but we keep asking for more. To help you understand why, remember the shock everyone had on 9/11/2001, when the towers fell. Think if sanctions and posters "stand with WTC" would be enough back then. The tragedy in Ukraine is much worse, because the scale is larger, the victims are not just adults, but all ages including kids, even newborns. And the worst is that we all are watching it in real time and not helping enough. Watching the towers fall and supportively cheering the defenders.

What we are begging for the most is a "no fly zone", protection against russian missiles and planes. NATO and US politicians are saying no to no-fly-zone, because "NATO's mission is defending it's members" and "we can't send our troops to find for third countries" and "don't want to provoke Putin". All three are lies. NATO fought a couple wars and several air campaigns including no-fly-zones… but never defending their members. What member did they defend in Afghanistan, Syria, Libya, Iraq, Kosovo? Second: they don't necessarily have to send troops, even aircraft. Missile systems would already do so much: more Stingers, Patriots, components of Israeli's Iron Dome -- none of that would mean "sending our boys to find for other countries" Finally, on provoking Russia.... Russia attacks when it wants to, provoke it or not, we've seen it so many times in last thirty years. And, vice versa, any promises of peace made by russia are not worth the time spent to listen to them. Finally, russia doesn't need any more provocations., it is telling the world and its own army and its own citizens that it is already fighting NATO and the US, today.

Why should people and politicians here, in the US care? People should care because of basic moral reasons, because letting russia get its way now will only accelerate the next war, because nuclear non-proliferation is down the drain, you're showing that no-one will defend you if you give up your nukes and no one will interfere if you still have your nukes. But if you want to be purely pragmatic and cynical from internal American point of view, think that doing too little too late hurts the even more than doing too much. The political party who screws it up will have a super strong backlash, first from Ukrainian-Americans, then from Americans with European roots, and finally from everyone you thinks about this stuff and has attention span wider than that of a squirrel.

Десь так

1. Субота: взнаєш, що у твого роботодавця є офісик на москві. Звірієш.

2. Ніч на неділю: пишеш листа дрібнішому начальству великої компанії, щоби закривали бізнес в ерефії
Через кілька годин: відповідь від віцепрезидента ейчар, що "співчуваю, підтримую і уточняю, що відповісти по суті"

3. Понеділок ранок: не дочекавшись відповіді, пересилаєш того листа ще раз туда само, додавши CEO і решту вищого начальства, додавши згадку про (тоді ще перші) бомбардування Харкова
Через пару годин: дзвонить VP, розповідає, що вся компанія більше нічого в Росію не продаватиме, за решту він не скаже, але в зоні його відповідальності нема жодного контракту з добривосховищем

4. Не дочекавшись відповіді від CEO, пересилаєш того ж листа тим же адресатам плюс VP підрозділу, який московським офісом командує, додавши статтю про те, що навіть нафтові компанії тікають з мордору. Після чого невинно питаєш: а яка частина нашого продукту робиться там на москві, аби я знав, що відповідати на запити, які наші продукти треба блокувати, бо "made in russia"
Через пару годин: пише CEO, дякує за сильну позицію, а ще:
   - підтверджує, що більше нічого продавати в ерефію не будуть
   - пише, що вже давно вивели виробництво усього комерційного продукту з раші, а зараз перестали приймати і їхні дописи в оупенсорс продукт
   - про інше поки що нічого сказати не може, бо основний фокус компанії зараз вирятувати і з України, і з Росії їхніх працівників.

Ну що, неідеально, буду думати, що далі можна робити. Плюс, можливо, то все сталося би і без моїх дописів, хто я такий. Але, принаймні, ще можу дивитися сам собі в очі, бо, якби і тут промовчав, не зміг би.

Спробую розсинхронізувати Дрім і ЖЖ. Тут будуть особисті речі і мої потуги сказати щось серйозне, а там буде тривіальна мізорусія, яку сюди сюди часом аж соромно писати. Ну, типу такого (останній на якийсь час допис синхронний за змістом, але без перехресних посилань):

Колишнім адептам вєлікай культури і савєцкава ісскуства, які виросли в радянській окупації і довго не розуміли, а прозріли лише зараз (і як прозріли! брати і сестри, я горджуся, що ми відтепер разом і духовно також), коротка інструкція на майбутнє в стилі віршиків вашого дитинства:

Тут працюй, бо тут твій край.
Там -- москаль, туди стріляй.
А не можеш сам стріляти --
Тим, хто може, помагай.

Це написано ще майже 8 років, коли був "всього лиш" Крим і записано зірваним на мітингах голосом, коли йшли перші сутички на Донбасі.
Але під тим, що "хай чоловічки зелені висять на дубі і клені" підписався тоді і підпишуся сьогодні.
Хоча ні, сьогодні, по перше, дерев шкода, по друге, евфемізмів не треба. Тут навіть не "хороші москалі в хороших гробах, а погані в поганих", гробів теж шкода. Тут просто побажання всім кацапським віськовим, чиновникам, держслужбовцям, "журналістам" і іншим бійцям ідеологічного фронту і всій тій іншій шоблі, яка їх підтримує, лежати без гробів і одягу на шість футів нижче поверхні. Щоби дерева краще росли.