Вчора повернувся з двотижневої поїздки до Польщі. Кілька спостережень:
I. Turkish Airlines
Не подумавши, повівся на ціну і взяв квиток на sub-subj. Добре, що незадовго перед вильотом знайомий попередив мене, щоб я приготувався, бо літак буде повний русні, бо це зараз основний маршрут зі Штатів на росію. І справді, повний, добре, що я був готовий, інакше би піддався панічній атаці. Зате турки реально смачно годують (правда, дітям того не хотілося) і не економлять на розмірі сидінь/багажі/алкоголі/і т. п. Отже плюси: (а) літальний експеріенс в плані багажу і бонусиків, як у всіх років 20 тому; (б) добра їжа. Мінуси: (а) москалі з московії; (б) довго летіти з СФ, 12 годин, нунафіг; (в) кругом парфуми, навіть в туалеті, крім мила, пшикалка з одеколоном; (г) чи то мені чотири рази не пощастило, чи то у них правила інакші, чи то пілоти не дуже: посадки жорсткі, по аеропорту їздять довго до неможливості/
II. Turkish airport (IST)
Гігантський, як чортзнашо. Там там довелося провести ніч: прилетіли в 23:20, виліт зранку в 8:15, внутрішній готель я замовити не зумів, а тратити час і нерви на вихід/вхід за паспортний контроль і спроби розібратися з таксі і готелями в геть чужій країні заради від сили трьох годин сну в ліжку було ризиковано. Тому ми кинули в ручну поклажу тонкий спальник і ще один коцик, лягли на них і нормально довго поспали на підлозі ...
би. Але там, холєра, ворота на виліт висвітлюють лише години за дві до рейсу. Ми вибрали почекальню біля, здавалося, пустих воріт, а як тільки менший заснув, туди приперлася товпа москалів, бо звідтам летів рейс в Сочі. Як же мене ковбасило. Абсолютно раніше незнайоме відчуття -- дивитися на кількадесят людей і абстрактно бажати їм зла. Добре, що вони полетіли в другій ночі, а наступний рейс з тих воріт був кудись в нормальніше місце. Словом, плюси/мінуси як у авіаліній, але мінуси більші: русні геть забагато... і парфумів теж. Я такої інтенсивності смороду косметики поки що більше ніде не чув. У мене реальна алергія на це пішла, чхав постійно.
III. Польща
Другий рік спостерігаю зблизька, чим далі, тим більше мені подобається. Настільки, що реально думав, повертаючись з відпустки, навіщо я живу в США, може... З історично-родинних причин я сам саме в Польщі жити не хочу, але це не заважає мені дуже позитивно їх оцінювати. Принаймні, Варшава з околицями, Краків з околицями і містечка і села Малопольського і Підкарпатського воєводств -- суцільний позитив. Багато їхав машиною, слухав радіо -- так там навіть політичні дискусії якісь ввічливіші, чи що. Там скоро вибори, сперечалися умовні "ліва" з прогресивного руху, "правий" локальний мер і "центрист"" з колишнього уряду. При тому, що праві там місцями в чомусь дрімучі (хоча не з трапанутих США це критикувати), всі були
ввічливими, слухали одне одного і говорили, в основному, по суті, а не лозунгами. Моя мама має теорію, що це вплив мови на суспільну свідомість, коли ви автоматично звертаєтеся до людини "пан/пані" і будуєте речення з незнайомими або в формальних ситуаціях: "хіба Пан справді думає, що ..." або "пані каже ..., але насправді ...", воно авматично покращує рівень дискусії. хтозна... Словом, їхати туди я не дуже, але от дитину би вчитися послав -- мені тут
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
mprotsenko підкинув таку ідею, я на цю тему довго думав і вирішив, що це варта серйозного розгляду опція.
III.A. Польща, гриби
Ми кілька днів жили в підгірському селі на південь від Нового Сончу. Ну як, "селі" -- Królewskie Wolne Miasto, магдебурське право у них шість з половиною століть. Але хата на околиці в сторону лижних схилів, явно, давніша хата перебудована на більші "нічліги" для лижників і, врядигоди, літніх туристів. Приватна хвіртка в реальний ліс, а що було не зовсім сухо, в час нашого буття там пройшло кілька дощів, то дівчата назбирали білих грибів і лисичок стільки, що ми три дні їли майже самі гриби (хто хотів). Ну і крім грибів: прямо на території садиби ми збирали і гірські суниці, і справжні афини (чорниця, не плутати з лохиною). Мммм...!
IV. Словаччина
Село в горах було поряд з кордоном, то ми заїхали на 10 хвилин вглиб Словаччини. Що я можу сказати: все одразу бідніше, якось пусто і печально, дороги гірші втричі, села бідніші. Гейби прикордонне містечко Мнішек-над-Попрадом -- три генделики і сільрада. Найкрутіша ресторація навколо, з міні-зоопарком і на великій приватній площі, "У Дітріха", якщо я правильно запам'ятав, була дуже так собі. Правда, я і словацьку їжу не дуже люблю, але не сподобалося нікому з п'яти відвідувачів, навіть каву/чай зварити не зуміли. Зате ціни вищі, ніж в Польщі, і карточки не беруть, лише євро або злоті... Може, даремно вони на євро перейшли? Словом, я ні разу не здивувався, що той самий Дітріх пробував зі мною говорити російською (ні, дякую, мені польською комфортно, благо, її він теж знав), а на політичних плакатах вздовж дороги було "не пустимо [європейські гей замашки] на нашу землю" Те, що в квадратних дужках було завуальовано, щось на кшталт слова "шлюб" кольорами ЛГБТ прапору в оточенні ЄС'івських зірочок.
