Малий Ґорґан

In any formula, constants (especially those obtained from handbooks) are to be treated as variables.

Яка прекрасна думка. Чи то пак, спостереження. Що цікаво, воно правда далеко не лише в соціальних і економічних науках. (Там, якби мене хто запитав, слід би було написати "any formulae are to be treated as mnemonic rules to be applied when and if convenient")

А ось ще цікава фраза -- говорив по скайпу з мамою про всякі аспекти return-to-office руху в США, висловлювався про деяку однаковість начальственних замашок по всьому світі. Мама згадала, що вчила студентів такої фрази. Перекладайте самі, мені подобається не лише зміст, а і звучання:

Honores mutant mores, sed raro in meliores.

Excerpt from the top paragraph of a New Yorker article "The End of the English Major":
"From 2012 to the start of the pandemic, the number of English majors on campus at Arizona State University fell from nine hundred and fifty-three to five hundred and seventy-eight. Records indicate that the number of graduated language and literature majors decreased by roughly half, as did the number of history majors. Women’s studies lost eighty per cent..."
You can tell it's written by an English Major graduate, can't you?

Alternatively, every single day you get to struggle through sentences like like "13 years ago [etc]" or "For 35 launches, 4 major KPIs increased 25-35% [etc]" Allegedly, stuff like that gets written by people who studies with English majors around them as teachers and graders.

Maybe, chatbots do have a chance of being the force for good, after all. At least, in the realm of language use. Just don't let them communicate with modern people, feed them some literature instead.

1. З запису Prairie Home Companion чверть століття тому:
... [dercribing Vegas low-roller crowd:] women in polyester suites in colors not found in nature...


2. З розмови з донькою (Д), в якій я пояснював, як я вгадав, що з усіх її вчителів фанатом пісні "Ice, ice, baby" був учитель фізкультури. Показав їй кадри з кліпа і сказав, що "фанатом такого в наші часи буде хіба фізрук".
Д: (дивиться на Ванілла Айса) Виглядає як син політика.
Я: ?!?
Д: У політика має бути двоє дітей. Одне нормальне, а друге -- ... отаке.

(Приватно-педагогічні моменти опущу, але, холєра, щось в цьому є... :) )

    What so many intellectuals miss is how bored and listless these people on both the right and left feel, and how energizing and *good* it feels to believe the lies, no matter what side they come from. It's ennobling. It's heroic. It's self-actualizing.
    Are there "forgotten places" that breed despair? Is the social order unjust? Sure. But mostly, the people leading the charges on this stuff aren't the primary victims of the forgetting or the injustice. Middle-income whites and kids on Ivy campuses are not the victims here.
    If you wonder why super-privileged kids or retirees in nice condos are so angry, it's because it feels *great* to be angry. Otherwise, life becomes about getting a job (if you're young) or just accepting the twilight of age. Easy heroism is crack to Americans raised on cable.
    Brooks (and many others of us) are right about an epistemic crisis. But it's being driven by people with a selfish, emotionally charged need to feel better about themselves. There is no compromising with this because there is no point at which such a need is sated.
    via rsockolov

Я би сказав, що це узагальнення добре пояснює часто критиковану мною нинішню практику дихотомізації всього, коли за будь яким питанням людина ділить світ на дві взаємовиключні сторони, причому протилежна сторона вибирається максимально очевидно невірною, вважайте, абсолютним злом, звідки очевидно випливає, що своя сторона максимально можливо хороша, відстоювати її -- героїзм і доброчинність, що гавтоматично ставить людину на сторону бобра в його боротьбі з ослом. (Знаю, що гомофонність тут лише в російській, але дуже вже влучно звучить.) Єдине, в чому автор, як на мене, трошки помиляється, це в тому, що приписує це все лише білому американському середньому класові. Це явище набагато ширше, радянський "в жізні всєґда єсть мєсто подвіґу" про те ж саме. Тім Ніколс, відповідно до вікі, навіть вчив інших про Совок і Росію, то мав би знати....

Несоответствие наружной надписи тому, что находится внутри, – это одна из постоянных примет советской жизни.
К числу редких исключений относится Мавзолей. На Мавзолее написано: «Ленин» и внутри его находится Ленин.


M.G.: So true. А я ще зі школи виніс, що найголовнішим, дійсно програмним, твором російської радянської літератури була і залишається поема Маяковського, де постійні "ми ґаварім адно — падразумєваєм друґоє", ну і, безсмертне, що "єдініца — ноль". Геній, однако

Сравнивать советскую пропаганду с американской или вообще с западной трудно, а может быть, и невозможно, потому что советская пропаганда является основным продуктом советской системы, производство которого значительно превосходит производство продукции сельского хозяйства, легкой, тяжелой и даже военной промышленности.
        Володими Войнович, "Антісовєтскій Совєтскій Союз" (Напівжирний шрифт мій. М.Ґ.)

Люта правда.
Воно ж стосується пострадянської еРеФії. Тільки там радянська пропаганда розпалася на дві взаємодоповнюючі компоненти: антизахідна пропаганда і так звані "понти". Ну і, на стику, в якості внутрішнього продукту, оце от все сучасне побєдобєсіє, скигління за втраченою величчю Совка і, паралельно, хрустом французької булки. Словом, класичний "Свящєнний, Імпєраторскій, Ордєна Трудовоґо Красноґо Лєніна [що завгодно, наприклад, завод або нафтопровід]"

Хороша стаття (ессе?) на Блумберґу:
https://www.bloomberg.com/view/articles/2018-05-22/americans-polarization-is-hardening-into-hatred

Те ж саме, що я безуспішно намагався передати в парі своїх останніх постів про расизм, лише узагальнене Та і раніше вже кілька разів бідкався на тему того, що суспільство, з усіх боків, надмірно дихотомізує будь-які конфліктні питання. Автор статті трохи занадто, як у нас казали на вулиці, "давить умняк", політичне маніхейство, мовляв,... але в цілому дуже гарно, хай і високим стилем, пише правильні речі. Процитую одну тезу, співзвучну моїм марним закликам не мішати расизм і профайлінґ:
If people accuse you of being aligned with the forces of darkness, you might well respond in kind.

І ще одну думку, де автор цитує Джо Байдена, який цитує Майка Менсфілда:
"it’s always appropriate to question another man’s judgment, but never appropriate to question his motives."

Почитайте цей текст, він того вартий.