Малий Ґорґан

Тиждень, як закінчився перший семестр нашої нової недільної школи "Український Навчальний Центр". Наче, все працює: маємо понад 30 учнів, щонеділі заповнений розклад на три години занять, діти кажуть, що їм подобається. Оце 7 грудня мали свято Миколая, з виставами, віршиками і майстер-класами прикрашання печива і виробництва дідуха, то в залі було з сотню людей. (До речі, неймовірно вражений рівнем координації і кооперації, коли група відносно малознайомих між собою батьків зайшла в пустий шкільний кафетерій, і через 45 хвилин без очевидного керівництва, чисто на співпраці, був готовий прикрашений зал, включно з ялинкою і повноцінним звуком, проведена репетиція, накритий стіл з кавою і смаколиками, приготовані куточки для воркшопів, краса. Цікаво, чи це у нас культурне, чи пощастило з колективом.) Останній навчальний день семестру, крім дитячих занять, провели повноцінну лекцію для дорослих про походження прізвищ (як не забуду, окремо виставлю посилання на відео презентацію). Словом, виявляється, цілком можливо запустити з нуля діаспоральну українську школу без всякої церковності-парафіяльності.

Але ( часом є і сумніви і гризоти, куди без них )

Десь отак. Розсудите, чи я хоч в чомусь правий, чи це самозаспокоєння?

Обіцяв тут рецепт веганського десерту -- ось це він зараз буде. Рецепт ще довоєнний, до друго-світової-воєнний. Я його знайшов в бабциному зошиті з переписами, який бабця завела в шестидесяті, де перших десяток чи що сторінок були переписаними з попереднього (ще довоєнного) зошита, який на той момент в шестидесятих якраз розвалився.


Інґредієнти:
( горіхи, яблука, цукор, лимон, андрути )

Алгоритм:
( звучить складніше, ніж є насправді )

Зауваження і спостереження з приготування:
( TL/DR: основне -- не боятися )

Ось такий торт. Трохи треба погратися з підготовкою -- терти горіхи, чистити і терти яблука, помішувати в процесі готування, але коли звикнеш, воно займає не більше години індивідуального часу. Зате це -- один з найунікальніших, найсвятковіших і найсмачніших десертів, які лише можна приготувати. Вже повірте моєму судженню -- а я в плані десертів нескромно вважаю себе експертом. В цьому торті є якась несподівана непересічна свіжість і святкова (в смислі зимових Свят) загадка. А вже оскільки його не треба пекти -- це щось, що можна готувати на святковий стіл десь в гірській хатці з дровʼяною пічкою, без оцих-от ваших міських витребеньок, і їсти коло свічок, коли на дворі хурделиця, а через розмальовані морозом шибки чути рипіння снігу і відгуки далекої коляди з долини. А що ні яєць, ні молочного в торті нема, то можна і на Святвечір. А веганцям можна завжди :)))

Пару днів тому я писав про останні виступи Трампа: "найбільше він нагадує людину з серйозною залежністю в стані серйозного самозаперечення [хоча, наче, і ні, хоча, краще би так]"
Сьогодні опублікували інтервʼю радниці Трампа Сюзі Трамп Уайлз, що у нього особистість алкоголіка.

Хтось ще мав сумніви в точності моєї діагностики неврологічних розладів за юзерпіком?

Повернувся з Канади -- їздив на робочий тиждень в містечко з історично-значимою назвою Ватерлоо біля Торонто. Кілька спостережень. (Нагадаю, що це не узагальнення, а спостереження.)
(а) Слідами попереднього допису: машинний гігантизм теж присутній, але помітно менше, ніж в Каліфорнії -- кількість звичайних машин від мідсайз і вниз відчутно більша.
(бе) Враження від спостереження за вельми фінансово успішним високим начальством: люди якісь.... нормальніші, чи що? Менше снобізму і дикої суміші корпоративної нарваності з відчуттям власної важливості. Чи це не Канада vs США і навіть не Канада vs Каліфорнія, а решта світу vs Кремнієва Долина? (Хоча Сіетл в цьому плані такий самий, як СФ і околиці, тому, може замість Кремнієвої долини треба писати "Західне Узбережжя"?)
(це) А от на предмет поїсти мені там все не щастить і не щастить. Що їжа, яку замовляють в офіс, що кілька ресторанних спроб, що меню на корпоративний бенкет на 150 чоловік. (Бенкет, правда, "демократичний", в якомусь боулінгу, блін... ) Що азіатський фьюжн, що балканський (я шукав Ukrainian food, мені запропонувало Veslo Family Restaurant, виявилося -- серби), що тайська їжа, що традиційна-американська, все якесь пересолене, пересмажене, переготовлене... Вся наша команда залишилася глибоко розчарована і з печією. Чи це ми надто баловані в своїх Сан Францисках і Нью Йорках?
(де) А от сніг і мороз -- це вони могли б і поменше. Я, блін, замовляв полярне сяйво, а не оцево під ногами!

    Ви всі, напевне, знаєте, що найвище дерево на світі -- секвоя вічнозелена, вона ж секвоя берегова, вона ж redwood за червоний колір деревини. Цікаво, що в Каліфорнії, де ця секвоя росте, досі маловідомим є походження назви знаменитого дерева. Хтось вважає, що це щось з латинської через іспанських місіонерів, хтось чує індіанські корені, але то все міфи. Якщо не полінуватися і пошукати, можна вичитати, що вперше цю назву запропонував лише в 1840-х роках австрійський ботанік Стефан Ладислав Ендліхер, який ніколи в Америках не був, а жив і працював у Відні. І вже зовсім мало хто знає, що коло витоків цеї назви цілком випадково був наш земляк, Зиновій Самборак з Товмачика. З тих Самбораків, де майже самі священники, он, Зенків стрийко був аж цілим деканом у Снятині. Зенко, на відміну від родичів, священником не став, бо зовсім не мав вуха до співу чи до іноземних мов. Знав українську, трохи польську, а вже німецьку -- майже ніяк. Зате був спостережливий, не дурний і дуже добре знався на рослинах, тому вивчився на лісника і працював у повітовому лісництві, доглядаючи і висаджуючи ліси від Прута і аж до полонин. І коли з Коломиї написали, що якийсь професор у Відні заснував ботанічний сад і зараз шукає когось, аби привіз і допоміг правильно висадити трохи автентичних карпатських дерев, то сам зголосився на то, а за два місяці уже доставив до столиці чотири вози різних саджанців, від жерепів з Делятина до тисів з Княждвору.
    Професор Ендліхер прийняв Зенка приязно і навіть показав свою роботу зі складання класифікації рослин. На столі якраз були викладені гербарій і малюнки якогось дивного дерева, дуже віддалено схожого на смереку, але інакшого від усього, що Зенко коли-небудь бачив.
    - Що се таке? Co to za drzewo? е-е-е... Was ist das? - всіма мовами одночасно спробував запитати здивований українець.
    На що пан професор з несподіваним запалом почав відповідати німецькою, що це sehr grossen Baum, величезне дерево, високе, аж до самого неба, шкода лише, що він, хоч і ботанік, не знає, як воно називається. Вся та німецька балачка настільки очевидним чином пролітала попри Зенкові вуха, що професор Ендліхер спинився і спробував згадати, що він теж колись вчився на священника, і трохи знає латину, як там буде дерево-до-неба... небесне дерево:
    - ... Arbor celesta. Celesta!
    - Нє-нє-нє! - закрутив головою Зенко. - Я добре вижу що се не листя, се хвоя! Се хвоя!

    Віденський професор був так вражений професійністю карпатського лісника, що одразу повірив, що той знає і це дерево також, то так і записав: "sequoia".

Ті, хто рекламує свої сайти, реєстрації, оплати і т. п., виставляючи десь лише QR код без експліцитного URI (пейпел handle, вебсайт, що там у них) -- поганюки, які псують цю прекрасну планету. Щиро бажаю їм, щоби наступні три рази, коли їм треба десь реєструватися, їм треба було
(а) обовʼязково надати номер дротового телефону (мобільний або IP-телефонія не підходять)
(b) прийняти зворотнє повідомлення виключно у вигляді FAXʼу
(c) переслати код пітвердження отримання з використанням телетайпу.

Дякую за увагу.

В купі розмов, що професійних, що філософських, що пустих балачок стикаюся з хибою... вірніше, навіть не хибою, бо це не формальна хиба, а з хибною звичкою. Звичка така: говорячи про групу людей (націю, расу, стать, покупців певного товару, споживачів певного сервісу, тощо), персоніфікують їх всіх як якусь одну узагальнену особу, і далі про неї говорять. Або, навпаки, чуючи розмову про групу (чоловіків, негрів, велосипедистів, пенсіонерів, американців), у себе в голові вибудовувати якогось одного шаблонного чоловіка/негра/велосипедиста, порівнювати з почутим і або радо погоджуватися, або затято не погоджуватися.
А всяка група -- це багато різних людей. Дуже часто середній (та хоч медіанний) представник групи -- це нонсенс. Але з жарту, що у середнього мешканця США одне яєчко і одна цицька, регочуть, а потім тим самим ротом розповідають "наш покупець користується телефоном пʼять днів щотижня і проводить по три години в трафіку." І будують стратегії і моделі під одного юзера, і дивуються, що щось пішло не так. Або, про тих, які чують щось про групу, а уявляють одного: регулярно ж на фрази "українці їдять сало", "дівчатка люблять гратися з ляльками", "республіканці люблять кантрі музику" чуєш відповідь: о, моя знайома Марджері Тейлор Зелененко їсть лише рибу, грається лише пістолетиками і слухає лише реп, шах і мат, тому це все брехня. При цьому майже кожен, коли сам говорить про групу, теж цілком собі розуміє, що месидж ніколи не "всі чоловіки такі" чи "кожен чоовік трохи такіший за жінку", але в повідомленнях інших цю картинку чують.

Слово, повертаючись до термінології: безумовна персоніфікація групи -- це хиба, не треба так робити, ні коли сам говориш про групу, ні коли слухаєш, що кажуть інші.

UPDATE: Дякую sassa_nf, він показав, що це я вкотре винайшов велосипед. Описане -- один з варіантів відомої логічної хиби, яка називається екологічна помилка.

Автор коміксу xkcd, таке враження, має життєвий шлях _ну дуже_ подібний на мій. Тобто, мені близьке не лише його почуття гумору, а і набір інтересів, причому, вкупі з еволюцією. Там очевидний шлях від аспірантури до постдока (в чомусь подібному на моє) до роботи в науці (в галузях, близьких до моєї) до карʼєри в датазнавстві.... Виявляється, навіть наші емоції з приводу еволюції машин нам так само близькі:

Кождий раз, коли слухаю Miss America групи Styx, маю таке вражіння, шо з середини композиції (там ше є довжелезний вступ) здерта якась популярна пісня "русского року" кінця 80-х початку 90-х, "Аліса", чи шо. Але переслухувати Кінчєва я не годен, то ви мені скажіт: шось таке було, чи то уже я зараз надумую?

Чомусь здається, що дуже підходить один старий радянський анекдот, правда, кінцівка трохи інакша, але лише в деталях інакша.

При комунізмі руки в людей будуть невеликі і делікатні, а не мозолисті кулачища, як зараз, адже їм не треба буде працювати, за них все робитимуть роботи.
При комунізмі ступні у людей будуть невеликі і мʼякі, а не розтоптані зашкарублі лаби, як зараз, адже їм не треба буде ходити пішки, їх всюди возитимуть машини.
При комунізмі животи у людей будуть невеликі, а не такі здорові черева, як зараз, бо їм не треба буде їсти купу невідомо чого, як зараз, а будуть такі спеціальні таблетки, які зʼїв одну на день, і отримуєш всі поживні речовини і вітаміни, які тобі треба.
А от голови людей при комунізмі будуть великі, бо думати люди будуть багато. Будуть багато і постійно думати.
( Якщо раптом ви забули оригінал, сховаю під кат, даючи шанс вгадати кінцівку )