І от що цікаво

За останні кілька тижнів купа близьких і далеких особистих знайомих мені подзвонили, написали або підійшли особисто висловити співчуття, обурення діями кремля і підтримку через російську агресію проти України. Друзі, нинішні і колишні співробітники, сусіди, батьки Юлиних учнів або однокласників наших дітей, навіть деякі клієнти питалися: як рідні, чи всі в безпеці, як тримаємося ми, чим можна нам допомогти. Найбільше питалися саме американці (що би хто би не казав, американці ан мас дуже моральні і особисто щирі люди, просто ще і вміють при цьому тримати особисту дистанцію), але не лише. Тут були британці, болгари, мексиканці, нікарагуанці, японці, китайці, євреї, палестинці, індуси.

Але, сцуко, жодного росіянина!

При тому, що росіян знайомих за чвертьстоліття набралося немало, навіть у свій час досить близьких, ніхто з них не відчув, як решта націй в моїй вибірці, потреби щось з цього приводу особисто мені чи жінці сказати. ОК, одна найближча Юлина подруга в якийсь момент запитала, чого Юля така смурна, і дуже здивувалася, коли почула, що через новини, потім вибачалася, підтримувала і казала, що новин не читає зовсім... може, лукавить, може, правда, але більшість-то точно не в танку.
Але ні, ніяких спроб. Друзі євреї з рашки віддзвонилися усі: і народжені в москві, і в пітері, і ще десь. А от автохтони -- ніт.

Москалі, однако

Зате тепер я точно знаю, що жменька справжніх росіян, яких я знаю/читаю в блогосфері (дякую вам, що ви є!) настільки нерепрезентативна, що крім мови, їх ніщо з рештою не єднає. Та і мова не єднає, репрезентативні москалі толком мов не знають, навіть своєї.