Сам ефект про інше, так. Моя гіпотеза тут в тому, що Даннінг-Крюґер описує і механізм нашого сприйняття чогось, про що ми знаємо насправді мало, але достатньо, щоби думати, що знаємо. Читати, що хтось просто навчився битися і всіх переміг -- як казочка про Котигорошка. І зовсім інша справа, коли ми читаємо, як герой вчив механіку прийомів, як зводив знання про особливі больові точки в систему меридіанів для послідовностей ударів, як поєднував медитації з тренуваннями... словом, робив щось таке, що ми і самі б хотіли зробити, просто не попали в руки майстера Луня або сержанта спецназу Карацюпи. Коли хтось за кілька років на дикому острові Тихого океану влаштовує цивілізацію -- це магія, а коли ми читаємо про синтез нітроцелюлози і переробку руди на рейки залізниці -- ми уявляємо, що, а, ми б і самі це зробили, якби вчилися не на, допустимо, вчителя молодших класів, а на інженера, як Сайрус Сміт. І в результаті нам набагато цікавіше, ніж історія про те, як хтось з сучасною педагогічною освітою (як у нас) конвертує свої знання в щось цікаве і успішне.
Словом, моя гіпотеза не лише про те, чому ми щось сприймаємо на віру, а і про те, чому нам подобається. Ефект Даннінга-Крюґера в тому, що оптимум для розпалу нашої цікавості -- той момент, коли думаємо, що разом з героєм розуміємо щось, що він робить, краще за аборигенів. Коли тема нам справді знайома, то ми знаємо, що ніякого "щось" там нема, коли тема нам зовсім незнайома, не виникає відчуття причетності до таємниці.
Але це лише гіпотеза, ніяких доказів, голий ентузіазм людини, яка опанувала мисцетцтво літературної критики і психології розваг якраз достатньо, щоби піднятися на пік хибної впевненості на все тій самій кривій Данніґа-Крюгера :)))))
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2024-08-05 04:04 pm (UTC)Моя гіпотеза тут в тому, що Даннінг-Крюґер описує і механізм нашого сприйняття чогось, про що ми знаємо насправді мало, але достатньо, щоби думати, що знаємо. Читати, що хтось просто навчився битися і всіх переміг -- як казочка про Котигорошка. І зовсім інша справа, коли ми читаємо, як герой вчив механіку прийомів, як зводив знання про особливі больові точки в систему меридіанів для послідовностей ударів, як поєднував медитації з тренуваннями... словом, робив щось таке, що ми і самі б хотіли зробити, просто не попали в руки майстера Луня або сержанта спецназу Карацюпи. Коли хтось за кілька років на дикому острові Тихого океану влаштовує цивілізацію -- це магія, а коли ми читаємо про синтез нітроцелюлози і переробку руди на рейки залізниці -- ми уявляємо, що, а, ми б і самі це зробили, якби вчилися не на, допустимо, вчителя молодших класів, а на інженера, як Сайрус Сміт. І в результаті нам набагато цікавіше, ніж історія про те, як хтось з сучасною педагогічною освітою (як у нас) конвертує свої знання в щось цікаве і успішне.
Словом, моя гіпотеза не лише про те, чому ми щось сприймаємо на віру, а і про те, чому нам подобається. Ефект Даннінга-Крюґера в тому, що оптимум для розпалу нашої цікавості -- той момент, коли думаємо, що разом з героєм розуміємо щось, що він робить, краще за аборигенів. Коли тема нам справді знайома, то ми знаємо, що ніякого "щось" там нема, коли тема нам зовсім незнайома, не виникає відчуття причетності до таємниці.
Але це лише гіпотеза, ніяких доказів, голий ентузіазм людини, яка опанувала мисцетцтво літературної критики і психології розваг якраз достатньо, щоби піднятися на пік хибної впевненості на все тій самій кривій Данніґа-Крюгера :)))))