жанр: сімейний реалізм з переходом в драму і есеїстику

Дружина давно обіцяла старшій, що піде з нею в кіно. Але це ж час треба знайти, а тут то шевченківський вечір, то змагання з карате, то дитячий день народження, то дорослий, то тупо нема сили... А в неділю оце приїхали з школи, пограли на піаніні, і, ніби ще непізно. Ок, каже кохана малій, пішли в кіно, вибирай, яке. Марічка каже: "Хочу на Black Panther, у нас в школі про це говорять." Юля киває, просить мене глянути, коли/де сеанси... Добре, що не подивилася сама, бо я, на відміну від дружини, хоч трохи на новини дивлюся, хоч теж небагато, і хоч якісь відгуки про це чув, хоч і мінімальні... Словом, я так у своїх питаюся: а ви впевнені, що хочете на "Пантеру"? Чесно кажучи, я то думав, що не варто туди іти, бо воно занадто жорстоке, дорослий action... Але добре, що ми таки вирішили включити трейлер і глянути. Бо я витримав 30 секунд трейлера, Юля ж здалася на секунді п'ятнадцятій.
ЯК ЦЕ МОЖНА ДИВИТИСЯ? ЯК, ЧОМУ і ДЛЯ ЧОГО?
Мало того, виявляється, воно ще і якесь суперпопулярне, типу, піпл хаває, ще й по всьому світу. Не лише підлітки, але і менші діти, і, що вбиває, дорослі!!! ЯК?!?
Блін, ліпше вже чорний ніндзя проти білого ніндзі, чи літаючі китайці. Вибачте за капслок в попередніх абзацах, просто ті слова, які я тут насправді думаю, я якось не звик писати вголос.
Словом, не знаю. Якщо народу подобається, то страшно далєкі (c) ми, виявляється, від такого народа.

P.S. Все закінчилося добре: в кінотеатрі хай і не поряд, а через пару міст, ішов Пітер-Кролик, вони сходили і лишилися задоволеними. А тим часом ми з Іванком погуляли околияцми якихось річмондських проджектів, послухали, як жаби квакають, кайф.