Стояла вчора і безпомічно дивилася на злякану спину літньої жінки. Таку знакопитальну і самотню спину з двома горбиками (точно, крила!) під вицвілою футболкою кольору забрудненого дощовими хмарами неба. Безформні, залоєні джинси, які перестали бути модними в далекі дев'яності, були підперезані мотузкою: "На ній повісився Юда!" - відповіла мені спиною жінка. Вона кричала таким страшним дитячим голосом, що мені захотілося бігти до неї, повзти, хапати за руки, кропити святою водою і плакати, притискачи до грудей срібну голову.Я знала, що вона ніколи не переможе свого демона, але вона все ще намагалася. Плюнула під видимі лише нам з нею ноги і відчайдушно перерізала йому вени страшним криком. Демон знову вижив. А вона знову померла. Так тяжко. Так боляче, що моє серце впало на брудний асфальт, біля її переляканих кедів. Вона помітила і відскочила назад, щоби не роздавити його. Пізно. Демон стрибав на ньому, як маленька я на батуті бабусиного ліжка. А два горбики нервово пульсували під багатотонними путами котону. Як мило з її боку не повертатися до мене обличчям.
- Мамо де ти? Захисти мене від нього! - жінка була такою маленькою, що я обережно (щоби випадково не побачити очей) поклала її у кишеню.
Світлофори стекли червоним світлом, коли я перелітала через дорогу. Машини не розуміли, що нам конче треба встигнути перетнути заасфальтовану Лету, поки демон загрався м'ячиком мого серця, вони обурено сигналили, не бажаючи сповільнюватися, і жінка зробилася ще меншою, ховаючи голову в айстрах мого напарфумленого носовичка.
- Лети!
Жінка полетіла. А я дивилася на її безпомічну спину, стоячи по тій бік свого серця, бо світлофори все ще стікали кров'ю.
Юля Косівчук, "Жінка". Липень 2013, Берклі
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
