![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
malyj_gorganЯкийсь час тому мав довгу і неприємну але повчальну розмову, яка торкалася згадок про ґендерні розбіжності в емпатії, зокрема, дослідження, яке, ніби-то, ілюструвало (очевидний для моїх опонентів) факт, що чоловіки так само здатні до емпатії, як жінки, просто “не хочуть”. В розмові я те дослідження значною мірою ігнорував, опираючись більше на власні спостереження. (Каюся. Ігнорувати наукові відомості від неспеціалістів -- звичка хоч і зручна, але нехорошa.) Потім вирішив виправитися і почитав літературу, але читав довго, а та розмова давно заглохла при взаємному незадоволенні сторін. Так що викладаю тут коротко, що спромігся записати. Мо, кому цікаво. Там в кінці навіть якась трохи бібліографія.
I. Визначення. Термін емпатія охоплює різні аспекти здатності особи розпізнавати і розділяти внутрішній стан інших; це комплексне явище, яке поєднує ряд функціональних процесів: розпізнавання емоції, передавання емоції (зараження емоцією), емоційний priming (не знаю, як воно українською: імпліцитний перенос емоційної реакції з одної ситуації на наступну або аналогічну), здатність реагувати на внутрішній стан інших, здатність розділяти власний стан і стан оточуючих і т. д. (Christov-Moore et al 2014)
II. Класифікація. Пара важливих дихотомій. (1) Емпатію розділяють на афективну (ще кажуть емотивну) і когнітивну. Перша -- про те, щоби переживати емоцію, яка відповідає внутрішньому стану опонента, друга -- про свідоме розуміння внутрішнього стану інших. (2) Розділяють автоматичну і контрольовану емпатичну реакції, з назв ясно, яка між ними різниця.
III. Метрики. Поки в розмові про емпатію не визначити, як ви її міряєте, гріш-ціна тій розмові. А там все печально, особливо з точки зору матеріальних технологій. Якісь оцінки фізіології процесів з fMRI є, але якісні (в смислі, не кількісні). На жаль, нічого толкового з ядерної томографії (Disclaimer: я займався переважно останньою, плюс трохи знайомий з нейрофізіологією і клінічною психіатрією, теоретична психологія, як на мене, більше вуду, ніж наука, але намагатимуся бути об’єктивним.) Так от, у них є три типи кількісних шкал: (А) Самооцінка типу “як ви думаєте, наскільки ви розумієте душевний стан піддослідного за шкалою від 1 до 7...”. (В) Постфактум оцінки від об’єктів емпатії типу “оцініть, наскільки добре піддослідний розумів ваш душевний стан…” (С) Точність угадування конкретних емоцій в контрольованому досліді, коли треті особи окремо питають у об’єкта, що той відчував, і у суб’єктам що той угадав, а потім порівнюють результати. Не дивлячись на очевидну проблему суб’єктивності, підхід (А) масово вживають, думаю, банально тому, що самооцінку найпростіше міряти. (C) звучить як найкращий кількісний метод, але дуже вузький, так можна оцінити лише першу з ряду функціональних компонент емпатії -- точність розуміння чужих емоцій, причому, лише контрольовану оцінку, а не автоматичну. Як на мене, оцінка (B) найкраща, але непроста з чисто технічної точки зору: як зібрати достатню і послідовну (блін, не стає в українській слова consistent, хоч бери і запозичай) консистентну (сказано з викликом і лінгвістичним тріумфом в голосі) статистику і зробити всі необхідні поправки. Тим не менше, є цікаві дослідження, де пацієнти оцінюють рівень емпатії лікарів.
IV. Основні факти і загальноприйнятна аналітика:
1. Емпатія у чоловіків і жінок суттєво різниться на найбільш базовому рівні, різна фізіологія реакцій -- задіяні різні долі мозку. Всі кількісні показники, в середньому, стабільно вищі у жінок, хоч ця різниця порівняна чи менша від внутрістатевої дисперсії. Частково ця різниця, скорше за все, набута в процесі індоктринації шляхом виховання в традиційному суспільстві, але не вся: різницю видно в дослідах з тваринами і у немовлят, які ще не могли бути індоктринованими в той чи інший бік. Але не все так просто: твердження типу “чоловіки менш здатні на емпатію, ніж жінки” буде приблизно настільки ж неправильним, як і твердження “чоловіки і жінки однаково здатні на емпатію”. Диявол, як завжди, в деталях і тому, що, як і чим міряють.
2. Показник з найбільшою різницею в рівні емпатії між статями -- самооцінка. Чоловіки ан мас применшують свою здатність до емпатії, тоді як жінки краще оцінюють, а то і перебільшують свою. (Якщо хто вважає, що самооцінкою можна нехтувати, можу відіслати до популярної теми: в технічних дисциплінах жінок набагато менше значною мірою через занижену самооцінку своїх інженерних здібностей.) Два інших показники, оцінка з боку об’єктів і точність вгадування емоцій, теж віддають перемогу жінкам, але з меншою відносною перевагою.
3. Найцікавіші ґендерні відмінності видно в контрастах, коли оцінюють різні види емпатії. Тут чітко видно, звідки взялися всякі популярні стереотипи. Наприклад: виявляється, жінки відчутно більше за чоловіків здатні до емотивної емпатії, а от різниця в когнітивній емпатії зникаюче мала, в деяких дослідах виглядає, що в ній чоловіки навіть емпатичніші за жінок. Як не згадати стереотип, що чоловік співчуває тому, що розуміє, а жінка розуміє те, чому співчуває. (Можна ще згадати анекдот про баланс любові і розуміння в хорошому шлюбі.) Або ще: у жінок розвиненіша автоматична емпатична реакція, а у чоловіків контрольована. Сюди вписується вся концепція “нечутливості” чоловіків до натяків, нюансів і душевного стану. Що правда: коли чоловікові сказати: “увага, зараз буде натяк”, він той натяк розуміє на порядок краще :-) Ще один цікавий фактик, хоча поки лише конференційна публікація (Nitschke et al 2015): виявляється, наш рівень емпатії міняється зі стресом теж по різному. В стані стресу чоловіки починають краще вгадувати чужі емоції, а жінки, навпаки, гірше. Я, правда, ще не придумав, який до цього причепити стереотип.
4. Не впевнений, про яке саме дослідження говорили мої опоненти в вищезгаданій неприємній розмові, але підозрюю, що (Klein & Hodges 2001). Там 107 піддослідним студентам показували відеозапис розповіді студентки про свої проблеми з навчанням, а потім вгадували її емоції. Піддослідних поділили на три групи: члени першої, контрольної, групи просто вгадували, члени другої вгадували, після чого їм казали, правильно, чи ні (і вони наперед знали, що їм розкажуть правду), членам третьої групи давали до долар за приблизно правильну і два за зовсім правильну здогадку. Максимум можна було заробити $8, в 2001-му році в Орегоні – найдешевший обід в ресторані. Так от, середня точність жінок/чоловіків в першій, другій і третій групах, відповідно, були 0.42/0.28, 0.34/0.36, 0.48/0.43. Робити з цього висновок, що чоловіки “теж можуть, тільки не хочуть”, можна лише в геть політично заанґажованому контексті. Воно і виглядає, що такий контекст відповідальний за більшість посилань на цю статтю: її цитують в три з половиною рази більше, ніж іншу цікаву статтю тих же авторів того ж року (Hodges & Klein 2001). Сама по собі стаття про емпатію за гроші цікава, але особливо ні на що не претендує і написана в помітно іронічному тоні (a bit tongue-in-cheek, iykwim). Результати, внаслідок досить лівого дизайну експерименту і аналізу (мала вибірка, лише одна метрика, не міняють об’єкт емпатії, не міняють сценарій, навіть похибку на графіках не зазначають), малозначущі. Але, якщо вірити результатам і аж так хочеться поговорити про цю статтю, то варто звернути увагу на всі результати, бо в принципі, вони не заперечують загальну картинку, додаючи окремий вимір мотивації. Перша група міряє щось ближче до автоматичної емпатії, яка у жінок розвинутіша. Друга і третя група включають контрольовану емпатію, і тут виявляється, що вона приглушає автоматичну реакцію, в результаті точність жінок падає на 25% порівняно з контролем і навіть на пару відсотків порівняно з чоловіками. (Чи це ефект падіння точності в стані стресу?) А от у чоловіків точність зростає на 30%. Далі за вгадування починають давати гроші, мотивація іде в максимум, жадність характерна для усіх, так точність у чоловіків зростає ще на 20%, а у жінок на 40% (15% відносно контролю), причому, жінки таки в результаті ведуть більше ніж на 10% Дальше інтерпретуйте самі : )
5. Надіюся, жартівливий аналіз вище добре проілюстрував, на тій статті не треба зациклюватися. Краще подивитися на (Berg et al, 2015), де розглядають в п’ять разів більшу (577 суб'єктів) вибірку максимально вмотивованих суб’єктів (лікарі-практиканти, які допомагають хворим) і дивляться не лише на абстрактну емпатичну точність, а на загальну оцінку рівня емпатії від об’єктів. І таки бачать різницю, хоч і невелику, але стабільну. (Різниця за расою ще більша, я зараз говорю про білих, раз уже пишу українською.) Так от, чоловіки сприймають чоловіків на 1% емпатичнішими за жінок, а жінки сприймають жінок на 4% емпатичнішими за чоловіків. По моєму, все правильно: при максимальній мотивації усіх сторін, різниця мінімальна, а та різниця яка є, стосується когнітивної емпатії, де кожен трохи краще розуміє свою стать. При тому, що думає, що краще розуміє стать протилежну. (Там самооцінка рівня емпатії у жінок майже на 10% вища, ніж у чоловіків!)
V. Висновки
(1) Кількісна різниця між чоловіками і жінками невелика. Тому списувати статистично значиму різницю в соціальних ролях на різну схильність до емпатії нема чого (2) Та різниця, яка є, -- переважно в самосприйнятті, в умінні сприймати чужу емоцію напряму, без розуміння опонента, і в тому, чи для цього треба прикладати додаткові зусилля, чи “воно само”. (3) Стереотипи скорше праві, ніж ні, хоча пам’ятайте пункт перший. (4) Якщо хочете добитися від чоловіка більше емпатії, то прямим текстом скажіть, щоби почав емпатувати ;), поясніть свою проблему, ну і якось мотивуйте, хоча б словесно. Якщо хочете добитися ще більшої емпатії від жінки, то пояснення не обов’язкові, ну і, якщо мотивуєте, то краще матеріально ;-)))) Крім того, за свіжими і неперевіреними даними, чоловіка розізліть, жінку заспокойте. :-)
Ну і, нарешті, ще один момент: як на мене, одна з найсерйозніших міжстатевих різниць полягає в тому, що чоловіки і жінки в якості об’єктів очікують різний рівень емпатії від опонентів. Чоловіки, imho, очікують відчутно менше. Статей на цю тему я не знайшов, але факт мені видається очевидним, підтверджується народною творчістю і природньо вписується в загальну картину, викладену вище. Навіть дивно, чому про це нема досліджень. Може, замутити, дістати грант, професорство з ґендерної психології … Все життя хотів доробитися до tenure в середнього розміру університеті. :-)
Бібліографія (з коментами)
UPD: поправив пару опечаток, боюся, далеко не всі
I. Визначення. Термін емпатія охоплює різні аспекти здатності особи розпізнавати і розділяти внутрішній стан інших; це комплексне явище, яке поєднує ряд функціональних процесів: розпізнавання емоції, передавання емоції (зараження емоцією), емоційний priming (не знаю, як воно українською: імпліцитний перенос емоційної реакції з одної ситуації на наступну або аналогічну), здатність реагувати на внутрішній стан інших, здатність розділяти власний стан і стан оточуючих і т. д. (Christov-Moore et al 2014)
II. Класифікація. Пара важливих дихотомій. (1) Емпатію розділяють на афективну (ще кажуть емотивну) і когнітивну. Перша -- про те, щоби переживати емоцію, яка відповідає внутрішньому стану опонента, друга -- про свідоме розуміння внутрішнього стану інших. (2) Розділяють автоматичну і контрольовану емпатичну реакції, з назв ясно, яка між ними різниця.
III. Метрики. Поки в розмові про емпатію не визначити, як ви її міряєте, гріш-ціна тій розмові. А там все печально, особливо з точки зору матеріальних технологій. Якісь оцінки фізіології процесів з fMRI є, але якісні (в смислі, не кількісні). На жаль, нічого толкового з ядерної томографії (Disclaimer: я займався переважно останньою, плюс трохи знайомий з нейрофізіологією і клінічною психіатрією, теоретична психологія, як на мене, більше вуду, ніж наука, але намагатимуся бути об’єктивним.) Так от, у них є три типи кількісних шкал: (А) Самооцінка типу “як ви думаєте, наскільки ви розумієте душевний стан піддослідного за шкалою від 1 до 7...”. (В) Постфактум оцінки від об’єктів емпатії типу “оцініть, наскільки добре піддослідний розумів ваш душевний стан…” (С) Точність угадування конкретних емоцій в контрольованому досліді, коли треті особи окремо питають у об’єкта, що той відчував, і у суб’єктам що той угадав, а потім порівнюють результати. Не дивлячись на очевидну проблему суб’єктивності, підхід (А) масово вживають, думаю, банально тому, що самооцінку найпростіше міряти. (C) звучить як найкращий кількісний метод, але дуже вузький, так можна оцінити лише першу з ряду функціональних компонент емпатії -- точність розуміння чужих емоцій, причому, лише контрольовану оцінку, а не автоматичну. Як на мене, оцінка (B) найкраща, але непроста з чисто технічної точки зору: як зібрати достатню і послідовну (блін, не стає в українській слова consistent, хоч бери і запозичай) консистентну (сказано з викликом і лінгвістичним тріумфом в голосі) статистику і зробити всі необхідні поправки. Тим не менше, є цікаві дослідження, де пацієнти оцінюють рівень емпатії лікарів.
IV. Основні факти і загальноприйнятна аналітика:
1. Емпатія у чоловіків і жінок суттєво різниться на найбільш базовому рівні, різна фізіологія реакцій -- задіяні різні долі мозку. Всі кількісні показники, в середньому, стабільно вищі у жінок, хоч ця різниця порівняна чи менша від внутрістатевої дисперсії. Частково ця різниця, скорше за все, набута в процесі індоктринації шляхом виховання в традиційному суспільстві, але не вся: різницю видно в дослідах з тваринами і у немовлят, які ще не могли бути індоктринованими в той чи інший бік. Але не все так просто: твердження типу “чоловіки менш здатні на емпатію, ніж жінки” буде приблизно настільки ж неправильним, як і твердження “чоловіки і жінки однаково здатні на емпатію”. Диявол, як завжди, в деталях і тому, що, як і чим міряють.
2. Показник з найбільшою різницею в рівні емпатії між статями -- самооцінка. Чоловіки ан мас применшують свою здатність до емпатії, тоді як жінки краще оцінюють, а то і перебільшують свою. (Якщо хто вважає, що самооцінкою можна нехтувати, можу відіслати до популярної теми: в технічних дисциплінах жінок набагато менше значною мірою через занижену самооцінку своїх інженерних здібностей.) Два інших показники, оцінка з боку об’єктів і точність вгадування емоцій, теж віддають перемогу жінкам, але з меншою відносною перевагою.
3. Найцікавіші ґендерні відмінності видно в контрастах, коли оцінюють різні види емпатії. Тут чітко видно, звідки взялися всякі популярні стереотипи. Наприклад: виявляється, жінки відчутно більше за чоловіків здатні до емотивної емпатії, а от різниця в когнітивній емпатії зникаюче мала, в деяких дослідах виглядає, що в ній чоловіки навіть емпатичніші за жінок. Як не згадати стереотип, що чоловік співчуває тому, що розуміє, а жінка розуміє те, чому співчуває. (Можна ще згадати анекдот про баланс любові і розуміння в хорошому шлюбі.) Або ще: у жінок розвиненіша автоматична емпатична реакція, а у чоловіків контрольована. Сюди вписується вся концепція “нечутливості” чоловіків до натяків, нюансів і душевного стану. Що правда: коли чоловікові сказати: “увага, зараз буде натяк”, він той натяк розуміє на порядок краще :-) Ще один цікавий фактик, хоча поки лише конференційна публікація (Nitschke et al 2015): виявляється, наш рівень емпатії міняється зі стресом теж по різному. В стані стресу чоловіки починають краще вгадувати чужі емоції, а жінки, навпаки, гірше. Я, правда, ще не придумав, який до цього причепити стереотип.
4. Не впевнений, про яке саме дослідження говорили мої опоненти в вищезгаданій неприємній розмові, але підозрюю, що (Klein & Hodges 2001). Там 107 піддослідним студентам показували відеозапис розповіді студентки про свої проблеми з навчанням, а потім вгадували її емоції. Піддослідних поділили на три групи: члени першої, контрольної, групи просто вгадували, члени другої вгадували, після чого їм казали, правильно, чи ні (і вони наперед знали, що їм розкажуть правду), членам третьої групи давали до долар за приблизно правильну і два за зовсім правильну здогадку. Максимум можна було заробити $8, в 2001-му році в Орегоні – найдешевший обід в ресторані. Так от, середня точність жінок/чоловіків в першій, другій і третій групах, відповідно, були 0.42/0.28, 0.34/0.36, 0.48/0.43. Робити з цього висновок, що чоловіки “теж можуть, тільки не хочуть”, можна лише в геть політично заанґажованому контексті. Воно і виглядає, що такий контекст відповідальний за більшість посилань на цю статтю: її цитують в три з половиною рази більше, ніж іншу цікаву статтю тих же авторів того ж року (Hodges & Klein 2001). Сама по собі стаття про емпатію за гроші цікава, але особливо ні на що не претендує і написана в помітно іронічному тоні (a bit tongue-in-cheek, iykwim). Результати, внаслідок досить лівого дизайну експерименту і аналізу (мала вибірка, лише одна метрика, не міняють об’єкт емпатії, не міняють сценарій, навіть похибку на графіках не зазначають), малозначущі. Але, якщо вірити результатам і аж так хочеться поговорити про цю статтю, то варто звернути увагу на всі результати, бо в принципі, вони не заперечують загальну картинку, додаючи окремий вимір мотивації. Перша група міряє щось ближче до автоматичної емпатії, яка у жінок розвинутіша. Друга і третя група включають контрольовану емпатію, і тут виявляється, що вона приглушає автоматичну реакцію, в результаті точність жінок падає на 25% порівняно з контролем і навіть на пару відсотків порівняно з чоловіками. (Чи це ефект падіння точності в стані стресу?) А от у чоловіків точність зростає на 30%. Далі за вгадування починають давати гроші, мотивація іде в максимум, жадність характерна для усіх, так точність у чоловіків зростає ще на 20%, а у жінок на 40% (15% відносно контролю), причому, жінки таки в результаті ведуть більше ніж на 10% Дальше інтерпретуйте самі : )
5. Надіюся, жартівливий аналіз вище добре проілюстрував, на тій статті не треба зациклюватися. Краще подивитися на (Berg et al, 2015), де розглядають в п’ять разів більшу (577 суб'єктів) вибірку максимально вмотивованих суб’єктів (лікарі-практиканти, які допомагають хворим) і дивляться не лише на абстрактну емпатичну точність, а на загальну оцінку рівня емпатії від об’єктів. І таки бачать різницю, хоч і невелику, але стабільну. (Різниця за расою ще більша, я зараз говорю про білих, раз уже пишу українською.) Так от, чоловіки сприймають чоловіків на 1% емпатичнішими за жінок, а жінки сприймають жінок на 4% емпатичнішими за чоловіків. По моєму, все правильно: при максимальній мотивації усіх сторін, різниця мінімальна, а та різниця яка є, стосується когнітивної емпатії, де кожен трохи краще розуміє свою стать. При тому, що думає, що краще розуміє стать протилежну. (Там самооцінка рівня емпатії у жінок майже на 10% вища, ніж у чоловіків!)
V. Висновки
(1) Кількісна різниця між чоловіками і жінками невелика. Тому списувати статистично значиму різницю в соціальних ролях на різну схильність до емпатії нема чого (2) Та різниця, яка є, -- переважно в самосприйнятті, в умінні сприймати чужу емоцію напряму, без розуміння опонента, і в тому, чи для цього треба прикладати додаткові зусилля, чи “воно само”. (3) Стереотипи скорше праві, ніж ні, хоча пам’ятайте пункт перший. (4) Якщо хочете добитися від чоловіка більше емпатії, то прямим текстом скажіть, щоби почав емпатувати ;), поясніть свою проблему, ну і якось мотивуйте, хоча б словесно. Якщо хочете добитися ще більшої емпатії від жінки, то пояснення не обов’язкові, ну і, якщо мотивуєте, то краще матеріально ;-)))) Крім того, за свіжими і неперевіреними даними, чоловіка розізліть, жінку заспокойте. :-)
Ну і, нарешті, ще один момент: як на мене, одна з найсерйозніших міжстатевих різниць полягає в тому, що чоловіки і жінки в якості об’єктів очікують різний рівень емпатії від опонентів. Чоловіки, imho, очікують відчутно менше. Статей на цю тему я не знайшов, але факт мені видається очевидним, підтверджується народною творчістю і природньо вписується в загальну картину, викладену вище. Навіть дивно, чому про це нема досліджень. Може, замутити, дістати грант, професорство з ґендерної психології … Все життя хотів доробитися до tenure в середнього розміру університеті. :-)
Бібліографія (з коментами)
- Berg, K., Blatt, B., Lopreiato, J., Jung, J., Schaeffer, A., Heil, D., ... & Darby, E. (2015). Standardized patient assessment of medical student empathy: ethnicity and gender effects in a multi-institutional study. Academic Medicine, 90(1), 105-111. (велике дослідження, пацієнти оцінюють медичних студентів-практикантів)
- Casas, R. S., Xuan, Z., Jackson, A. H., Stanfield, L. E., Harvey, N. C., & Chen, D. C. (2016). Associations of medical student empathy with clinical competence. Patient Education and Counseling. (ще одне велике дослідження про медичних студентів, але китайських, там дивилися на інші залежності, але статевий ефект той самий)
- Christov-Moore, L., Simpson, E. A., Coudé, G., Grigaityte, K., Iacoboni, M., & Ferrari, P. F. (2014). Empathy: Gender effects in brain and behavior. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 46, 604-627. (Хороший великий огляд, якщо читати лише одну статтю, то або цю, або Майєрс-Леві і Локен)
- Hodges, S. D., & Klein, K. J. (2001). Regulating the costs of empathy: the price of being human. The Journal of socio-economics, 30(5), 437-452. (Про те, чого нам вартує емпатія від авторів статті про мотивацію)
- Klein, K. J., & Hodges, S. D. (2001). Gender differences, motivation, and empathic accuracy: When it pays to understand. Personality and Social Psychology Bulletin, 27(6), 720-730. (про те, як мотивація міняє точність вгадування чужих емоцій)
- Meyers-Levy, J., & Loken, B. (2015). Revisiting gender differences: What we know and what lies ahead. Journal of Consumer Psychology, 25(1), 129-149 (теж гарний огляд, трохи менш технінчий ніж Крістов-Мур, але, як на мене, краще написаний з точки зору саме ґендерних студій, рекомендую)
- Nitschke, J., Sunahara, C., Pruessner, J., & Bartz, J. (2015). Empathy under stress: Gender-specific effects on empathic accuracy. Psychoneuroendocrinology, 61, 63. (емпатія, стрес, стать)
- Rueckert, L., & Naybar, N. (2008). Gender differences in empathy: The role of the right hemisphere. Brain and cognition, 67(2), 162-167. (ще одне дослідження, з додатковим наголосом на фізіологію, результати все ті ж: жінки виходять емпатичніші)
UPD: поправив пару опечаток, боюся, далеко не всі
no subject
Date: 2017-01-14 09:52 am (UTC)