Але із "Кедь-сте мі далі, што ... А тут, імхо, яскравий приклад різниці між усним і письмовим. Коли таке чуєш, то, по-перше, автоматично відходять на задній план артефакти сервісних дієслів, оці "-сте" і "-м". Я сам ні разу не філолог, тому не візьмуся пояснювати, звідки воно все взялося (там, здається "-м" редукція від "есьмь", а "-ста" від "статі", в смислі, доконаний вид "ставати"), але точно знаю, що, принаймні, "-м" купа народу до цього часу каже і на Галичині, і на Поділлі навіть, і коли слухаєш, то вухо автоматично відфільтровує. В англійьській цього купа, називається contraction, і, як на мене, теж на слух сильно зрозуміліше, ніж на письмі. По друге ж, на слух легше сприймаються фонетичні відмінності. Просто ясно, що це не "мі далі" а "ми дали". Притому, "ми" в смислі "мені", всяка редукція на слух очевидніша, тобто, пардон, вухочуйніша. "на двоже" = "на дворі", чергування ре рже вухо вивчає одразу велька = велика, навіть не знаю, як цього можна не бачити мочар ні разу не діалект, а навпаки, слово геть з себе центрально-східно-українське: http://sum.in.ua/p/4/814/2, лемки лише поміняли граматичний рід, але то таке.
... легко бути в ситуації, коли не все зрозуміло, або навіть нічого не зрозуміло :) Тут я погоджуся, з двома "але": (а) в таких ситуаціях частіше опиняються люди, які вперше попали в середовище живої мови з міста, де українська лише стерильна на радіо/тв, а все інше російська. Всього челенджу тут не більше, ніж у жителя подільського села, який вперше почує російьсько-суржиковий сленґ десь в Одесі чи Харкові. (б) ситуація часом характерніша для відмінностей в фонетиці, до яких звикаєш ну дуже швидко. Як, власне, в тій же англійській, перша спроба поговорити з тамтешніми гуцулами з північнокаролінської Апалачії -- це поскладніше буде, ніж лемки. А британські гуцули з Уельсу то, взагалі, щось страшного. І нічо :)
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-11-15 10:10 pm (UTC)А тут, імхо, яскравий приклад різниці між усним і письмовим. Коли таке чуєш, то, по-перше, автоматично відходять на задній план артефакти сервісних дієслів, оці "-сте" і "-м". Я сам ні разу не філолог, тому не візьмуся пояснювати, звідки воно все взялося (там, здається "-м" редукція від "есьмь", а "-ста" від "статі", в смислі, доконаний вид "ставати"), але точно знаю, що, принаймні, "-м" купа народу до цього часу каже і на Галичині, і на Поділлі навіть, і коли слухаєш, то вухо автоматично відфільтровує. В англійьській цього купа, називається contraction, і, як на мене, теж на слух сильно зрозуміліше, ніж на письмі. По друге ж, на слух легше сприймаються фонетичні відмінності. Просто ясно, що це не "мі далі" а "ми дали". Притому, "ми" в смислі "мені", всяка редукція на слух очевидніша, тобто, пардон, вухочуйніша.
"на двоже" = "на дворі", чергування ре рже вухо вивчає одразу
велька = велика, навіть не знаю, як цього можна не бачити
мочар ні разу не діалект, а навпаки, слово геть з себе центрально-східно-українське: http://sum.in.ua/p/4/814/2, лемки лише поміняли граматичний рід, але то таке.
... легко бути в ситуації, коли не все зрозуміло, або навіть нічого не зрозуміло :)
Тут я погоджуся, з двома "але": (а) в таких ситуаціях частіше опиняються люди, які вперше попали в середовище живої мови з міста, де українська лише стерильна на радіо/тв, а все інше російська. Всього челенджу тут не більше, ніж у жителя подільського села, який вперше почує російьсько-суржиковий сленґ десь в Одесі чи Харкові. (б) ситуація часом характерніша для відмінностей в фонетиці, до яких звикаєш ну дуже швидко. Як, власне, в тій же англійській, перша спроба поговорити з тамтешніми гуцулами з північнокаролінської Апалачії -- це поскладніше буде, ніж лемки. А британські гуцули з Уельсу то, взагалі, щось страшного. І нічо :)