1.IX. Дідо Иванчік
Jun. 17th, 2014 12:38 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
malyj_gorgan(попередній розділ)
Надворі уже було видко добре осінь. З дерев падали на земню довгі, пудні тіни. Сади й буковини усміхалиси старостев. Прикривалиси жовто-зеленим коверцом. Устелювали земню пожовклим, зісхлим листом, шо, смутно шелестєчі, в ним игравси вітер.
Я знов у діда перебував довший чєс. Цілу осінь й Пилипівку. Був аж до по Риздвєних светках. Але за тот чєс икос ніраз ми си ни зуритило було бути в діда, бо він башив мене своїми бесідами. Бувало, єк розговоритси, то про всєке повістует. Було шo слухати.
Розказував за кожду днину у тижни, йке вна маєт значінє, бо кожда днина маєт свій рахунок й свою особу. Понедівнок, вивторок и чєтвер, то мушшіне. А середи, п’єтниці й неділі, то чєлідь.
Понедівнок, це першя днина у тижни. Тої днини добре є зачінати робити хоть-йку роботу, бо нев зачінаєтси тиждень. Лиш сварку та бійку нидобре тої днини почєпати, бо міг би си витак цілий тиждень сварити та бити.
Понедівнок, то Божий поратівнок. Хто на него зарчєтси у йкійс принежді, шо будет йиго держєти, мет говіти, то понедівнок йиго поретуєт.
Дівки й леґіні держєт понедівнок за долю. ґазди зарікаютси на понедівнок, аби Бог їх окрив вид великої шкоди мижи маржинков та вид лежі, напасти й усєкого злого діла.
Хто раз зарікси на понедівнок йиго сербувати, то вара це покабзувати, бо витак понедівнок и йиго би погано покабзував.
Є такі люде, шо уни ни зарікалиси на понедівнок з добромиру держєти йиго, а однако мусєт твердо держєти, бо до цего змушует їх сам понедівнок. Потів снитси їм старим дідом, шо гонитси за ними з довгим ножем у руці та хочєт їх вирізати, аж поків уни си ни зарчут на него. А єк би си ни заркли, то понедівнок показав би їм, шо він значіт.
У вивторок так само добре є зачінати хоть-йку роботу робити, бо вивторок є легка днина до роботи, лиш ни можна через напасть у вивторок чєсатиси, брититиси й нігті обрубувати на пальцьох, бо хто це робит, то на своїм житю мусит йкус напасть попацити.
Середа, то божка. У середу ни можна давати з дому бідному за простибіг скороми, а найдужше молока, бо витак футко корови висушуют молоко. Ни можна ні кроїти ані шити сорочьки, аби си в них борзо ґала ни плодила. Ни можна ні продавати, ні так давати єйця, аби половик курки ни бив. А єк си комус мусит дати єйця тої днини, то треба покласти йиго на земню, аби та особа собі сама узела єйця из земні, хотівше, аби половик ни бив кури за тото, шо си ни чтит божку.
У середу є добре черти ліс, бо борзо схнет. Добре рубати ліс, бо дерево будет легке – сухе. Добре в морозах зимов у середи товчі корчі, бо раз-два усихают. Нидобре у середу золити, бо платє лихо видзолюєтси.
Середа, то середна днина у тижни. Нидобре у ню садити сад ані сієти сюбину, бо мет середно родити. Так само нидобре зачінати будову посидкових хатий, бо метси в них середно жити.
Чєтвер, то скоромна днина й добра днина у тижни, так єк воли чєтвертаки на ґаздівстві у ґазди. Добре є зачінати хоть йку роботу тої днини робити. Дейка чєлідь, то у чєтвер прєдєт лиш до вечєра, а по вечери лишєєт прєсти кужіль, бо кажет, шо вже зайшла п’єтниця. Инчі прєдут й до опівночі, бо говорєт, шо п’єтниця заходит аж вид опівночі.
П’єтниця, так само, єк середа, є божка. А шо уна є жінков, то пудно сердитиси на чєлідь за хатну роботу, бо хочєт, аби її челідь сербувала й у ню ни робила чілідинску роботу.
Казав дідо, шо у п’єтницу ни можна виберати попів из печі, аби половик кури ни бив. Ни можна чєсатиси, брититиси й нігті обрубувати через напасть. Ни можна давати скороми з дому, так, єк й у середу, аби корови молоко ни висушували. Ни можна прати, аби град у літі городи ни прав. Ни можна нічьо глинов мастити, бо за це сердитси п’єтниця. Дівки разуют п’єтницу за долю, аби їм помогла добру долю вибрати. Казав дідо, шо давнішше уся чєлідь у п’єтниці ни прєла, аби вівці на дурленину ни крутилиси, так єк уни веретеном у руці крутєт. Тай ни шили, аби їх у руки нічьо ни шпилєло. Давно боєласи чєлідь золити у п'єтниці, бо казали, шо котра золила, то ввечєр приходила д'ній п’єтниця жінков її пудно тратила. Розказував дідо, шо, бувало, була й така чєлідь, шо у п’єтницу вивбераєтси так файно у пролюдне фантє, єк у неділю, й свєткует цілий день. Раз руков нічьо ни тєнет ні надворі коло роботи, ні в хаті. Навіть ватру у хаті ни клали, бо казали, шо то божка. Гріх робити.
Мушіне за п’єтницу гріха ни мают й тимуть давно уни усу роботу робили у п’єтниці за чєлідь.
Казав дідо, шо у року є таких дванаціть п’єтниць, шо єк би їх знав, котрі уни є й у ні нічьо ни робив ані нічьо ни їв, то знав би усе зіле у Чьорногорах, до икої слабости уно приходит. А там є таке зіле, шо лиш си может показати тому хрестєнинови, шо знает тоти п’єтниці й їх сербуєт.
За суботу, то розказував дідо, шо субота – то послідна днина у тижни. Хоть й субота є чілідинов, але уна ни сердитси, єк у ню чєлідь робит. Кожда чіста чілідина у суботи повинна мастити піч у хаті, мити стів, лавиці. Ґазди гудуют маржинку сілев у суботи. У суботу увечєр кожде повинно си обмити, зчєсати, а навіть скупатиси, бо казав дідо, шо хто це не виконуєт, то маєт ниспасний гріх, бо пид неділю ни можна спати занехареному. Казав він, шо навіть и медвідь у суботу миєтси, бо й він у неділю до схід Сонця молитси Богу, а ни то чьоловік би це ни робив.
Казав дідо, шо приказували старики, шо єк би си хтос дев’єть суботий ни мив, ни чєсав, ни бривси й ни переберавси у чісте лудинє, то дев’єтої суботи уже би си показав йиму «тот» – пураха би му вид нас.
Казав, шо розказував йиму головний мальфарь Олексій из Плоскої на Буковині, шо східної суботи єк би взєв перше єйце з-пид писківки, вимастив йиго вуглом й сам аби си вимастив сажев тай то єйце аби поклав собі пид ліве плече й так аби пересидів голий за коменом на печі дев’єть день ни вмиваний, ниївше й ни молічіси Богу, то висидів би «дев’єтьденника» – «йего» изчез би.
Казав так само, шо у суботу ни годитси розчінати нієку важнішшу роботу, бо то послідна днина у тижни. Але казав, шо добре зарікатиси східної суботи вид пійки, вид курінки, бо лиш тєжше три східні суботі перетерпіти, то витак и на гадку ни мет падати ні пійка, ні курінка. Так минет, єк би руков видвернув. Так само добре є примов’єти коровам на соли у східні суботи, єк избавлені. Добре є робити обертин протів стріли ци инчего насланя. Східних суботий є варко ходити по ночях, бо лакомо шош ничісте показуватиси, тай пужіти людий. Нидобре у суботи ніхті обрубувати на пальцьох, бо заніхтиці си роб’єт Так само гріх золити у суботи, бо зола аж на тот світ доходит ид умерлим.
За неділю, то казав дідо, шо у ню ни можна нічьо робити, бо за ню нима покути, так, єк за дєдю й маму. Давні люде, то у неділі нічьо ни робили, навіть ватру ни клали тої днини у хаті. У неділю вара спати з жінков, бо діти каліки би си начінили. Навіть соли давати маржині є гріхом, бо на це є инчя днина у тижни.
Уже майже гет позаполікували люде трави опередь Першеї Богородиці, бо тогди саме є добре трави замуцовані й чєс їх єкраз косити. А хто шє ни задужів на траву до Богородиці, то на Лукотворенного робив толоку на закіс трави, бо вид Лукотворенного, то трава уже ни ростет, лиш схнет на стеблі.
Досвіта на Головосіки пишов дідо з кресом своїми дорогами, на стрілецтво, а я з бабов дновав дома. Й мусів я з нев разом разувати цілу Божу днину. Баба тої днини ни дала мині урвати ані єблучько у саду, ані качюлочьку маку у грєдці, бо казала, шо то головка, а шо є головков, то на Головосіки то гріх рвати. Может з тої головки кров почюріти.
Баба за хатов на старим бухнишю обзерала капусту на пидметі та казала мині, шо капусту будет чєс рубати аж опередь Покрів, бо вид Головосік уна саме лишень зачінаєтси добре звивати у головки.
По Голосовосіках ходив вуйко Лесьо у полонину Руский Діл до Костів на розлученє за вивцями й козами. Вівці усі зигнав, бо хоть бракувало Бучьки, то на ню подав депутат пошік. Її вовк заїв у сиглі, але кози, то ни усі зійшли, бо пропало три козі без пошіка. Йиму обицєвси депутат и ватаг, шо цу шкоду поповнит козарь, бо ни виказавси на розлученю, де си діли кози.
Дідо на це лиш руков махнув: «Біда го бери з ними. Хто би доходив трьох кіз. Де худоба, там и шкода. У того ни пропадет тай ни здохнет, шо нима нічьо. А у нас, Богу дєкувати, є тай тимунь страху нима, шо дес си діли козенєта».
Вуйко був лукавіший вид діда, хотів би був шош удерти з пастирів, але шо він шє ни був старший, то мусів послухати діда. Осівси, лиш тєжко зитхнув, говорвчі: «Єк так будим ґаздувати, то борзо ни будемо нічьо мати».
Дідо на то нічьо вже ни видповів, лиш похмуривси тай мовчьки пишов з хати надвір.
Вид Головосік до Другої Богородиці усіма полонинами порозлучєли худоби. До Здвижіня обголіли полонини вид маржини, єк би її хто онучьов замів, з полонин уся худоба пишла у села.
Смутно дівилиси полонини увосени на плаї стримкі та каменисті, єк сходила тими плаями весело худоба. Внизу села, єк би води потоками спливали з горий на долини, так ишла марга плаями одним стєгом, ботей за ботеєм, довгими рєдами. Тєгнулиси одним снуром из полонин аж дов села. По Здвижіню полонини опустіли знов. Смутком прикрилиси, аби тихо дрімати цілу осінь и зиму, аж доків їх навесні ни скорнєєт голос трембіти до нового пастирского житя на ціле літо.
Дідо з вуйком квапили борше закладати оплоти у царинках, аби пускати вівці й товар та корови у царинки на свіжу пашу, бо толоки повипасали так, шо лиш си дубленіли, єк лисиці. Барани до лою пасли вже вид Илів, єк зійшли з полонини, окроме у паши.
У діда таки зараз по розлученю зачєли робити отави, а я з Семеном Паліївским пас кози та цапи. З козинев ми ходили Бог знает куда пасом чужими ґрунтами. Давно, то ни так було, єк тепер, ніхто ни сердивси восени за пашу зrарьми та лісами, шо пасли її чюжі кози. Я з маленького навидів кози й тимунь любив з ними ходити. Вид Здвижіня, то я вже сміло лазив скалами за козами, бо знав, шо на Здвижїне уся ґала позапрєтуваласи в земню. Ни мав я страху, шо дес поганка ми может споrанити ногу.
Казав дідо, шо вид Головосік добре є рубати дерево на будинки, огорожу й дрива хоть котрої днини до оповня кождого місеця, бо уно є жовте, легке й тривуче. А просинця добре рубати кілє до плотів, бо то кілє є дуже тверде, а на Луки добре садити чєснок-лук, бо метси файний родити. Йиго приказокі слухала ни так баба, єк усі сусіде, бо усі казали, шо тото, шо Иванчік говорит, то усе си сповнюєт.
Уже вид самого досвідку на Семена Стовпника, на давний Гуцульский Новий Рік, дідо Иванчік понадвирю уважєв до самого вечєра, йка будет погода тої днини надворі. Він казав, шо йка за погідна є днина на Семена Стовпника, такий будет за погідний цілий рік. Єк тої днини є файна погода, єсно, то ни будет дорожнечі на хліб. У бойка уродитси того літа файна кукурудза. Ни мет плакати гуцульска дитина з голоду за коменом на печі, бо ни будет голоду на хліб. Він уродитси навіть й у горах. Так само уважєв дванаціть день по Семені Стовпнику на погоду кождої днини окроме, й то собі добре запамнєтував, йка погода є котрої днини. Казав, шо кожда днина по Семені Стовпнику означюєт погоду на кождий місєць, вид Семена Стовпника на цілий рік. Так само вид Семена Стовпника аж до Обрітенія, шо припадаєт дев’єтого тижня по Різдві, казав, шо треба пантрувати за погодов кождої днини, бо вид Сбрітенія обертаєтси погода полудь осінних и зимових місєців, й така будет погода цілу весну, літо й осінь аж до Семена Стовпника, єк була вид Семена Стовпника до Обрітенія. Вид Здвижіня, то вже зачєли копати буришку у єму, й то приквап’єючі драли, бо баба шовечіра воркотіла, аби пазити борше на надвірну роботу, бо казала, шо до Покрів уся городнина знадвіря повинна бути запрєтана, бо Покрова лакома уже покривати земню білим покровом – зимов.
Майже цілу осінь докучєли жиди дідови, аби купити в него воли. Дідо мав красні воли-п’єтаки. Сіруни зійшли з полонини ситі, єк ріпа. Добре спаслиси до лою у Руским Ділу. А однако жиди, пусті паламантирі, хотіли вигулити тоти воли у діда нізашo. Одної днини Паршек з Минделиком, косивскі купці, цілу Божу днину намучіли діда, гулічі в него воли, але він однако ни давси їм обтуманити.
Я тогди вже добре надівивси на цих паламантирів, єк уни уміют купувати, та наслухавси, єк уни си пудно переклинают, аби лиш мочі у хрестєнина вигулити маржинку за будь-шо.
У Кознєна баба з вуйком займила тоти воли на єрмарок до Косова. Я це добре памнєтаю, бо уни обоє винесли мині по колачікови дваґрейцеровому пригісного з міста. Я такий був рад тому пригісному, шо тоти колачіки аж на руки собі натєгав, єк обручі на бербениці. Прото дитина, нічьом дурнек.
Тижнем до Покрив дідо лагодивси пускати барани на валованє мижи вівці. Казав, шо то є найліпший чєс на пусканє баранів, бо будут вівці навесні саме мірні з молоком на міру у бриндзу. Тай єгнєта будут ні рані, ні пізні – саме добрі на міцки.
Баба спекла з єчмінної муки книш из бриндзов. Дідо з вуйком у ватернику викрутив живої ватри тай нев видгасив води. У кошєрі на ріжи, де спали вівці пид голим небом на осінници, він обійшов до трьох раз за сонцем наокола ту кошєру, держєчі пид плечем тот книш, брискаючі вівці у кошєрі тов видгашенов водов. Витак розклав струнку у кошєру, поклав тот книш на земню у воротіх, а баба з вуйнов, аби си єгниці чінили, пустили почерез тот книш у кошєру мижи вівці на валованє двох красних чьорних баранів-лунчяків, таких вовнистих, шо аж си вовна з них по саму земню везла.
Дідо розломив тот книш, нагодував ним баранів й усі вівці, а витак нагyдував їх сільов из бобовов муков й випустив з кошери на пашу. Тої днини аж до вечіра у діда вже було свєто. Він казав, шо тоту днину, шо си в ню пускаєт баранів мижи вівці, треба поштити, то ни будут си ніколи вівці зводити. Днинка Божя їх усокотит та допазит так, шо будут си самі красні вівці вести.
На саму Покрову, то так само нічьо ни робили, свєткували. Дідо казав, шо тогди є добра й погідна осінь, єк зачінаєтси давати сіна маржині лиш тижнем до Дмитрія. А єк си даєт сіна маржині уже вид Покрів, то тогди є рана осінь, лиха на годівлю для маржини, дуже вибераєт сіна з оплотів. У кого є омаль сіна, то вже вид самих Покрів душя йиму у заскіпі, єк дотєгнути маржинку до Юрія.
Вид Дмитрія, то вже ни устид давати сіна, хоть би й ни було зими, бо зима звичєйно добре ловит аж вид Кознєна, але аби ни заморити маржину з осени, то їй треба дати вид Дмитрія.
На Покрову дідо смішкувавси з старих дівок, казав, шо уни си молєт:
«Свєта Покровонько,
покрий мою головоньку
Єк ни перемітков и рантyхом,
то хоть пидраним раматом».
У діда, окрім мене, говіли усі цілу Пилипівку – ни скоромилиси. Довгими вечєрами у Пилипівку вуйна з бабов прєли кужелі, а дідо з вуйком робили корчюги, сани, віники до току замітати та зубили греблі у хаті, а я їм присвічював каганцем, аж доків і ни чєс було вечєрати тай лігати спати. А чєсом дідо лігав спати вид вечєра, наколи лиш видгасив собі ватру. Це було тогди, єк у день задуже насовпавси зимами по стрілецтві за звіринов. Цілу Пилипівку клали вівцям ничліги у хлівах, аби си ни заморили. Єк ни було зими, то ни пускали вівці надвір, аби си ни нагризали болота. Уни вівці дуже шєнували.
(наступний розділ)
Надворі уже було видко добре осінь. З дерев падали на земню довгі, пудні тіни. Сади й буковини усміхалиси старостев. Прикривалиси жовто-зеленим коверцом. Устелювали земню пожовклим, зісхлим листом, шо, смутно шелестєчі, в ним игравси вітер.
Я знов у діда перебував довший чєс. Цілу осінь й Пилипівку. Був аж до по Риздвєних светках. Але за тот чєс икос ніраз ми си ни зуритило було бути в діда, бо він башив мене своїми бесідами. Бувало, єк розговоритси, то про всєке повістует. Було шo слухати.
Розказував за кожду днину у тижни, йке вна маєт значінє, бо кожда днина маєт свій рахунок й свою особу. Понедівнок, вивторок и чєтвер, то мушшіне. А середи, п’єтниці й неділі, то чєлідь.
Понедівнок, це першя днина у тижни. Тої днини добре є зачінати робити хоть-йку роботу, бо нев зачінаєтси тиждень. Лиш сварку та бійку нидобре тої днини почєпати, бо міг би си витак цілий тиждень сварити та бити.
Понедівнок, то Божий поратівнок. Хто на него зарчєтси у йкійс принежді, шо будет йиго держєти, мет говіти, то понедівнок йиго поретуєт.
Дівки й леґіні держєт понедівнок за долю. ґазди зарікаютси на понедівнок, аби Бог їх окрив вид великої шкоди мижи маржинков та вид лежі, напасти й усєкого злого діла.
Хто раз зарікси на понедівнок йиго сербувати, то вара це покабзувати, бо витак понедівнок и йиго би погано покабзував.
Є такі люде, шо уни ни зарікалиси на понедівнок з добромиру держєти йиго, а однако мусєт твердо держєти, бо до цего змушует їх сам понедівнок. Потів снитси їм старим дідом, шо гонитси за ними з довгим ножем у руці та хочєт їх вирізати, аж поків уни си ни зарчут на него. А єк би си ни заркли, то понедівнок показав би їм, шо він значіт.
У вивторок так само добре є зачінати хоть-йку роботу робити, бо вивторок є легка днина до роботи, лиш ни можна через напасть у вивторок чєсатиси, брититиси й нігті обрубувати на пальцьох, бо хто це робит, то на своїм житю мусит йкус напасть попацити.
Середа, то божка. У середу ни можна давати з дому бідному за простибіг скороми, а найдужше молока, бо витак футко корови висушуют молоко. Ни можна ні кроїти ані шити сорочьки, аби си в них борзо ґала ни плодила. Ни можна ні продавати, ні так давати єйця, аби половик курки ни бив. А єк си комус мусит дати єйця тої днини, то треба покласти йиго на земню, аби та особа собі сама узела єйця из земні, хотівше, аби половик ни бив кури за тото, шо си ни чтит божку.
У середу є добре черти ліс, бо борзо схнет. Добре рубати ліс, бо дерево будет легке – сухе. Добре в морозах зимов у середи товчі корчі, бо раз-два усихают. Нидобре у середу золити, бо платє лихо видзолюєтси.
Середа, то середна днина у тижни. Нидобре у ню садити сад ані сієти сюбину, бо мет середно родити. Так само нидобре зачінати будову посидкових хатий, бо метси в них середно жити.
Чєтвер, то скоромна днина й добра днина у тижни, так єк воли чєтвертаки на ґаздівстві у ґазди. Добре є зачінати хоть йку роботу тої днини робити. Дейка чєлідь, то у чєтвер прєдєт лиш до вечєра, а по вечери лишєєт прєсти кужіль, бо кажет, шо вже зайшла п’єтниця. Инчі прєдут й до опівночі, бо говорєт, шо п’єтниця заходит аж вид опівночі.
П’єтниця, так само, єк середа, є божка. А шо уна є жінков, то пудно сердитиси на чєлідь за хатну роботу, бо хочєт, аби її челідь сербувала й у ню ни робила чілідинску роботу.
Казав дідо, шо у п’єтницу ни можна виберати попів из печі, аби половик кури ни бив. Ни можна чєсатиси, брититиси й нігті обрубувати через напасть. Ни можна давати скороми з дому, так, єк й у середу, аби корови молоко ни висушували. Ни можна прати, аби град у літі городи ни прав. Ни можна нічьо глинов мастити, бо за це сердитси п’єтниця. Дівки разуют п’єтницу за долю, аби їм помогла добру долю вибрати. Казав дідо, шо давнішше уся чєлідь у п’єтниці ни прєла, аби вівці на дурленину ни крутилиси, так єк уни веретеном у руці крутєт. Тай ни шили, аби їх у руки нічьо ни шпилєло. Давно боєласи чєлідь золити у п'єтниці, бо казали, шо котра золила, то ввечєр приходила д'ній п’єтниця жінков її пудно тратила. Розказував дідо, шо, бувало, була й така чєлідь, шо у п’єтницу вивбераєтси так файно у пролюдне фантє, єк у неділю, й свєткует цілий день. Раз руков нічьо ни тєнет ні надворі коло роботи, ні в хаті. Навіть ватру у хаті ни клали, бо казали, шо то божка. Гріх робити.
Мушіне за п’єтницу гріха ни мают й тимуть давно уни усу роботу робили у п’єтниці за чєлідь.
Казав дідо, шо у року є таких дванаціть п’єтниць, шо єк би їх знав, котрі уни є й у ні нічьо ни робив ані нічьо ни їв, то знав би усе зіле у Чьорногорах, до икої слабости уно приходит. А там є таке зіле, шо лиш си может показати тому хрестєнинови, шо знает тоти п’єтниці й їх сербуєт.
За суботу, то розказував дідо, шо субота – то послідна днина у тижни. Хоть й субота є чілідинов, але уна ни сердитси, єк у ню чєлідь робит. Кожда чіста чілідина у суботи повинна мастити піч у хаті, мити стів, лавиці. Ґазди гудуют маржинку сілев у суботи. У суботу увечєр кожде повинно си обмити, зчєсати, а навіть скупатиси, бо казав дідо, шо хто це не виконуєт, то маєт ниспасний гріх, бо пид неділю ни можна спати занехареному. Казав він, шо навіть и медвідь у суботу миєтси, бо й він у неділю до схід Сонця молитси Богу, а ни то чьоловік би це ни робив.
Казав дідо, шо приказували старики, шо єк би си хтос дев’єть суботий ни мив, ни чєсав, ни бривси й ни переберавси у чісте лудинє, то дев’єтої суботи уже би си показав йиму «тот» – пураха би му вид нас.
Казав, шо розказував йиму головний мальфарь Олексій из Плоскої на Буковині, шо східної суботи єк би взєв перше єйце з-пид писківки, вимастив йиго вуглом й сам аби си вимастив сажев тай то єйце аби поклав собі пид ліве плече й так аби пересидів голий за коменом на печі дев’єть день ни вмиваний, ниївше й ни молічіси Богу, то висидів би «дев’єтьденника» – «йего» изчез би.
Казав так само, шо у суботу ни годитси розчінати нієку важнішшу роботу, бо то послідна днина у тижни. Але казав, шо добре зарікатиси східної суботи вид пійки, вид курінки, бо лиш тєжше три східні суботі перетерпіти, то витак и на гадку ни мет падати ні пійка, ні курінка. Так минет, єк би руков видвернув. Так само добре є примов’єти коровам на соли у східні суботи, єк избавлені. Добре є робити обертин протів стріли ци инчего насланя. Східних суботий є варко ходити по ночях, бо лакомо шош ничісте показуватиси, тай пужіти людий. Нидобре у суботи ніхті обрубувати на пальцьох, бо заніхтиці си роб’єт Так само гріх золити у суботи, бо зола аж на тот світ доходит ид умерлим.
За неділю, то казав дідо, шо у ню ни можна нічьо робити, бо за ню нима покути, так, єк за дєдю й маму. Давні люде, то у неділі нічьо ни робили, навіть ватру ни клали тої днини у хаті. У неділю вара спати з жінков, бо діти каліки би си начінили. Навіть соли давати маржині є гріхом, бо на це є инчя днина у тижни.
Уже майже гет позаполікували люде трави опередь Першеї Богородиці, бо тогди саме є добре трави замуцовані й чєс їх єкраз косити. А хто шє ни задужів на траву до Богородиці, то на Лукотворенного робив толоку на закіс трави, бо вид Лукотворенного, то трава уже ни ростет, лиш схнет на стеблі.
Досвіта на Головосіки пишов дідо з кресом своїми дорогами, на стрілецтво, а я з бабов дновав дома. Й мусів я з нев разом разувати цілу Божу днину. Баба тої днини ни дала мині урвати ані єблучько у саду, ані качюлочьку маку у грєдці, бо казала, шо то головка, а шо є головков, то на Головосіки то гріх рвати. Может з тої головки кров почюріти.
Баба за хатов на старим бухнишю обзерала капусту на пидметі та казала мині, шо капусту будет чєс рубати аж опередь Покрів, бо вид Головосік уна саме лишень зачінаєтси добре звивати у головки.
По Голосовосіках ходив вуйко Лесьо у полонину Руский Діл до Костів на розлученє за вивцями й козами. Вівці усі зигнав, бо хоть бракувало Бучьки, то на ню подав депутат пошік. Її вовк заїв у сиглі, але кози, то ни усі зійшли, бо пропало три козі без пошіка. Йиму обицєвси депутат и ватаг, шо цу шкоду поповнит козарь, бо ни виказавси на розлученю, де си діли кози.
Дідо на це лиш руков махнув: «Біда го бери з ними. Хто би доходив трьох кіз. Де худоба, там и шкода. У того ни пропадет тай ни здохнет, шо нима нічьо. А у нас, Богу дєкувати, є тай тимунь страху нима, шо дес си діли козенєта».
Вуйко був лукавіший вид діда, хотів би був шош удерти з пастирів, але шо він шє ни був старший, то мусів послухати діда. Осівси, лиш тєжко зитхнув, говорвчі: «Єк так будим ґаздувати, то борзо ни будемо нічьо мати».
Дідо на то нічьо вже ни видповів, лиш похмуривси тай мовчьки пишов з хати надвір.
Вид Головосік до Другої Богородиці усіма полонинами порозлучєли худоби. До Здвижіня обголіли полонини вид маржини, єк би її хто онучьов замів, з полонин уся худоба пишла у села.
Смутно дівилиси полонини увосени на плаї стримкі та каменисті, єк сходила тими плаями весело худоба. Внизу села, єк би води потоками спливали з горий на долини, так ишла марга плаями одним стєгом, ботей за ботеєм, довгими рєдами. Тєгнулиси одним снуром из полонин аж дов села. По Здвижіню полонини опустіли знов. Смутком прикрилиси, аби тихо дрімати цілу осінь и зиму, аж доків їх навесні ни скорнєєт голос трембіти до нового пастирского житя на ціле літо.
Дідо з вуйком квапили борше закладати оплоти у царинках, аби пускати вівці й товар та корови у царинки на свіжу пашу, бо толоки повипасали так, шо лиш си дубленіли, єк лисиці. Барани до лою пасли вже вид Илів, єк зійшли з полонини, окроме у паши.
У діда таки зараз по розлученю зачєли робити отави, а я з Семеном Паліївским пас кози та цапи. З козинев ми ходили Бог знает куда пасом чужими ґрунтами. Давно, то ни так було, єк тепер, ніхто ни сердивси восени за пашу зrарьми та лісами, шо пасли її чюжі кози. Я з маленького навидів кози й тимунь любив з ними ходити. Вид Здвижіня, то я вже сміло лазив скалами за козами, бо знав, шо на Здвижїне уся ґала позапрєтуваласи в земню. Ни мав я страху, шо дес поганка ми может споrанити ногу.
Казав дідо, шо вид Головосік добре є рубати дерево на будинки, огорожу й дрива хоть котрої днини до оповня кождого місеця, бо уно є жовте, легке й тривуче. А просинця добре рубати кілє до плотів, бо то кілє є дуже тверде, а на Луки добре садити чєснок-лук, бо метси файний родити. Йиго приказокі слухала ни так баба, єк усі сусіде, бо усі казали, шо тото, шо Иванчік говорит, то усе си сповнюєт.
Уже вид самого досвідку на Семена Стовпника, на давний Гуцульский Новий Рік, дідо Иванчік понадвирю уважєв до самого вечєра, йка будет погода тої днини надворі. Він казав, шо йка за погідна є днина на Семена Стовпника, такий будет за погідний цілий рік. Єк тої днини є файна погода, єсно, то ни будет дорожнечі на хліб. У бойка уродитси того літа файна кукурудза. Ни мет плакати гуцульска дитина з голоду за коменом на печі, бо ни будет голоду на хліб. Він уродитси навіть й у горах. Так само уважєв дванаціть день по Семені Стовпнику на погоду кождої днини окроме, й то собі добре запамнєтував, йка погода є котрої днини. Казав, шо кожда днина по Семені Стовпнику означюєт погоду на кождий місєць, вид Семена Стовпника на цілий рік. Так само вид Семена Стовпника аж до Обрітенія, шо припадаєт дев’єтого тижня по Різдві, казав, шо треба пантрувати за погодов кождої днини, бо вид Сбрітенія обертаєтси погода полудь осінних и зимових місєців, й така будет погода цілу весну, літо й осінь аж до Семена Стовпника, єк була вид Семена Стовпника до Обрітенія. Вид Здвижіня, то вже зачєли копати буришку у єму, й то приквап’єючі драли, бо баба шовечіра воркотіла, аби пазити борше на надвірну роботу, бо казала, шо до Покрів уся городнина знадвіря повинна бути запрєтана, бо Покрова лакома уже покривати земню білим покровом – зимов.
Майже цілу осінь докучєли жиди дідови, аби купити в него воли. Дідо мав красні воли-п’єтаки. Сіруни зійшли з полонини ситі, єк ріпа. Добре спаслиси до лою у Руским Ділу. А однако жиди, пусті паламантирі, хотіли вигулити тоти воли у діда нізашo. Одної днини Паршек з Минделиком, косивскі купці, цілу Божу днину намучіли діда, гулічі в него воли, але він однако ни давси їм обтуманити.
Я тогди вже добре надівивси на цих паламантирів, єк уни уміют купувати, та наслухавси, єк уни си пудно переклинают, аби лиш мочі у хрестєнина вигулити маржинку за будь-шо.
У Кознєна баба з вуйком займила тоти воли на єрмарок до Косова. Я це добре памнєтаю, бо уни обоє винесли мині по колачікови дваґрейцеровому пригісного з міста. Я такий був рад тому пригісному, шо тоти колачіки аж на руки собі натєгав, єк обручі на бербениці. Прото дитина, нічьом дурнек.
Тижнем до Покрив дідо лагодивси пускати барани на валованє мижи вівці. Казав, шо то є найліпший чєс на пусканє баранів, бо будут вівці навесні саме мірні з молоком на міру у бриндзу. Тай єгнєта будут ні рані, ні пізні – саме добрі на міцки.
Баба спекла з єчмінної муки книш из бриндзов. Дідо з вуйком у ватернику викрутив живої ватри тай нев видгасив води. У кошєрі на ріжи, де спали вівці пид голим небом на осінници, він обійшов до трьох раз за сонцем наокола ту кошєру, держєчі пид плечем тот книш, брискаючі вівці у кошєрі тов видгашенов водов. Витак розклав струнку у кошєру, поклав тот книш на земню у воротіх, а баба з вуйнов, аби си єгниці чінили, пустили почерез тот книш у кошєру мижи вівці на валованє двох красних чьорних баранів-лунчяків, таких вовнистих, шо аж си вовна з них по саму земню везла.
Дідо розломив тот книш, нагодував ним баранів й усі вівці, а витак нагyдував їх сільов из бобовов муков й випустив з кошери на пашу. Тої днини аж до вечіра у діда вже було свєто. Він казав, шо тоту днину, шо си в ню пускаєт баранів мижи вівці, треба поштити, то ни будут си ніколи вівці зводити. Днинка Божя їх усокотит та допазит так, шо будут си самі красні вівці вести.
На саму Покрову, то так само нічьо ни робили, свєткували. Дідо казав, шо тогди є добра й погідна осінь, єк зачінаєтси давати сіна маржині лиш тижнем до Дмитрія. А єк си даєт сіна маржині уже вид Покрів, то тогди є рана осінь, лиха на годівлю для маржини, дуже вибераєт сіна з оплотів. У кого є омаль сіна, то вже вид самих Покрів душя йиму у заскіпі, єк дотєгнути маржинку до Юрія.
Вид Дмитрія, то вже ни устид давати сіна, хоть би й ни було зими, бо зима звичєйно добре ловит аж вид Кознєна, але аби ни заморити маржину з осени, то їй треба дати вид Дмитрія.
На Покрову дідо смішкувавси з старих дівок, казав, шо уни си молєт:
«Свєта Покровонько,
покрий мою головоньку
Єк ни перемітков и рантyхом,
то хоть пидраним раматом».
У діда, окрім мене, говіли усі цілу Пилипівку – ни скоромилиси. Довгими вечєрами у Пилипівку вуйна з бабов прєли кужелі, а дідо з вуйком робили корчюги, сани, віники до току замітати та зубили греблі у хаті, а я їм присвічював каганцем, аж доків і ни чєс було вечєрати тай лігати спати. А чєсом дідо лігав спати вид вечєра, наколи лиш видгасив собі ватру. Це було тогди, єк у день задуже насовпавси зимами по стрілецтві за звіринов. Цілу Пилипівку клали вівцям ничліги у хлівах, аби си ни заморили. Єк ни було зими, то ни пускали вівці надвір, аби си ни нагризали болота. Уни вівці дуже шєнували.
(наступний розділ)
