![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
malyj_gorganХто слідкує за “новими” українськими “політичними силами” 1, 2, той, може бачив відео, як один з нинішніх економічних “міністрів” кілька років тому вчив студентів писати доноси. (Хто не бачив: ютуб, пошук на “милованов доноси”. Заодно зверніть увагу, як в Україні в часи розгулу націоналізму притісняють російську мову .) Воно, звичайно, мало що хто коли студентам розповідає, але якось моторошнувато, коли отаке “хто” командує сектором економіки твоєї країни. А перед тим, кажуть, розробляє КМБ для зеленовибраних “слуг народу”. А ось вам ще один штрих до портрету цього видатного гуманіста спеціаліста з теорії ігр:
Офіційні урядові папери пишуть, а вікіпедія не перечить, шо це конкретне “хто” кілька років до 2004 вчилося в аспірантурі і заробило собі дохтірську дисертацію з економіки в University of Wisconsin - Madison, він же UW Madison, він же просто UW. Так вийшло, що я в ті роки теж мав приємність навчатися, а потім працювати в UW, хоч і не в економіці. І, така вже в мене компанійська натура, я самовпевнено вважав, що хоч трошки, хоч боком, але майже з кожним представником пост-сов’єцьких людей в універі я в ті часи перетинався: з ким дружив, з ким пробував подружитися, з ким тусував на вечірках у купи друзів. Точно пробував зустрітися, якщо вичисляв хоч кого з України…, та будемо щирими, будь звідки з екс-ссср. І донедавна вважав, що, принаймні, серед аспірантів і постдоків, охопив таких усіх, ну скільки там їх було? А якщо кого не зустрів, то хоча би про нього/неї чув. Доказів цьому всьому я, звичайно, не маю, не хоче мені вірити на слово, не вірте, але так було. І тому мене дуже здивувало, що ім’я Тимофія Милованова, не просто аспіранта зі слов’янським іменем, а ще і земляка, пройшло попри мене. Це йому треба було зовсім не цікавитися життям земляків і екс-земляків, щоби на всіх тих відповідних тусівках його не лише не бачили, але про нього і не говорили.
Ну, але всяке буває. Може. Мало що, може йому цікавіше з американцями було пити пиво на матчах “борсуків”. Але хоч на тому факультеті, де він вчився, про нього мали б знати? Благо, друзі серед російськомовних аспірантів на економічному на початку двотисячних у мене були, досі дружимо. Написав одній такій знайомій, Т, … але і вона про Тимофія Милованова не чула ні разу. Порилася по старих імейлах в ящику… і там ніяких слідів. Жодного! Я собі, правду кажучи, не можу уявити, щоби хтось учився в межах кількох років від мене на одному факультеті, а я про нього не знав, не чув і ніколи не перетинався електронно. Фізиків я знав 100% аспірантів свого року і плюс-мінус років п’ять, математиків: може, плюс-мінус три, серед хіміків, комп’ютерщиків, інженерів, біологів і т. п. — не всіх, але колишніх “совків” — точно всіх. Т, котра моя знайома, — теж компанійська людина, на економічних і фінансових спеціальностях це необхідна риса, а тут — ні біта інфомації…. Це вже не просто треба тусовок уникати, це вже треба ну дуже спеціально шифуватися, яка б не була причина: мізантропія, паранойя, понти, чи ще щось. (Я, на всякий випадок, перевірив: в бібліотеці UW дисертація від його імені є.) Словом, отаке спостереження, висновки придумуйте самі
1 Якщо подумати, то в даному контексті і “українськими” теж треба писати в лапках.
2 До речі, маю підозру, що множина людей, які слідкують за тим, що роблять зеленополітики, практично не перетинається з множиною людей, хто за цих політиків голосував.
Офіційні урядові папери пишуть, а вікіпедія не перечить, шо це конкретне “хто” кілька років до 2004 вчилося в аспірантурі і заробило собі дохтірську дисертацію з економіки в University of Wisconsin - Madison, він же UW Madison, він же просто UW. Так вийшло, що я в ті роки теж мав приємність навчатися, а потім працювати в UW, хоч і не в економіці. І, така вже в мене компанійська натура, я самовпевнено вважав, що хоч трошки, хоч боком, але майже з кожним представником пост-сов’єцьких людей в універі я в ті часи перетинався: з ким дружив, з ким пробував подружитися, з ким тусував на вечірках у купи друзів. Точно пробував зустрітися, якщо вичисляв хоч кого з України…, та будемо щирими, будь звідки з екс-ссср. І донедавна вважав, що, принаймні, серед аспірантів і постдоків, охопив таких усіх, ну скільки там їх було? А якщо кого не зустрів, то хоча би про нього/неї чув. Доказів цьому всьому я, звичайно, не маю, не хоче мені вірити на слово, не вірте, але так було. І тому мене дуже здивувало, що ім’я Тимофія Милованова, не просто аспіранта зі слов’янським іменем, а ще і земляка, пройшло попри мене. Це йому треба було зовсім не цікавитися життям земляків і екс-земляків, щоби на всіх тих відповідних тусівках його не лише не бачили, але про нього і не говорили.
Ну, але всяке буває. Може. Мало що, може йому цікавіше з американцями було пити пиво на матчах “борсуків”. Але хоч на тому факультеті, де він вчився, про нього мали б знати? Благо, друзі серед російськомовних аспірантів на економічному на початку двотисячних у мене були, досі дружимо. Написав одній такій знайомій, Т, … але і вона про Тимофія Милованова не чула ні разу. Порилася по старих імейлах в ящику… і там ніяких слідів. Жодного! Я собі, правду кажучи, не можу уявити, щоби хтось учився в межах кількох років від мене на одному факультеті, а я про нього не знав, не чув і ніколи не перетинався електронно. Фізиків я знав 100% аспірантів свого року і плюс-мінус років п’ять, математиків: може, плюс-мінус три, серед хіміків, комп’ютерщиків, інженерів, біологів і т. п. — не всіх, але колишніх “совків” — точно всіх. Т, котра моя знайома, — теж компанійська людина, на економічних і фінансових спеціальностях це необхідна риса, а тут — ні біта інфомації…. Це вже не просто треба тусовок уникати, це вже треба ну дуже спеціально шифуватися, яка б не була причина: мізантропія, паранойя, понти, чи ще щось. (Я, на всякий випадок, перевірив: в бібліотеці UW дисертація від його імені є.) Словом, отаке спостереження, висновки придумуйте самі
1 Якщо подумати, то в даному контексті і “українськими” теж треба писати в лапках.
2 До речі, маю підозру, що множина людей, які слідкують за тим, що роблять зеленополітики, практично не перетинається з множиною людей, хто за цих політиків голосував.
no subject
Date: 2019-09-23 03:40 pm (UTC)Насколько я помню, у Петра Алексеевича была простая платформа: прекратить кровопролитие и установить контроль на Донбассе и вернуть Крым. Причём, Донбасс был главной задачей. В следующие полгода он капитулировал дважды: Минск-1 и Минск-2. И я его ни в коей степени за это не осуждаю, потому что я слишком мало знаю реальное положение вещей в Украине 2014-15 годов. Для мена индикатором служит то, что украинский народ принял его решение: на захваченных территориях не появилось партизанское движение, на свободных территориях не стала формироваться Добровольческая армия, а в регулярной армии не поднялся бунт против капитулирующего главнокомандующего. Значит, президент поступил правильно.
После того, как эта платформа провалилась, Порошенко занялся реформами в Украине, чтобы сделать её европейской страной. Он пригласил Саакашвили и его соратников по реформам в Грузии, но потом всех их со скандалом разогнал. Я вполне верю, что у ПАП были большие успехи, но к моменту выборов украинцев, которые ценили его успехи, оказалось в три раза меньше, чем украинцев, которые были готовы были голосовать за чёрта лысого, но против Порошенко. Можно говорить, что 3/4 избирателей - дебилы, не-украинцы, стадо баранов, не народ, а население, и прочее из коллекции Остапа Дроздова, но это те люди, которые живут в Украине и решают её судьбу.
Это те люди, которые не встали на защиту Януковича зимой 2014, а прошедшей весной указали на дверь Порошенко. Потом у них было два месяца подумать перед выборами в Раду, пока Зеленский был в состоянии вынужденного безделья, и на летних выборах только 8% проголосовали за партию Порошенко. А ведь могли бы сделать 5-го президента главой правительства! Не захотели, задвинули на задворки... Его обе (или больше) платформы с треском провалились.
По дефолту я отношусь к любому человеку с уважением и надо быть Трампом, чтобы сдвинуть меня с этой позиции. Тем более я уважаю волю народа, в том числе, и когда я с ней несогласна. Что касается Зеленского и его партии, то у меня по-прежнему нет о них своего мнения. За Милованова я вступилась просто в силу того, что я по натуре - адвокат и всегда стараюсь интерпретировать любое сомнение в пользу подсудимого. :)))
no subject
Date: 2019-09-25 02:31 am (UTC)Ви, справді, досить вибірково пам‘ятаєте 2014й.
По-перше, нагадаю, що «повернути Донбас» на той час означало, крім власне повернення, ще і зупинити галопуюче розповзання рюзькеміра по країні, правда, при цьому цей рюзькемір виступав у формі бандитів і зелених чоловічків, у яких була підтримка росії , але не більше. А по-друге: «зупинити розвал» і «повернути Донбас» було у всіх кандидатів тих виборів, тому люди добре дивилися, що ще було в тих платформах. Тоді народ якось усвідомлював, що країна, навіть незалежно від Донбасу і Криму, просто в глибокий дірі, економічній і політичній. Порошенко пропонував хай і помірні, але прогресивні шляхи вибирання з цеї діри: в сторону Заходу, Європи, НАТО, і т д. (Саме через помірність я тоді не за ПП голосував.)
Так от, по першому пункту, поверненнодонбасному, Порошенко (ще до появи своєї партії в ВР, це я до другого вашого твердження, імплантованого пропагандою, про «вимушену бездіяльність) зробив більше, ніж можна було би сподіватися: розвал зупинив, спробував мирну програму, з козачками і стрєлками миру не вийшло, то почав успішно військову операцію, і половину Донбасу таки відвоював. А далі почався форс-мажор: регулярна російська армія і Іловайськ, безпольотна зона над АТО і шпигуни в генштабі, при сліпих європейських спостерігачах. І лише після того, як замаячіла масштабна війна, був Мінськ 1, найменше зло, проти якого, що характерно, тоді виступали лише маргінальні радикали. Те, як Порошенко вів власне війну, будував армію, і позиціонував Україну в світі під час війни, ніхто серйозний теж не критикує, крім, хіба, тих, хто хотів би здатися.
Ну і попри війну все про те, що ПП зробив, а що ні, не раз проговорено. Поступ в сторону Заходу таки очевидний. Проголосували цього року українці, справді, як населення, а не як народ. Я бачу цьому кілька причин, хоч і не готовий назвати вклад кожної з них у процентному відношенні Тут і успішна пропагнда з РФ (Он, в США при набагато менший ширині інформаційного каналу, і то є підстави вважати, що Трампа вибрали не без російського впливу, а у нас досі половина населення живе в радянському союзі). Ще причина: ідіотська внутрішня боротьба українських політичних сил, які всі об’єдналися проти найуспішнішого на той час політика, Порошенка. Ну а ще одна — просто загальносвітовий рух в сторону охлократії , коли натовп ведеться на найпримітивніших популізм і навіть не пробує думати наперед. Звідси ростуть ноги і у Трампа, і у Брекзіта, і у всяких менш яскравих подій по всьому світі. Не знаю, як з цього буде вибиратися весь світ, а про Україну мені сумно тому, що через війну у нас набагато менший резерв міцності.