критика ліва з центру

Ряд моїх друзів найбільш прогресивно-ліберальних поглядів (наскільки я можу судити про їх погляди; стосовно знайомих в реалі я більше впевнений, стосовно віртуальних знайомих -- менше), останні кілька років досить стабільно формулювали позицію, яку я би підсумував так: "Ніякого перекосу в сторону засилля wokeism'у взагалі і антирасистського руху зокрема немає. «Жахи cancel-culture» -- нонсенс і страшні байки правої пропаганди. Публічна критика хоч щось в позиціях анти-расистів -- в кращому випадку неправда і нерозуміння історичних контекстів, а частіше підмигування правим, давайте пошкребемо цих критиків і побачимо, що вони теж расисти, лише прикидаються хорошими."
(Disclaimer intermezzo: (а) Я далеко не лишe про расизм, він -- просто, яскравий приклад з ряду "пробуджених" тем. (б) Політична лексика у мене не найстрогіша, а термін "woke", взагалі, несе непотрібні агресивні коннотації, які я засуджую, але, хай неохоче, продовжую використовувати ці слова просто for the lack of better terms.)
При тому, що така позиція суперечить моїм власним спостереженням, я не міг сильно сперечатися, бо розумію -- ну скільки тої реальності я спостерігаю особисто? Все більше десь прочитав, десь почув, десь подивився, а раптом, там неправду кажуть? Тим часом субстантивна критика тих чи інших позицій woke'ізму з'являється давно, але її завжди ігнорували тим чи іншим способом. Можна зрозуміти ігнор відверто упереджених сторін типу ФоксНьюз. Менш виправданий, але теж зрозумілий ігнор критики з боку сторін з окремими об'єктивними рисами фріків і конспірологів в анамнезі, як у того ж Джордана Пітерсона, то можна було їх повністю ігнорувати, бо він же шизофренік, чи, там, він же в іншому місці сказав щось погане, значить, його і тут не варто слухати. Але у мене таке враження, що ліберальна сторона вибирає відкидати таку критику просто по факту, що "це критикувати не можна", ігноруючи взагалі всі недружні позиції. Навіть коли воно іде від, ніби, поважних осіб в максимально коректній формі. Принаймні, мені так виглядало, коли у мене ж тут же ішло обговорення статті про недопустимість асиметричного підходу до расизму на Квілетт, колонок з Блумберґа на тему надмірної поляризації прогресивних ідей три роки тому або, там же, але минулого року, про нетерпимість і cancel'інґ тих, хто не згоден з генеральною лінією, і ще кілька подібних моментів. Реакція переконаних лібералів на це завжди починалася з "то всьо фігня" з обгрунтуваннями або "то strawman", насправді такого нема, або, якщо не стромен, то хтось не розуміє контексту, або, якщо і це не приставало, то, важка артилерія, або ця критика in bad faith, тому нічого про це говорити, або "все одно неправда, але довго пояснювати, чому". Що цікаво, це, звичайно, що в кожному конкретному випадку, в принципі, якщо захотіти, можна і повірити, що саме ця критика саме з таких причин може бути проігнорована, але чомусь (знову ж таки, це моє враження, може, мені не повезло), такий ігнор вибирають в 100% випадків, і це вже схоже на тотальне несприйняття критики. А уже тотальність ігнора таки простіше пояснити релігійною вірою в свою правоту, ніж об'єктивними причинами.
Це я до чого. Якось останнім часом критика woke позицій почала з'являтися помітно частіше навіть на платформах, які ну дуже важко звинуватити в упередженості, не лише той же Блумберґ, а і NPR<>, і НЙТ. Хай це поки то обговорення книжки, то opinion колонка, то про стратегію виборів, то про проблеми з освітою... але це все той же самий месседж, який було так легко відфутболювати з адгомінем позицій у Джордана чи навіть Картера. Якщо вже з усіх боків про таке пишуть, може, варто прислухатися? Якщо не з міркувань того, хто правий об'єктивно, то з міркувань практичних і утилітарних, як ото вибори.

Але перейду то дого, чого я це все пишу. Повірте, це аж ніяк не до того, аби одним махом відновити усі старі суперечки: на таке нема ні часу, ні сил, ні сенсу. (Хоча деякі з питань, обірваних на "це занадто складно, якось поясню", я пам'ятаю, пам'ятаю., хе-хе. Типу того, який профайлінґ -- жах і дискримінація, а який нормальний і нема про що говорити, або коли огульна статистика "за нас" -- ок, а "проти нас" -- зовсім не ок, бо треба дивитися індиввдуально. Але про це колись іншим часом. ;))) ) Моя основна думка зараз -- це нагадати усім, і собі також, чи не впадаємо ми в гріх партійності з переходом до втрати адекватності. Гріх, який найкраще ілюструється прикладом значної частини тармпістів, навіть кращої їх частини: люди, хто в якийсь момент без ентузіазму прийняли рішення підтримати Трампа і його підхід до життя, а потім, коли ті чи інші слова і дії Трампа стали конфліктувати з власними поглядами, замість визнати, що вони помилилися, почали ревізію власних поглядів, потрохи дійшовши до того, що з ентузіазмом виступають за речі, які ще 5-10 тому вважали неправильними. При цьому у всіх інших питаннях людина залишається цілком адекватною... просто час такий, коли політизується усе, тому, якщо не готовий визнавати вчорашню помилку, ніколи не знаєш, в яку фіґню доведеться повірити завтра.

Я, звичайно, нагнітаю, але обмежено :)