malyj_gorgan | Entries tagged with дідам

Останні хз скільки років я регулярно сперечаюся з усіма, хто не втік або не погодився зі мною, про ідіотизм найпопулярнішого на нинішній час інтерфейсу "тактильно-чутливий екран" ака тачскрін. Ще в деяких функціях мобільного телефону він, може, має смисл, але пхати його в автомобіль -- це зло, регрес, дурість. І-ді-о-тизм.
"Нє, це прогрес," - казали вони мені. "Це ти відстав від життя," - казали вони мені. "Насправді, так ліпше, всі це бачать, а ти бурчиш, як всі старі," - повторювали. "Такі як ти у свій час критикували друковані книжки і туалети зі змивом," - пояснювали мені мою відсталість.

А тут, виявляється, ще гірше, ніж з open-floor офісним плануванням: тачскріни все погіршують, ніфіга не покращують, юзерам це просто пхають, бо так модно. А зараз, оце, нарешті, схаменулися і намагаються повернутися до того, щоби, принаймні, основні функції машини можна було регулювати без того, щоби возюкати пальчиком по екрану. "тактильний зворотній звʼязок" і все таке. Бо користування всіма цима ідіотськими кар-плейʼами погіршує час реакції водія на зовнішні подразнення в рази більше, ніж водіння легально спʼянілим ^(*)! Навіть гірше, ніж набирання текстових повідомлень на смартфоні під час їзди. І головне, очевидно ж було наперед, якщо подумати, але людство давно майже поголовно ні само не думає, ні в мене запитатися не здогадалося...

Словом, стаття тут: https://www.wired.com/story/why-car-brands-are-finally-switching-back-to-buttons/

При цьому, впевнений, що з тих, хто це прочитає, нікому не спаде на думку, що користь від тачскрінів в дизайні всяких інших інтерфейсів так само -- дурня, і в більшості випадків його краще би позбутися.

^(*) Легально спʼянілий -- це мій швидкий кривий переклад поняття "drunk-drive limit". Коли ти випив стільки, що водити ще, в принципі, легально, хоча уже ясно, що воно на тебе мало вплив. Скажімо, після пари пляшок пива, випитих протягом години з хвостиком, водити, по ідеї, легально.
Ще момент, ортогональний темі про тактильні екрани: там наводиться статистика, як ті чи інші заняття/стани сповільнюють реакцію. Саму статистику я не шукав, визначення не дивився, але якщо допустити, що ті, хто її складав, робили це з застосуванням здорового ґлузду при оцінці типових доз, то варто звернути увагу на цікаву цифру: "під впливом канабісу" реакція погіршується на 75% сильніше, ніж під впливом алкоголю. Отак-от!

По ідеї, "аналітичний параліч" означає ситуацію, коли ти ніяк не візьмешся до роботи над проектом через спроби передбачити, що з того вийде, або, як краще діяти, навіть коли результати наступних спроб уже ніяких корисних нових знань не приносять.
Але це по ідеї, а в житті "аналітичний параліч" ти чуєш від начальства в такій частій ситуації:
1. Начальство хоче якнайскорше почати проєкт. (Ну, там, засідати на тему, доповідати про успіхи.) Але оскільки роботу робити будеш ти, а не начальство, воно вимагає оцінки, як все ставатиметься. Зазвичай у форматі "ми виконаємо X силами N працівників, що дасть нам Y% приріст індикаторів A і B"
2. Але начальство не вміє в імовірності і розподіли, йому подавай конкретну цифру. А якщо у тебе нема цифри, а лише оцінки правдоподібності, і ти пробуєш пояснити, як правильно уточнювати... вони кричать "це у тебе аналітичний параліч, ніззя!", беруть останнє число, яке ти вимовив вголос і оголошують проєкт розпочатим.
3. Зачіпка в тому, що це -- твоє число, а не началства, тому коли все піде не так, винен -- ти. Вони чого не хочуть чути про імовірності і неконкретності -- тому що тоді рішення приймати їм, і відповідати за ці рішення теж їм, а особиста відповідальність -- ще та анафема, відповідальність -- вона як іноземний текст, її треба перекладати, лише перекладати!

Результат: якщо все вдалося, всі щасливі, начальство приймає похвалу за ініціативність і ефективність. Зате якщо не вдалося, ніхто не згадує белькотіння про імовірності, винен -- інженер, який неправильно все оцінив, а менеджер -- він же нічого сам не казав, він зайнятий, він уже наступний проєкт запускає.

Зауваження 1: Не те що начальство просто не розуміє. Тобто, часом -- так, не розуміє, але часто там сидять люди і толкові, і інформовані... які не хочуть нічого такого чути. Я не вмію розрізнити, коли вони просто не вʼїжджають, бо тупі, а коли -- їм просто наплювати. Результат-то однаковий.

Зауваження 2: Читач, який любить посперечатися, справедливо запитає: "а що, якщо там і справді аналітичний параліч?" Це цікавий сценарій... але геть гіпотетичний. Бо все просто, якщо начальник і справді вважає, що аналіз забирає забагато часу, що треба починати, не дивлячись на відсутність конкретних планів, ніхто йому не заважає сказати: "може, вийде, може, ні, працюємо, під мою відповідальність". Але нє, якщо такі начальники і існують, мені не попадалися.

Англійська версія

Заохочений читачами, створюю аналог теґа "фак", куди я писатиму англійською, а сюди підуть переклади. Лише ото не знаю, як назвати:
1. ІЯЧЗ: Ідеї, якими частенько зловживають (це прямий переклад)
2. КНЯЗ: концепції, над якими знущаються
3. ФАК: феноменально абʼюзнуті концепції
4. ФІГНЯ (ще не придумав розшифровки, попередньо: "фсякі ідеї, глумляться над якими")
5. ПЕРЕМОЖЕЦЬ: ДІДАМ (див. коментar від

chuka_lis)
Тим часом, почну з першого допису, англійською він був якийсь час тому.

Ментальна модель
Ментальна модель -- феномен в сучасному корпоративному світі, певний вид взаємодії технічно недоосвіченого менеджера/начальника і якоїсь складнішої концепції (методики, алгоритму), яку я надалі називатиму "X". Начальник оголошує, що сформував ментальну модель X, як тільки він зрозумів достатньо, щоби підтримати псевдопрофесійну балачку на тему. При цьому, в процесі такої балачки начальники частенько починають активно ділитися своїми ідеями про те, як розробляти X, втілювати в продукції і так далі, навіть якщо рівень розуміння X у них ще безконечно далекий від необхідного. В середовищі ідеального співробітництва така політика себе виправдовує, вона допомагає краще знаходити слабкі місця або напрямки для розвитку. Але в середовищі конкурентному і/або ієрархічному не так, там реакція на такі базовані на ментальних моделях начальственні ідеї часто неадекватно серйозна, що веде то неправильних рішень, безвідповідальності, замовчування недоліків і подібних проблем. А оскільки ідеальне співробітництво в житті трапляється рідко, на загал від проголошених ментальних моделей виходить більше шкоди, ніж користі. Я би радив людям, які приймають відповідальні рішення у сфері високих технологій, бути обережними, і як тільки вони чують від когось "моя ментальна модель X ось така ось", з величезною недовірою ставитися до подальших порад цього когось стосовно X.