Жанр: Плач (a.k.a. Lament)

[malyj_gorgan]

Останнім часом співпало три низки подій. Перша: ми тут уже кілька місяців пробуємо найняти собі на роботу датазнавця (Data Scientist). Друга: пишуть, в Америці для американців не вистачає робіт. Третя: я поцікавився трохи ближче, що там вчать з математики в шостому (!) класі місцевої школи в місті Берклі (не найпересічнішому місті, тут в університеті, наприклад, існує і не простоює парковка "лише для Нобелівських і Філдсівських лауреатів").

TL;DR: й*$ ^#^%* *&||^$ #Р!@, бля, ^%$# #$@ >@#*& !!!

Розширено:
Велика айті компанія шукає собі людину з досить дженерік вимогами до технічних знань і вмінь. Ніякого навороченого deep learning'a з custom-built neural nets, ніяких хитрих задач на петабайтних масивах, ніякого особливого досвіду в спеціальних середовищах, ніяких небанальних мов: звичайні Python і SQL, без вимог до наворочених алгоритмів чи вміння ня льоту оптимізувати складні запити. Так от: за чотири місяці жодного бажаючого попрацювати на нас американця. Zero, nada, нуль. Тобто, може, хтось і був, але на виході з найкрупнішого фільтру, від рекрутерів, -- нікого. (А там фільтр дуже плохенький, з тих, хто його проходить, теж не вийшло нікого вибрати, але про це нижче.) А компанія непогана, на Glassdoor середня оцінка понад 4, медіана теж. Вже не стартапчик, але ще не динозавр, цілком навіть хороше місце для роботи. Але, блін, нема кому йти працювати. Ще програмери місцями попадаються, але щоби він при цьому хоч трошки щось знав з математики, то вже не знайдеш. Не умняк типу монад, про який Хуан Ґанді любить писати, а проста арифметика і базова статистика. Жодного американця, хоча тут не обов'язково навіть на сан францисканщині жити... Зате надходять регулярні запроси від китайців і індусів. Переважно з додатковою освітою в США, тобто, допустим, бакалавр з якогось Peking University, Hefei University, чи, навіть, самого IIT, а потім якийсь "MS in data science" чи "MS in Analytics (STEM focus)", часто з досить таки серйозних універів. Часом навіть слова "CS" в назві спеціальності фігурують. І ці люди приходять на співбесіди, часом не вміючи розв'язати просту задачку. Навіть в домашній роботі (ми даємо півгодинний квіз, для відсіяння зовсім нетехнічних аплікантів) написати простеньку функцію не можуть, різниці між list'ом і dict'ом або не знають, або забувають умову задачі, поки пишуть відповідь. В задачках на SQL ще гірше. У людей, які пишуть, що спеціально цьому вчилися і попрацювали кілька років за спеціальністю... Як?!?
Ну, ок, попрацювали -- то таке, можна працювати в дуже вузьких рамках. Але ж освіта! Класи з програмування! GPA від 3.5 і вище! Тобто, не найдурніші студенти. Виходить, що багато випускників ще гірші? Ну добре, я розумію, що ті, у кого краще, йдуть працювати в модні ТікТоки, Гугли і Фейсбуки, заробляючи там трохи більше (хоча не набагато, ми цілком competitive, принаймні, порівняно з основною масою роботодавців галузі). Але що робить решта? Якщо китаєць з рудиментарною англійською і першим дипломом з, простигосподи, Religious Studies, може це діло закінчити, то чому немає мільйонів американців, які закінчують те ж саме? До речі, не те, щоби ніде немає, попадалися на попередніх робоотах перевчені з різних непрофільних дисциплін, і все в них добре було, дай їм бог здоров'я і успіхів. Але мало! А де тисячі таких людей на ринку? Нема!
І це підводить мене до низки тем номер три: викладання в школі. Навіть у відносно непоганій школі в місті з ненайпересічнішими родинами, все з викладанням дуже погано. Щось вони рахують, щось роблять, а в абстрактних буквах записати приклад, підставити числа в готову формулу, навчити записати рівняння і його розв'язати... Основна кількість того, чому вчать, якесь нікому непотрібне сміття. Головне: є ж розумні діти, які можуть, але їх просто не вчать. Судячи за всім, школа просто тратить весь свій час, щоби підготувати максимальну кількість дітей до дурних тестів, в результаті, може, на 5% більше дітей не провалять state testing, але 60%, які могли би знати хоч щось більше таблички множення, ледве знають лише її, бо більше і не треба. Потім вони ж ідуть в універ і опускають планку настільки, що заробити GPA 3.6 може перший ліпший китаєць, який теж нічого толком не знає. (До речі, гіпотеза перекликається з моїм досвідом 20+ річної давності, коли я трохи студентів учив фізики в універі.) А потім базована в США американська компанія не може знайти собі людей, які би щось знали чи вміли. А політики розказують, що "foreigners take our jobs" і пробують боротися з цим шляхом обмеження H1B віз. (Через що компанії не починають наймати американців, а переносять офіси з Штатів за кордон, бо звідки тих американців узяти.)

Словом, таке. Плач і лемент. Як з цим боротися -- не знаю. Знав би, боровся би.

P.S. Зазначу, що чувак з ІІT, принаймні, програмувати умів. Він думати або не вмів, або не хотів.

Comments

[mprotsenko]

Я просто не знаю, де в вас офіціальні митні склади, але фішка роботи в "білій" АсМАПівській компанії, яка оформляє TIRовськи книжки - саме в тому, що митницю на кордоні просто не треба проходити, там просто перевіряється наявність пломб. Бо навіщо марнувати там час в багаточасових (а іноді - і багатоденних) чергах, якщо можна не марнувати? Час - гроші. 20 тон вантажу чекають свого адресата в Нідерландах або Португалії.

(І друге питання - навіщо працювати на мутного роботодавця, коли можна на "білого"? Хоча і тут в мене є трохи обґрунтовані підозри. Як мінімум є така "проблема", що "білий" роботодавець і податки, і аліменти відрахує з білої зарплати...)

P.S. В Туреччині чи в Ірані - є власні митні склади, я просто навів приклад складів в Україні, де я знаю, що робиться "замитнення". Фішка в тому, що маршрут фіксований, завантаження-розвантаження - тільки на митних складах, за їх межами - фура опломбована.

[malyj_gorgan]

Як воно все стається у великих транспортних компаній, я не знаю, я говорив з представниками невеликих компаній,б а у випадку господаря, -- не профільно транспортних. Де основний товаропотік звідтам сюди. Перевалочні склади, якщо і є десь, то у нас же: від Чернівців до Києва добиратися довго і важко, а до кордону з Румунією менше години хорошої дороги. Аналогічно усе локальне, коли говориш з галичанами про поїздки до Польщі -- склади в Перемишлі поряд, а інші українські міста десь далеко-далеко. Везти "на велику Україну" (насправді, так уже давно не кажуть, але суть залишилася) а потім назад.... Нащо?
НУ, хіба воно все за останні кілька років помінялося, я таким всяким останні років п'ять не цікавився ні разу, а то і більше.
Але географія з того часу у нас змінилася мало ;)

[mprotsenko]

Так в тому і сенс, що в білій компанії замитнення проходиш на митному складі, а не на кордоні - митних складів, я впевнений, вистачає і на Галичині (я навів склади, з якими мав досвід особисто). І там вже мутити водію ніхто не дасть - там якщо і є корупція, то на зовсім іншому рівні.

(Ось погуглив - біля десятка митних складів тільки в Львівський області.)

І це не кажучи вже про те, що львівському водію ніщо не заважає влаштуватися в київську компанію. Яка різниця, де зареєстрован твій роботодавець, якщо ти все одно везеш вантаж з Ірану в Португалію?

[malyj_gorgan]

Я писав про то, про що знаю. Фірма біла, правда, не транспортна компанія, а торгова. Ще раз, водій, не те щоб везе контрабанду мішками з кокаїном і т п, а покриває схеми, в яких задіяні і той, хто грузить товар, і той, хто пропускає через митницю, і той, хто вигружає.
В те, що існують білі компанії, працюючи на які можна нормально заробити, і при цьому тебе не будуть десь кидати — я в принципі вірю. Але сам не бачив. Отакий у мене песимістичний досвід з українським бізнесом. Case in point: Не далі як позавчора довелося цілий скандал піднімати просто, щоб Юлі отримати роялті з видавництва, яке ще кілька тижнів тому мало прийти. І це приклад транзакції, де все спрацювало ! А те, що щось сталося на 2 тижні пізніше — навіть не нагода вибачитися.

Дисклеймер: Я розумію, що у тебе особистого досвіду з українським бізнесом на порядки більше, якщо тобі так везло, то молодець.

[mprotsenko]

Це питання не везіння, а репутації. Так-то я добре розумію, про що ти кажеш - в мене зараз працює людина, єдина функція котрої - контроль дебіторської заборгованості (тобто слідкувати, щоб партнери не "забували" розраховуватися вчасно).

Фірма біла ... водій, не те щоб везе контрабанду мішками з кокаїном і т п, а покриває схеми, в яких задіяні і той, хто грузить товар, і той, хто пропускає через митницю, і той, хто вигружає.

В нас, схоже, різні визначення "білої" компанії.

[mprotsenko]

До речі, бачивши ситуацію з обох боків - я трохи скептично ставлюся до концепції "примушують працівника". Коли мені в 2001 році в Донецьку роботодавець спробував кинути на гроші - вистачило одного листа с питанням: "може, переглянемо документи чи я піду в податкову?" Це, нагадаю, в Донецьку ще тих часів!

Працівник в Україні захищений дуже добре - скарга в податкову/охорону праці/тощо - і роботодавцю вже простіше та ДЕШЕВШЕ виконати закон, ніж давати хабаря черговій перевірці. Це вам не gig workers в at will employment state.

[malyj_gorgan]

Можливо, ми і по різному визначаємо білість компаній, кажу ж, тут в тебе прямого досвіду більше. Але я таки не чув про достатньо великі компанії, де нема оцих трохи сірих моментів. Так, переважно, я це чув від працівників. Серед моїх знайомих вдома власників більших бізнесів лише кілька чоловік, але всі вони кажуть рівно те ж саме: без всяких кривих і лівих ходів бізнес у тебе не піде: задавлять, підставлять, кинуть, обійдуть і т. п. Може, це регіональні відмінності? Бо мені те ж саме говорив близький чоловік, який десять років на державній службі мав можливість це спостерігати (не контролювати, саме спостерігати). Ти кажеш "питання репутації": не впевнений, що саме ти хочеш сказати, чи не те, що можна мати таку репутацію, коли ти можеш вести справи абсолютно чесно і біло, і при цьому тебе не задавлять, підставлять і т. д.? Боюся уточнити, як добитися такої репутації.
Але то все внутрішні механізми. А зовнішнє спостереження залишається однозначно сумним: поки що в Україні середній людині, крім, можливо айтішників, набагато надійніше і вигідніше поїхати заробляти за кордон на найбрудніших роботах, ніж пробувати знайти чесну роботу на місці. На місці або менш вигідно, або набагато менш надійно, або одне і друге одночасно.

[mprotsenko]

Ми кажеш "питання репутації": не впевнений, що саме ти хочеш сказати, чи не те, що можна мати таку репутацію, коли ти можеш вести справи абсолютно чесно і біло, і при цьому тебе не задавлять, підставлять і т. д.

Як мінімум вести справи з працівниками - так. Таких компаній в Україні більш, ніж вистачає. Я НЕ буду казати, що в компаніях, про які я згадував - корупції ВЗАГАЛІ нема, але там питання вирішують на дещо іншому рівні, ніж мутки з водієм, бо так тупо вигідніше. І саме про цю репутацію я й кажу.

До речі, що ти вважаєш під словом "більший бізнес"? це який?

поки що в Україні середній людині, крім, можливо айтішників, набагато надійніше і вигідніше поїхати заробляти за кордон на найбрудніших роботах, ніж пробувати знайти чесну роботу на місці.

А ось тут я невпевнений - чи то справді так, чи то "середня людина" просто відмазується, і чомусь не поспішає чесно працювати на українського босса (бо так заведено - "неси с завода каждый гвоздь, ты тут хозяин, а не гость", в 9 ранку з'явитися на робочому місці - вже подвиг!), але працює "як раб на галерах" на польского пана (бо так заведено).

Давай спробуємо прикинути математику. Наприклад, адекватний сантехник в Україні заробляє $800-1000 доларів, якщо на дядю працювати. Можна більше - я перевірив вакансії, зараз і до 30-40К грн є. На себе - так взагалі зовсім інша картинка. В Польщі він заробить 1.6К USD, ну хай 2К на місяць, наскільки мені відомо. Але ж Польщі треба і житло зняти, і податки уплатити. Щось це не виглядає як "вигідніше". Якщо, звісно, не працювати "вчорну" - як робить велика кількість моїх знайомих заробітчан.

Але якщо працювати вчорну - то лемент про корупцію та кидалово виглядає, кхм, як би це пом'якше сказати - нещирим... Так, я знаю інші приклади - людей, які поїхали працювати в Польщу та інші країни заради стабільності і відсутності кидалова. Але вони як раз часто і густо втратили в грошах, як мінімум в перші роки.



А щодо репутації - я навіть експериментував, давав тим "середнім людям" координати відділу кадрів, де їх кидати не будуть. Вгадаєш, скільки дійшло?

До речі, з місцевими блакитними комірцями на пенсільванщіні я теж експериментував - давав їм візитки, кажу, якщо цікаво - звертайтеся, я менторю народ, допоможу з інтернатурою, якщо піде справа. Знову ж, вгадаєш, скільки з них звернулося? (І вони не тупі - тримати паяльник, або налаштувати торенти, шоб не платити за Нетфлікс вони вміють.)

Так що вибач, я коли чую "середня людина" (вне залежності від країни) - я хочу стріляти на звук... ("А вы не любите пролетариат!" (с) ;) )

[mprotsenko]

Собсна, питання, чому "середня людина" не йде "в органи" скаржиться на підприємця - залишилося відкритим. Бо навіть ніхто не сумнівається, що ті органи люблять нагибати та трусити підприємців і зайвому приводу це зробити - вони будуть ради.

Тут я маю дві відповіді:

1) так заведено (наприклад, стучати - западло),
2) працівник сам не без гріха (керівник кинув працівника на зп в конверті, а працівник кинув державу на податки/колишню дружину - на аліменти).

А які в тебе варіанти ще є?

[malyj_gorgan]

З попереднім довго писати, а тут варіант очевидний: більшість бізнесів у нас і так уже "під" органами.
Принаймні, в Чернівцях так вже точно. З ранніх дев'яностих -- чисто мєнтовське місто.
Всередині того є кілька угрупувань в напрямках різних олігархічних угрупувань, але простій людині то без різниці.

Це в тебе запитання набагато смішніше, ніж запитання, чого чорношкірі жителі США обурюються расизмом на вулицях, а не поскаржаться на нього в поліцію?

Взагалі, у нас тут смішно помінялися ролі стосовно того, як ми говорили про права, проблеми і можливості меншин в США. ЯКщо завтра дійдуть руки, продемонструю якісь приклади, але загальну позицію можу сформулювати уже: я вважаю, в Україні пересічній людині "з низів", в середньому набагато важче влаштувати собі життя одночасно добре і чесно, ніж представникам основних расових чи етнічних меншин в США, єдина різниця, що у нас на місці не так просто знайти винних (зате ті зовнішні сили, на яких точно висить суттєва частка вини, самі прекрасно підставляються).

[mprotsenko]

З попереднім довго писати, а тут варіант очевидний: більшість бізнесів у нас і так уже "під" органами.
Принаймні, в Чернівцях так вже точно. З ранніх дев'яностих -- чисто мєнтовське місто.

Цікаво. Бо якщо ми кажемо про "безпреділ на Сході", то там єдине велике ментовське місто - це Харків. Луганськ, Донецьк, Дніпро - ніколи ментовськими не були, і там 100% працювали скарги в "органи", тут в мене досвід з двох боків.

Виходить, що розмовляючи про Україну - треба розмовляти не про Україну, а про конкретне місто, як мінімум.

Але все одно, я не розумію, як ментовський дах допомагає від скарг в охорону праці чи податкову? Без жартів не розумію. В Чернівцях вони настільки ліниві, що не хочуть зайвий раз взяти грошей з підприємця? Чи настільки поважають ментів? (Бо в нас на Донбасі таких проблем ніколи не було, органи завжди були охочі до грошей і плювали на "дах". В Києві, навпаки, поки що не було проблем з корумпованими чиновниками - тьфу-тьфу, хоча там бізнес в нас набагато менший, але все одне не ларьок.)

я вважаю, в Україні пересічній людині "з низів", в середньому набагато важче влаштувати собі життя одночасно добре і чесно, ніж представникам основних расових чи етнічних меншин в США

Тут зльоту я бачу дві відмінності на користь якщо не України (якщо ми локалізуємо, та не узагальнюємо), то Донбасу як мінімум. (1) Доступ до освіти (ми це вже обговорювали, в бандитському Луганську 90х шансів отримати освіту було набагато більше, ніж в умовному бандитському Окленді) і (2) доступ до медичної допомоги. (Якщо мова йде, наприклад, про доступ до психіатричної допомоги, то навіть про звичайну госпіталізацію і лікування по протоколам 30-літньої давнини тут навіть "низам" мріяти не приходиться. Та навіть і "верхам" - якщо я завтра поїду кукухой, втрачу работу та страховку - то зовсім не факт, що я зможу оформити субсидовану страховку та отримати медичну допомогу - будеш шукати мене під мостом в СФ.)

Повертаючись до освіти, навіть якщо мова йде про ПТУ - на Донбасі освіта не те що безкоштовна, а ще й платять непогані гроші за її отримання (стипендія була 100+ баксів на місяць, коли я це бачив), і проблеми отримати освіту електрика-сантехника-тощо (яка гарантує адекватне життя - вистачить і на автівку, і на житло, і відкладати) я ніколи не бачив. Промальпіністи так взагалі заробляли на рівні з деякими айтішниками. В Чернівцях не так?

З того, що пригадую, єдині кваліфіковані робочі професії, які в Луганську не давали можливості жити нормально по дефолту, а тут дають - це медичні. Але тут отримати освіту медсестри-медбрата - дуже не просто, набагато складніше, ніж вдома (я тут з перших рук можу розповісти, але ти, підозрюю, і сам знаєш не гірше за мене).

І, до речі, коли я казав за свій досвід з пенсільванщиною - я НЕ мав на увазі представників етнічних меншин. Там таки "большини", що більше нема куди - а все одно, плювати вони хотіли на можливість вчитися/облаштувати своє життя краще, навіть безкоштовно, як я це їм пропонував. Так що питання про меншини можна одразу знімати. :) (І про вартість освіти, підозрюю, теж. Сам з собою я, виходить посперечався, і сам себе довів, що я неправий - але стирати вже не буду, хай висить. :) )


P.S. До речі, сумую за Луганськом. При усіх негараздах - робітники на "чорних" работах були в масі більш адекватні. Як мінімум не було проблеми "прийти на роботу к початку робочого дня" - хоча в Луганську ми починали в 7, а в Києві в 9 (закладаючись на корки-відстань).

[mprotsenko]

Але дивись, що виходить - якщо ми проектуємо свій досвід на середню людину, хоч в Україні, хоч в США, то ми помиляємося суворо.

Бо досвід Чернівців СУВОРО відрізняється як і від Києва, так і від Луганська - і навпаки.

І кажучи про медіану, ми забуваємо про те, що ми явно не до медіани належимо. А Sturgeon's law каже, що 90% усього - це лайно. :)

Єдине, що при цьому треба пам'ятати - що в нас є теж місця, де цій закон до нас відноситься. :)

[malyj_gorgan]

> Бо досвід Чернівців СУВОРО відрізняється як і від Києва, так і від Луганська - і навпаки.

Абсолютно. Я би ще додав, у нас в рамках України ще якісь дуже різні соціальні прошарки в анамнезі. Не побоюсь цього слова, класові. Не можу інакше пояснити, чому саме з тобою у мене настількі сильні розбіжності у враження про різне всяке в Україні. Ти ж далеко не перший, з ким я спілкуюся про те, як воно все там працює і/або не працює в Україні, і далеко не всі там галичани і буковинці, та і я, книжку, он, в Харкові видавав (видавництво хороше, а грошей не віддають, але бог з ними), і купа друзів і знайомих з Центру/Сходу різних широких професійних інтересів, від бізнесменів до журналістів. Правда, що оце усвіомив, нема нікого, зв'язаного з великою індустрією. Може, саме тому попередній раз, хай не аж така, ортогональність у мене була 20 років тому з колами моїх колишніх тестівв, з Дніпра, там теж інший світ і географічно, і класово. Бо у нас велика індустрія здохла ще на початку восьмидесятих. В результаті, майже всі зайняті в позадержавних установах, працюють в досить невеликих бізнесах. (Ти був питався раніше, що я називаю "більшим" бізнесом: вибач за туманне визначення, це я про бізнес масштабу, де вже потрібна якась ейчар структура замість просто групи знайомих/родичів. Грубо кажучи, починаючи з десяти-двадцяти людей, хоч і з помітною варіативністю.) При цьому, більшість бізнесів, починаючи з середнього розміру, в свою чергу, часто мають часткового чи повного господаря вище, з того чи іншого олігархічного кола: народ на місці тобі розкаже, де фірташівський готель, де коломойська база, де яценюківський магазин і т. д. Весь спектр легальних структур залежності я не знаю, це в деталях не розказують, але знаю кілька прикладів приблизно десятирічної давності, де або людина платить прямі побори "кришуючим", або дружньо "ділиться" то грошима, то послугами з преставниками владних кругів з орбіт кількох відоміших партійно-олігархічних сил.

[mprotsenko]

Я би ще додав, у нас в рамках України ще якісь дуже різні соціальні прошарки в анамнезі. Не побоюсь цього слова, класові.

Це як в тому старому анекдоті.



Шкільне подвір'я. Граються діти.

- Хлопчик, ти з якого класу?
- Буржуазія.

[mprotsenko]

Весь спектр легальних структур залежності я не знаю, це в деталях не розказують, але знаю кілька прикладів приблизно десятирічної давності, де або людина платить прямі побори "кришуючим", або дружньо "ділиться" то грошима, то послугами з преставниками владних кругів з орбіт кількох відоміших партійно-олігархічних сил.


Може, ще й у виділеному справа? Бо десять років тому, в 2011 - це ж зовсім інша країна, ніж зараз, з зовсім іншим рівнем корумпованості та ризиків. Десять років тому я б с тобою навіть не сперечався би - бо тоді дійсно інакше не можна було працювати (у т.р., у Луганську). А зараз в мене картина (тьфу-тьфу!) інша.

Собсна, в 2011 я б навіть не лементував би про водіїв - бо тоді і таких зп в білих контор не було. Ці ж зарплати не від доброти українських капіталістів з'явилися - а тому, що після безвізу їм доводиться конкурувати з тими ж поляками на ринку праці.

[malyj_gorgan]

Скорше за все, так і є. Часовий фактор разом з географічним.

Я з ентузіазмом погоджуюся, що з того часу (до початку 2019-го, далі пішла стрімка реакція назад) було багато змін на краще. Принаймні, з 2014-го по 2018-й я щороку бачив купу позитивних змін, особливо в малому бізнесі, рівні сервісу, такому всякому. Правда, змін неоднорідних регіонально: у нас і до того непогано було з малим бізнесом, то змін в тій самій Чернівецькій області було, суб'єктивно, принаймні, відносно менше....

З іншого боку, в плані захисту прав робітників воно все так і залишається на рівні нижче плінтуса. Сьогодні почув реальна історія від позавчора: в офісі організації черз якісь проблеми з постачальником газу, тимчасово відключили опалення. Народ працює в пальтах і рукавицях. Поставили електрокамін, щоб хоч трохи зігрітися, начальник вичислила, заборонила, наїхала на організаторів і пригрозила звільненням. Не так давно був приклад звільнень неугідних начальству, тому це не пуста погроза, а оскільки робіт зараз мало, а в офісі переважно жінки, прив'язані до родин (далекобійником не попрацюєш), всі терплять. Ситуація настільки характерна, що це прямо архетип трудових відносин з дев'яносто другого року включно. Можливо, молодому чоловіку, готовому на все плюнути і поїхати шукати роботу деінде, трохи простіше, але будь-який гандікап (стать, хвороба, вік, родинні обставини) повністю все анулює. Ну, як тут уже давно відсутність робіт до початку ковіду була лише відносна: нафтопромисли від Дакот до Техасу завжди чекали людей; ловити рибу на Алясці за такі гроші, що за чотири місяці забезпечуєш себе на рік, я збирався ще на початку дев'яностих; та і робіт тим самим водієм поки вистачає, он, мій троюрідний брат рік тому емігрував, уже водить 18-колісники, з нуля, ще й не на далекі маршрути, без відриву від сім'ї. А вдома Е пара знайомих, яким в передпенсійному віці довелося шукати роботи без можливості переїхати, так все тяжко...

Таке. Порівнювати шанси на "досягнути чогось" у афроамериканця і українця теж дуже залежить від регіону і тут, і там. Ілюструю про "там": якщо у вас не проблема піти вчитися, ще й стипендію платять, то це круто. У нас і поступити на державний відділ (vs платне навчання) уже непросто, і лише в найбільших державних вузах платять стипендію, і то далеко не всім. Сьогодні уточнив про Тернопільський універ: там максимум половина вчиться на державному, з них стипендію дають лише тим, хто без трійок, але не всім, а лише випадково вибраним 40% платять десь $50. В Чернівцях точних цифр мені сьогодні не сказали, але сказали, що точно менше, ніж в Тернополі, тобто, ще важче. І це все, будемо щирі, так собі вузи, CSU уже мають вищий рівень, я вже мовчу про UC. У нас в регіоні, скажімо, єдиний справді високорівневий універ це УКУ, так він весь платний. Словом, на фоні стипендій, tuition assistance програм і т. п. ніяких перваг над Оклендом нема. А от порівняно з якимось Флінт Мічіган чи глухішими кутами Міссіссіппі чи Алабами уже не знаю.
З медициною ще інакше: я вважаю, що тутешня медицина від Medicaid/Medicare в середньому не гірша ніж те, що доступне більшості невисокого достатку українців, можливо за межами декількох локальних регіональних аномалій. Найбільша різниця з США не на користь останніх у тому, наскільки швидко і різко падає відносний рівень доступної медицини з втратою страховки. Але то таке: воно все, по перше, дуже швидко міняється, не завжди ясно, в який бік, а ще географічна варіативність, плюс нема нормальних метрик, за якими можна порівняти, тому всяк порівняння зведеться до обміну особистим досвідом, який у нас, як ми вияснили, часто ортогональний.

[mprotsenko]

Таке. Порівнювати шанси на "досягнути чогось" у афроамериканця і українця теж дуже залежить від регіону і тут, і там. Ілюструю про "там": якщо у вас не проблема піти вчитися, ще й стипендію платять, то це круто.

Тут поправка - я не про вищ, а про ПТУ, котрі зараз перейменували в коледжі. Йти вчитися на електрика-сантехника до війни не було жодних проблем. (Плюс там ще були класні субсидовані столовки - я пам'ятаю, як я нахабно в 90-і, коли грошей не було - ходив харчуватися саме до ПТУ та технікумів.) Хоча вартість бюджетного навчання - в Україні теж символічна, як мінімум в до ковіду в Києві та до війни в Луганську можна було на само навчання заробити, просто попрацювавши влітку офіціанткою. (Можливо, за виключенням КІМО, але з КПІ - точно нема проблем.)

З медициною ще інакше: я вважаю, що тутешня медицина від Medicaid/Medicare в середньому не гірша ніж те, що доступне більшості невисокого достатку українців, можливо за межами декількох локальних регіональних аномалій.

Є виключення - психіатрія. З психіатрією - на жаль, не так. Оформлювати медікейд - це той ще квест навіть для психічно здорової людини, а в Україні "просто так" бригаду викликати та обдовбати сібазоном - це цілком реально. (Як мінімум для Луганська-Донецька-Київа).





Перемикаючись з лементу на рефлексію.

Я тут зараз роблю потрохи податки та фінансове планування. І питання "а чому б програмістам не отримувати пасивний дохід і переходити в dos comas club" - для мене актуальне. Але я помітив, що це питання ставить не так багато людей - хоча знайти на його відповідь, здавалося би, куди простіше, ніж на питання "як знайти нормальну роботу водієм". До речі, питання "як науковцям навчитися проходити інтерв'ю і отримати зп 250-500К" - мені здається, теж потрапляє в цю категорію (у порівнянні з проблемою "як вибиватися з низів"), ні?

І якщо ми не відповідаємо на ці питання, маючі і можливості, і талант, то, можливо, не в можливостях та таланту справа? А якщо так - то може, і в питанні "вибитися з низів" те ж є якісь складнощі, які ми не помітили? (Можливо, навіть ти ж самі, які заважають нам відповідати на "наші" питання?)

Але це так, рефлексія і думки вголос.

[malyj_gorgan]

З бурсами все складніше і, підозрюю серйозно зав'язане на те, які локальні роботи навколо можна знайти. У нас в трохи модніші "коледжі" типу бухгалтерських все було так само складно, а з будівельно сантехнічними я банально не знаю, крім того факту, що їх загальна кількість в рази зменшилася. У мене із зовсім близьких людей в "новітні" часи лише один в ПТУ вчився, але там теж з роботами було туго, пішов в армію/міліцію/нацгвардію/армію.... словом, з двома річними перервами уже сім років воює за нас на Сході, оце рівно тиждень як востаннє перед ротацією додому приїжджав.

> Є виключення - психіатрія.
Погоджуся, хоча місцями. Буйного у нас скорше заспокоять, а от там, де треба терапію, там може бути навіть гірше, ніж тут. При тому, що я в курсі, наскільки і у кого тут погано.
Взгалі, я собі важко уявляю нормальну психіатрію, до якої не буде претензій. Вірніше, так: всяка психіатрія, яку я можу уявити, має слабкі сторони і недоліки з точки зору моральності і/або реалізму і/або ефективності.

> ... рефлексія ...
Тут все на купу, від виходу з зони комофорту до ціни, яку кожен готовий платити. І, так, психологічні причини часто ті ж самі, що на рівні "знайти хоч якусь роботу, щоб мати де жити і що їсти", що на рівні "як би заробити побільше, щоби не переживати, чи виплачу хату і відправити дитину в хоч якусь нормальну школу", що на рівні, "як би, нарешті, купити собі нормальний острів і обновити яхту". (ОК, про останнє я екстраполюю, що таке dos comas club допетрав, коли уже запустив Ґуґл пошук :))