malyj_gorgan | Некролог з етимологією

Як відомо, у багатьох вищих керівників Ісламської Революції в Ірані біографії виглядають ну дуже штучно-надумано. Недаремно регулярно зʼявлялися ну дуже цікаві чутки про їхнє минуле, чутки, на перший погляд, божевільні, хоч вони і дуже добре пояснювали незрозумілу любов між Тегераном і Москвою. Насправді ж, як воно часом буває, правда ще дивовижніша за казку. А правда там така:

Родина Броваренків під Миргородом вела традиції ще з часів Гетьманщини: варити пиво, бути щирими українцями, хорошими господарями, називати старшого сина Пилипом. Але найкраща традиція може перерватися. Революція і колективізація щось зламали в душі Пилипа Броваренка, і став він банальним запроданцем: переписався на Філіппа Броварєнкова, вступив до партії, сина назвав Анатолієм. А той уже виріс типовим кацапом: пив усе, що горить, рідну культуру ненавидів, мову предків забув. Хіба як напивався, часом згадував улюблену дідову лайку "хай мені гикнеться". (Дід Пилип, прибитий запроданством сина, останні роки життя все більше лаявся, от малий Толік і наслухався.)

А ще, видно, господарська жилка -- вона теж передається генетично, бо став наш Толік дуже успішним савєцким прапорщиком. В матеріяльному плані успішним, IYKWIM. Скажімо, коли родіна послала старшого прапорщика Броварєнкова виконувати "інтернаціональний обовʼязок" в Афганістані, він миттю просік можливості, створені обмеженим доступом до алкоголю в мусульманському світі, влаштував у себе на базі масштабу самогоноварню і налагодив транзит самогону між в/ч в запасних паливних баках деяких бетеерів. Валюта потекла рікою; навіть після всіх хабарів механікам і відкатів офіцерам стало ясно, що буде у Толіка такий маєток, який його прадіди на своїй Полтавщині і уявити б не змогли. Але втрутилася доля: конвой, де наш прапорщик віз чергову партію пійла, попав у піщану бурю, бетеер з нашим прапорщиком пропустив поворот на Карезі-Ільяс, і схаменулися всі уже на іранському боці, коли двигун зупинився від нестачі бензину. Комвзвода (він був не задіяний в схемі і нічого не знав) наказав переключити на запасний бак... але там був не бензин, а бормотуха. Це був кінець, на видноколі вже зʼявилися якісь бородаті типи в халатах, і радянські бійці вирішили, принаймні, не помирати тверезими...

Бак самогону -- це багато. Пʼяні були всі кілька днів на кілометри навколо (Що не дивно, перси в плані алкоголю -- не араби.) Точного сценарію відновити не вдалося: чи то москалі випили самі і почали на пʼяну голову бити "прєдатєля", а іранці напали на бійців і потім самі хильнули з врятованим. Чи то радянські бійці вирішили відкупитися від іранців, пити почали всі разом, а потім щось сталося. Все, що ми знаємо, це те, що коли наш прапорщик наступний раз прийшов до тями, решта радянських бійців десь згинула, а він сидів самий з парою іранських душманів, всі однаково пʼяні і, здається, братаються:
- Парса! - вдарив себе в груди перший.
- Ф-ф-файзал! - якось проговорив другий.
- А я -- Толя! Хай мені...
Довимовити "гикнеться" пʼяний прапорщик не зумів, тому горді іранські воїни так його і запамʼятали: "Аятоля Хаймені", лише трохи на свій лад переінакшили.

А вже як простий радянський прапорщик не просто влився в ряди іранських бойовиків, а став їхнім лідером -- про це хай вам хтось інший розповість.