Як це працює (плюс трохи особистого)
Jun. 15th, 2020 12:58 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
malyj_gorganПідзаголовок: прогрес в розв'язанні деяких, зокрема, расових проблем в Берклі.
Особисте: останні кілька днів видалися трохи нервово сентиментальні: донька закічила elementary school, серйозна віха, шість років життя. Враховуючи дуже непрості стосунки з школою і поруйновані коронавірусом останні місяці, було ... інтенсивно. (Тому, якщо я в коментах останніх днів звучав різкувато, перепрошую, якщо когось образив. Один плюс віртуального випускного -- твоя дитина не тусує десь з класом, а сидить поряд, тому несподівано можна послухати її коментарі про інших випускників (спеціально розпитувати не виходить, діти майже підліткового віку не дуже діляться з батьками такими речима просто так). Послухавши доньчині коменти, подивившись на дітей і їх родини в Зумівських віконцях і позгадувавши ці шість років, я вирішив, що берклійська система початкової шкільної освіти таки працює і варто би її і деінде взяти за приклад.
Опис основної проблеми. Більшість борців за соціальну справедливість, крім найрадикальніших "до основанья а затєм", зводять причини того, чому вони одобрюють формально дискримінаційні методи (кому що можна і не можна казати, кому за що давати посади, дипломи, судові вироки і т. п.) до ідеї, що "хай це за буквою закона несправедливо, але поки що інакше не можна, бо у [тих, кого вони захищають] було менше можливості отримати ті самі привілеї [освіту, виховання, TLC] в дитинстві в школі". Опускаючи екстраполяції типу того, чи виправдовує це злодійство і бандитизм, думаю, всі погодяться, що якщо дати дітям з бідніших і неблагополучних родин ті ж самі можливості, що і іншим, то від цього всі лише виграють. В чому ж проблема з рівними можливостями дітей американців при безплатній середній шкільній освіті? В тому, що по умовчанню, дитина ходить в школу свого дістрікту, ака зони, території, школа ж і фінансується з податків на нерухомість в межах дістрікту. А хороша шкільна освіта -- це комбінація середовища і, в менішій мірі, грошей, а що живуть люди часто серед рівних собі класово і расово, то все дуже залижить від району. Штати дають біднішим зонам гроші, і немало, але цим справу не вирішиш, гроші необхідні, але вторинні: навіть в міру багаті школи часто жахливі, а найкраща в країні шкільна зона, Лос Аламос, далеко не найбагатша, просто, там майже все -- діти вчених. Де як, а в наших краях основна перешкода на шляху до світлішого майбутнього дітей з ґетто -- ніде взяти, а коли взяв, то важко підтримати бажання вчитися. Це дуже серйозна проблема: ніхто, ні родина, ні друзі, до науки тебе не мотивують, окремі винятки вчаться всупереч, а не завдяки, навіть якщо формальна система вже давно нікого спеціально не дискримінує. Деякі суспільні групи умудряються вирватися з обмежень свого світогляду, а деякі не можуть або недостатньо хочуть, вибирайте, як вам простіше думати, прикладів достатньо в кожен бік. Словом, "просто давати можливість вчитися" мало, треба ще і якось впрошувати або заставляти. (Якщо в цьому місті у вас виникло бажання зловтішно погигикати на расові теми, don't -- придивіться до того, як все стається у нас в расово однорідних пролетарських краях, Лугандон витік в першу чергу з люмпенізації мас, а з іншим кольором шкіри воно так само, лише ще важче.) Заставляти вчитися силою -- недемократично і без перегибів не втілиш. Залишається лише створювати умови, молитися, щоби вийшло (а коли не виходить, шукати винних серед тих, кого найбільше не любиш). Як бачите, все складно. Але в Берклі, хай неідеального, але якогось прогресу досягнули.
Коротка передмова про Берклі. Містечко через Затоку від Сан Франциско з дуже нерівномірною гео- і демографією. Поза США про нас знають хіба науковці, бо тут один зі знакових світових університетів, а всередині США Берклі відоме як лівопротестна Мекка, ліваки мрійливо згадують про хіппі шестидесятих і граються в комуністів, праваки лякають себе і сусідів злобною антіфою і граються в антикомуністів, таке. Місто на сто з гаком тисяч населення, тягнеться від районів на берклійському горбі, з прекрасною природою, найкращим в світі краєвидом, чистим повітрям і водою, і цінами в кілька мільйонів за хату і до кварталів вздовж автостради або границі з Оклендом, де гори сміття від таборів бомжів, небезпечні групки gang-style підлідків, вікна нижніх поверхів завжди заґратовані, стандартна картинка, хоча буває і набагато гірше. Хоча нерухомість все ще дорога, такий регіон. В резуьтаті, місто має преставників всіх демографій у всіх вимірах: класовому, расовому, освітньому, етнічному, мовному. Найрелевантніше для нас ось що: представники різних класів в Берклі дуже чітко розподілені в трьох територіально визначених поясах: Berkeley Hill медіанна родина аробляє по кількасот доларів на рік і хоч один з батьків або доктор (наук, медицини, права), або MBA; в передгір'ях медіана по освіті на рівні тохи вище бакалавра, а по прибутку -- в пару сотень тисяч; а в бідному поясі медіана на рівні середньої школи, ну і заробітки ще вдвічі нижчі. Віподвідно до соціальних класів розподілені і раси.
Початкова шкільна система в Берклі організована так: В місті є понад дюжина початкових шкіл, але, на відміну від націоналного стандарту, шкільних зон всього три. Зате так нарізані територіально, що кожна зона включає в себе однаковий відсоток кожного з трьох вищеописаних майново-освітніх поясів, приблизно 25%/30%/45% вищого/середнього/нижчого класів. І в межах зони кожну школу заповнюють учнями так, щоби оцей "привілейний" розподіл учнів в кожній школі був такий самий, як по всій зоні. І все, за "якістю" учнів і за фінансуванням і програмою школи виходять абсолютно однакові, і та, яка на розлогих пагорбах з видом на Золоті Ворота, і та, яка на межі заґратованого кварталу. Мінус: не завжди виходить попасти в школу поряд з собою, бісить, коли до одної школи п'ятсот метрів, а тебе записали в іншу, на протилежному краю міста. Плюс: в кожній школі діти, які вимагають особливих зусиль і мотивацій, можуть їх отримати, але при цьому кількість таких проблемних учнів не переходить межу, коли вся школа йде на пси. Так, якісь несправедливості знайти можна, але знаєте що, в цілому воно працює в плюс. Діти з непривілейованих сімей отримують свій шанс вчитися в школі, де з тебе не сміються за те, що ти зробив домашню і т. п. А діти з привілейованих сімей, хай і недоотримають трошки уваги вчителя, зате виростуть не в мильній бульбашці, а побачать якусь реальну diversity, а не лише прекраснодушні кінобайки. І коли зайде мова десь про расизм, вони будуть робити судження не лише за картинкою в ютубі чи тіктоку.
Цінні ілюстрації з особистого досвіду, чому я думаю, що з цього була користь, крім інформаційної:
Коли діти лише прийшли в школу, певна расова напруга виявивилася майже одразу: майже всі однокласники-афроамериканці попдаали в категорію неприємних дітей. Без злого умислу, до вчительки чи секретарки зауча претензій не було, хоча обидві негритянки, просто, вони, поки діти, занадто інакші культурно, всім нелегко одразу сприймати інакше. Більше того, де як, а у нас діти з афроамериканської общини в середньому чи не найгірше сприймають інакшість самі, принаймні до іноземців вони ставляться гірше, ніж діти з заможніших білих і азіатських сімей, дражняться за акцент, наїжджають за незнання якоїсь спортивної фіґні, верещать без причини. Нічого вродженого, просто, вони менше ходили в садочки, особливо з дітьми еміґрантів, от і не мали diversity exposure. Словом, в перші роки бували ситуації, коли треба було щось пояснювати, щоби, з одного боку, дитина не почала раптом судити інших за кольором шкіри, а, з другого боку без непотрібного патерналізму і класової зверхності. Воно не весь час просто, відповідати п'ятилітці на питання "чому Лоґана за проступки X і Y лише трохи сварять, а проступки Z взагалі ігнорують, Лейлані теж, а на мене кричать навіть за меншу провину, ніж Z?" Так що труднощі були, були...
І ось пройшло шість років, і я радий сказати, що все це в минулому. Поділ інших дітей на хороших і поганих проходить тепер виключно за особистими ознаками і став абсолюнтно race blind: друзі і вороги рівномірно розподілені серед всіх рас і національностей. Ну і ті діти, які повинні бути основними бенефіціантами такої системи, теж пообтесалися і інтегрувалися. Навчилися не всі, але достатньо, щоби не було якогось особливого расового перекосу. Навіть той самий Лоґан став нормальнішим, не настільки деструктивним. Правда, може, деструктивність ще попереду: кажуть, зараз він всім розповідає, що він комуніст, Ленін і Russian. :) До речі, на предмет толерантності: на зауваження, що комусь такі жарти про москалів і комуністів неприємні він плювати хотів. Воно так дуже часто: люди, які роздувають скандали, як їх до глибини душі ранять ті чи інші слова чи символи, плювати хотіли на слова чи символи, які ранять інших. Прикладів якось на горе багато з усіх боків, не лише від американських негрів, а і від нашого брата українця, і, дуже частий варіант на видимих мені просторах інтернету, від пострадянських євреїв, коли певні особи в одній фразі наїжджали на "чорнозадих", а в наступній скаржилися, як так можна, їм казали 'жид'"..., словом, анекдоти про "а нас то за що" не з голови придумують :).
Повертаючись до Берклійських шкіл, підсумую: При відносно невеликій "ціні" питання для локальної общини ("ціна" тут слова цинічне і несправедливе, я з радістю погоджуся з усіма поправками, вживаю лише тому, що коротко і ясно про що я), в місті вдалося забезпечити однаковий рівень навчання для людей всіх расових і класових шарів, від чого, принаймні на рівні початкової школи, нетто користь перепала всім: і бідним дітям, яким вдалося походити в школу, де народ хоче вчитися, і общині, яка інтегрує, а не ізолює тих, кому не повезло народитися в родині інтеліґентів в третому коліні, та і дітям з багатих сімей, які мають шанс трохи розширити горизонти хоча би в дитячому віці. Останнє, як на мене, не менш важливе від прямих бенефітів. Незаслужена дискримінація завжди іде в першу чергу від незнання. А так людина виростає і має якісь прив'язки до реальності. Коли вона чує, як десь застрелили на вулиці чорношкірого підлітка, вона зможе уявити там когось із своїх друзів і персоніфікувати реальний біль. Ну і, щоб не все в одні ворота, коли вона з інших новин почує про грабунки і насильство в чорних кварталах, вона теж собі матиме, кого уявити в якості нападників, щоби знати, чи таке звучить реалістично, чи ні.
Ну, десь так. Хух, два дні писав потрохи :)
Особисте: останні кілька днів видалися трохи нервово сентиментальні: донька закічила elementary school, серйозна віха, шість років життя. Враховуючи дуже непрості стосунки з школою і поруйновані коронавірусом останні місяці, було ... інтенсивно. (Тому, якщо я в коментах останніх днів звучав різкувато, перепрошую, якщо когось образив. Один плюс віртуального випускного -- твоя дитина не тусує десь з класом, а сидить поряд, тому несподівано можна послухати її коментарі про інших випускників (спеціально розпитувати не виходить, діти майже підліткового віку не дуже діляться з батьками такими речима просто так). Послухавши доньчині коменти, подивившись на дітей і їх родини в Зумівських віконцях і позгадувавши ці шість років, я вирішив, що берклійська система початкової шкільної освіти таки працює і варто би її і деінде взяти за приклад.
Опис основної проблеми. Більшість борців за соціальну справедливість, крім найрадикальніших "до основанья а затєм", зводять причини того, чому вони одобрюють формально дискримінаційні методи (кому що можна і не можна казати, кому за що давати посади, дипломи, судові вироки і т. п.) до ідеї, що "хай це за буквою закона несправедливо, але поки що інакше не можна, бо у [тих, кого вони захищають] було менше можливості отримати ті самі привілеї [освіту, виховання, TLC] в дитинстві в школі". Опускаючи екстраполяції типу того, чи виправдовує це злодійство і бандитизм, думаю, всі погодяться, що якщо дати дітям з бідніших і неблагополучних родин ті ж самі можливості, що і іншим, то від цього всі лише виграють. В чому ж проблема з рівними можливостями дітей американців при безплатній середній шкільній освіті? В тому, що по умовчанню, дитина ходить в школу свого дістрікту, ака зони, території, школа ж і фінансується з податків на нерухомість в межах дістрікту. А хороша шкільна освіта -- це комбінація середовища і, в менішій мірі, грошей, а що живуть люди часто серед рівних собі класово і расово, то все дуже залижить від району. Штати дають біднішим зонам гроші, і немало, але цим справу не вирішиш, гроші необхідні, але вторинні: навіть в міру багаті школи часто жахливі, а найкраща в країні шкільна зона, Лос Аламос, далеко не найбагатша, просто, там майже все -- діти вчених. Де як, а в наших краях основна перешкода на шляху до світлішого майбутнього дітей з ґетто -- ніде взяти, а коли взяв, то важко підтримати бажання вчитися. Це дуже серйозна проблема: ніхто, ні родина, ні друзі, до науки тебе не мотивують, окремі винятки вчаться всупереч, а не завдяки, навіть якщо формальна система вже давно нікого спеціально не дискримінує. Деякі суспільні групи умудряються вирватися з обмежень свого світогляду, а деякі не можуть або недостатньо хочуть, вибирайте, як вам простіше думати, прикладів достатньо в кожен бік. Словом, "просто давати можливість вчитися" мало, треба ще і якось впрошувати або заставляти. (Якщо в цьому місті у вас виникло бажання зловтішно погигикати на расові теми, don't -- придивіться до того, як все стається у нас в расово однорідних пролетарських краях, Лугандон витік в першу чергу з люмпенізації мас, а з іншим кольором шкіри воно так само, лише ще важче.) Заставляти вчитися силою -- недемократично і без перегибів не втілиш. Залишається лише створювати умови, молитися, щоби вийшло (а коли не виходить, шукати винних серед тих, кого найбільше не любиш). Як бачите, все складно. Але в Берклі, хай неідеального, але якогось прогресу досягнули.
Коротка передмова про Берклі. Містечко через Затоку від Сан Франциско з дуже нерівномірною гео- і демографією. Поза США про нас знають хіба науковці, бо тут один зі знакових світових університетів, а всередині США Берклі відоме як лівопротестна Мекка, ліваки мрійливо згадують про хіппі шестидесятих і граються в комуністів, праваки лякають себе і сусідів злобною антіфою і граються в антикомуністів, таке. Місто на сто з гаком тисяч населення, тягнеться від районів на берклійському горбі, з прекрасною природою, найкращим в світі краєвидом, чистим повітрям і водою, і цінами в кілька мільйонів за хату і до кварталів вздовж автостради або границі з Оклендом, де гори сміття від таборів бомжів, небезпечні групки gang-style підлідків, вікна нижніх поверхів завжди заґратовані, стандартна картинка, хоча буває і набагато гірше. Хоча нерухомість все ще дорога, такий регіон. В резуьтаті, місто має преставників всіх демографій у всіх вимірах: класовому, расовому, освітньому, етнічному, мовному. Найрелевантніше для нас ось що: представники різних класів в Берклі дуже чітко розподілені в трьох територіально визначених поясах: Berkeley Hill медіанна родина аробляє по кількасот доларів на рік і хоч один з батьків або доктор (наук, медицини, права), або MBA; в передгір'ях медіана по освіті на рівні тохи вище бакалавра, а по прибутку -- в пару сотень тисяч; а в бідному поясі медіана на рівні середньої школи, ну і заробітки ще вдвічі нижчі. Віподвідно до соціальних класів розподілені і раси.
Початкова шкільна система в Берклі організована так: В місті є понад дюжина початкових шкіл, але, на відміну від націоналного стандарту, шкільних зон всього три. Зате так нарізані територіально, що кожна зона включає в себе однаковий відсоток кожного з трьох вищеописаних майново-освітніх поясів, приблизно 25%/30%/45% вищого/середнього/нижчого класів. І в межах зони кожну школу заповнюють учнями так, щоби оцей "привілейний" розподіл учнів в кожній школі був такий самий, як по всій зоні. І все, за "якістю" учнів і за фінансуванням і програмою школи виходять абсолютно однакові, і та, яка на розлогих пагорбах з видом на Золоті Ворота, і та, яка на межі заґратованого кварталу. Мінус: не завжди виходить попасти в школу поряд з собою, бісить, коли до одної школи п'ятсот метрів, а тебе записали в іншу, на протилежному краю міста. Плюс: в кожній школі діти, які вимагають особливих зусиль і мотивацій, можуть їх отримати, але при цьому кількість таких проблемних учнів не переходить межу, коли вся школа йде на пси. Так, якісь несправедливості знайти можна, але знаєте що, в цілому воно працює в плюс. Діти з непривілейованих сімей отримують свій шанс вчитися в школі, де з тебе не сміються за те, що ти зробив домашню і т. п. А діти з привілейованих сімей, хай і недоотримають трошки уваги вчителя, зате виростуть не в мильній бульбашці, а побачать якусь реальну diversity, а не лише прекраснодушні кінобайки. І коли зайде мова десь про расизм, вони будуть робити судження не лише за картинкою в ютубі чи тіктоку.
Цінні ілюстрації з особистого досвіду, чому я думаю, що з цього була користь, крім інформаційної:
Коли діти лише прийшли в школу, певна расова напруга виявивилася майже одразу: майже всі однокласники-афроамериканці попдаали в категорію неприємних дітей. Без злого умислу, до вчительки чи секретарки зауча претензій не було, хоча обидві негритянки, просто, вони, поки діти, занадто інакші культурно, всім нелегко одразу сприймати інакше. Більше того, де як, а у нас діти з афроамериканської общини в середньому чи не найгірше сприймають інакшість самі, принаймні до іноземців вони ставляться гірше, ніж діти з заможніших білих і азіатських сімей, дражняться за акцент, наїжджають за незнання якоїсь спортивної фіґні, верещать без причини. Нічого вродженого, просто, вони менше ходили в садочки, особливо з дітьми еміґрантів, от і не мали diversity exposure. Словом, в перші роки бували ситуації, коли треба було щось пояснювати, щоби, з одного боку, дитина не почала раптом судити інших за кольором шкіри, а, з другого боку без непотрібного патерналізму і класової зверхності. Воно не весь час просто, відповідати п'ятилітці на питання "чому Лоґана за проступки X і Y лише трохи сварять, а проступки Z взагалі ігнорують, Лейлані теж, а на мене кричать навіть за меншу провину, ніж Z?" Так що труднощі були, були...
І ось пройшло шість років, і я радий сказати, що все це в минулому. Поділ інших дітей на хороших і поганих проходить тепер виключно за особистими ознаками і став абсолюнтно race blind: друзі і вороги рівномірно розподілені серед всіх рас і національностей. Ну і ті діти, які повинні бути основними бенефіціантами такої системи, теж пообтесалися і інтегрувалися. Навчилися не всі, але достатньо, щоби не було якогось особливого расового перекосу. Навіть той самий Лоґан став нормальнішим, не настільки деструктивним. Правда, може, деструктивність ще попереду: кажуть, зараз він всім розповідає, що він комуніст, Ленін і Russian. :) До речі, на предмет толерантності: на зауваження, що комусь такі жарти про москалів і комуністів неприємні він плювати хотів. Воно так дуже часто: люди, які роздувають скандали, як їх до глибини душі ранять ті чи інші слова чи символи, плювати хотіли на слова чи символи, які ранять інших. Прикладів якось на горе багато з усіх боків, не лише від американських негрів, а і від нашого брата українця, і, дуже частий варіант на видимих мені просторах інтернету, від пострадянських євреїв, коли певні особи в одній фразі наїжджали на "чорнозадих", а в наступній скаржилися, як так можна, їм казали 'жид'"..., словом, анекдоти про "а нас то за що" не з голови придумують :).
Повертаючись до Берклійських шкіл, підсумую: При відносно невеликій "ціні" питання для локальної общини ("ціна" тут слова цинічне і несправедливе, я з радістю погоджуся з усіма поправками, вживаю лише тому, що коротко і ясно про що я), в місті вдалося забезпечити однаковий рівень навчання для людей всіх расових і класових шарів, від чого, принаймні на рівні початкової школи, нетто користь перепала всім: і бідним дітям, яким вдалося походити в школу, де народ хоче вчитися, і общині, яка інтегрує, а не ізолює тих, кому не повезло народитися в родині інтеліґентів в третому коліні, та і дітям з багатих сімей, які мають шанс трохи розширити горизонти хоча би в дитячому віці. Останнє, як на мене, не менш важливе від прямих бенефітів. Незаслужена дискримінація завжди іде в першу чергу від незнання. А так людина виростає і має якісь прив'язки до реальності. Коли вона чує, як десь застрелили на вулиці чорношкірого підлітка, вона зможе уявити там когось із своїх друзів і персоніфікувати реальний біль. Ну і, щоб не все в одні ворота, коли вона з інших новин почує про грабунки і насильство в чорних кварталах, вона теж собі матиме, кого уявити в якості нападників, щоби знати, чи таке звучить реалістично, чи ні.
Ну, десь так. Хух, два дні писав потрохи :)
