(no subject)

Чи то я стаю більше песимістом, чи світ такий. Але якось ті обривки суперечок на тему протестів, що долітають до мене, оптимізму не викликають. Я тут коментуючи у Якова або відповідаючи на його коменти в себе зрозумів, що мене в цьому всьому напружує поки що: одна з найпечальніших рис навколопротестного конфлікту -- спалах гострої нетерпимості. Яка тут абсолютно контрпродуктивна і шкодить всім, крім, хіба, тих, хто хоче добитися максимального хаосу. Чергова рашистська спецоперація, чи що?

Я не знаю, що гірше, сліпа нетерпимість тих, які всяке "BLM" читають як "only black lives matter, not white", чи нетерпима сліпота тих, які кожне "all lives matter" читають як "there is no racism ". Але точно знаю, що обидві позиції -- контропродуктивні і деструктивні. Тому що, якщо довго шукати ворога в тому, хто лише нейтральний, ти його там знайдеш. Друга позиція мене печалить більше, бо коли помиляються люди прогресивні, вони лише дискредитують хороші ідеї.

А, on a lighter note, воно часом нагадує старий єврейський анекдот, який ви знаєте, але я все одно перекажу, бо в інтернетах він всюди написаний фальшивою гротескно-одеською мовою, пхи.

Містечковий єврей (мє) випадково в "столицях" вперше на опері, "Євгеній Онєґін" (примітивний канон, а не геніальний фолк вержн), з появою кожного персонажа питається своїх сусідів (сс)
(мє) Скажіть, а Онєґін -- єврей?
(сс) Ні, звичайно, тссс...
(мє) Скажіть, а Татьяна -- єврейка
(сс) Ні, ні, будьте тихше!
(мє) Скажіть, а Лєнскій -- єврей?
(сс) Та тихо ж будьте! Так! Єврей! Цить!
(мє) О! Його уб'ють.
.