Етапи розвитку обивателя-цивіла

[malyj_gorgan]

Події в США в останні тижні, зокрема злочини федеральних агентів в Мінеаполісі і інформаційний супровід їх з боку влади, виглядають на сповзання країни в стан ... назвемо це "станом внутрішнього ідеологічного протистояння на політичному і позаполітичному полі з елементами як мирного протесту, так і насильства"; самі придумуйте коротші терміни. А я тут в нашій недільній школі вчора розповідав дітям про Майдан, зиму 2013-14, звернув увагу на паралелі, на аспекти, де паралелей нема, і задумався, що якщо (і тільки якщо) такі зміни в суспільстві і справді відбудуться (альтернатива -- качки все зійде на пси, нічо не буде, звичайний фашизм), то пересічного не-фашизмоспрямованого американця чекає кілька стадій еволюції особистого ставлення до життя, через які багато українців пройшло в двотисячних роках. Хтось -- починаючи з останніх років Кучми, більшість -- в дні Майдану, багато -- в часи війни. Досі не всі, на жаль:
0. Живеш і живеш, моя хата скраю, не люблю натовпів, без мене розберуться.
1. Розуміння, що все розвивається в дуже поганий бік і якщо і далі так буде, то буде погано всім і мені особисто.
2. Розуміння, що треба хоч щось робити і самому, хоч від простої неструктурованої злості, хоч від якогось впливу совісті. Як колись влучно висловився на зовсім іншу тему ppk_ptichkin, "щоби потім не довелося все життя голитися навпомацки, бо не можеш сам собі в очі подивитися у дзеркалі".
3. Перші спроби участі: для когось -- участі в протесті, для когось -- в підтримці протесту, хоч безпечними демонстраціями, хоч грошима, хоч інформацією. Адреналін/дофамін, ентузіазм і позитив.
4. Відверта/відкрита серйозна підтримка своїх. Знову ж таки, не обовʼязково "на барикадах", але -- коли щось для цього робиш.
5. Регрес, втома і вагання, бачиш, що через те, що ти робиш, у тебе зʼявляються серйозні вороги і проблеми. Хтось в цьому місці ламається і відкочується до нульового кроку з доданим цинізмом.
6. Стабілізація: прийняття того, що "як раніше -- більше не буде", тепер все життя буде ще і ця боротьба, і ти вибрав сторону, і треба щось робити. Переорієнтація всього свого буття на те, що частина ресурсів - матеріальних, часових, здоровʼя, уваги, емоцій - завжди буде вкладена саме в це. І що частина ворогів залишиться ворогами назавжди, якісь двері для тебе будуть назавжди закриті. Більше того, розуміння, що чим активніше ти робиш те, у що віриш, тим більше ризиків для тебе особисто. (Якщо ти мудра людина, заодно буде розуміння, що нетто-ефект на твоє життя позитивний, але про це не зараз.)

Нагадую, що це все великий iff -- якщо протести так і не почнуться або затихнуть без особливого результату, як майже все після Civil Rights movement, то і цього не буде. З іншого боку, там є зворотній звʼязок: якщо маси не захочуть і не зуміють помінятися за вищеописаним алгоритмом, то ніфіга з цих протестів і не вийде. Хоча б тому, що серед "опонентів", тих, хто підтримує і наближає весь цей фашизм і регрес, багато хто всі ці кроки вже пройшов, і без різниці, що пункт 1 у них почався з пропаганди рівня "іммігранти їдять кішок" і "ліберасти -- педофіли", на жаль, воно так само працює і з неправдою :(

UPDATE: На всякий випадок, хочу нагадати заголовок допису. Я пишу не про тих, хто сам прийме активну участь в протестах. На барикади йде дрібна частка, самий край розподілу. Але для того, щоби від тих барикад був толк, треба, щоби була більшість, яка той край розподілу підтримає. Парадокс в тому, що якщо така більшість достатьно велика і достатньо активна, то і барикад не треба. На жаль, цей сценарій тут, можливо, уже пропустили....

Comments

[juan_gandhi]

Так и чо? Каждый выбирает по вкусу. Я накушался этого в СССР-России (больше всего рискуя в СССР); в России же я к 96-му году совершенно разочаровался и переключился на личную жизнь. А теперь я ни в какую Америку не верю, да и вообще устал уже. Денег дам, при случае - и всё. Американский флаг с дома снял нафиг.

[malyj_gorgan]

Ну так я нікого і не закликаю -- у кожного своя війна, у когось -- в минулому. Більше одної потягнути важко, та і одну треба відмірювати. Я це пишу скорше, щоби зробити таке собі соціологічне передбачення: якщо народ зуміє помінятися так -- то будуть зміни, якщо зміни будуть -- то з обивателями станеться отаке. Чисто паралель з тим, як мінялися ми (українці) за останні 10-25 років.
О, придумав скорочену версію: в якийсь момент потоки історії навколо тебе стають настільки сильними, що ти розумієш, що відсидітися не вийде, бо при спробі відсидітися буде все-одно погано, лише ще і соромно. Якщо відсоток людей, які це зрозуміють, буде достатньо високий, щось з того вийде, а ні -- то ні.

[juan_gandhi]

Да мало ли что они скажут. Слова - это всего лишь слова. А действия? Это большая разница.

[malyj_gorgan]

Я про те ж саме: поки достатня кількість не зрозуміє, що не хтось інший, а вони повинні щось робити, ніфіга не буде. Навіть просто давати грошей: не пару раз на емоціях, а регулярно, як податки платити.
Але основне навіть не те, що саме людина буде робити, основне, щоби достатньо людей вбудувало це у свою систему пріорітетів, фактор, який будуть враховувати, вибираючи що завгодно, від того як потратити гроші до місця роботи до місця/способу відпочинку

[xou]

у сша відсоток загиблих через насильництво на рівні кращих представників третього світу. Вбивство федеральними службами займає мізерну частину від усіх вбивств. Але як і у випадку із добре зрежисованної ДП компанії БЛМ нікого статистика у США не цікавить.

[malyj_gorgan]

Зрежисованість демократами БЛМ протестів -- фантазії рівня наколотих апельсинів у дні Помаранчевої Революції. Навпаки, деми не змогли навіть просто примазатися до цих протестів, щоби хоч якось їх спрямувати і отримати хоч якусь політичну вигоду.
Загальна кількість вбивств тут висока, так; воно й не дивно при такій божевільній озброєності населення, все-таки три чверті чи і більше вбивств стаються з вогнепальної зброї. Але протести не про то, що когось вбивають, а про то, хто вбиває і кому за це нічого не буде, а то ще й похвалять

[mprotsenko]

Все так.

Додаткова проблема - ми зараз побачимо купу бажаючих (а) відхреститися від baddies, (б) зробити вигляд, що вони не є частиною проблеми, що вони не підтримували - словом-грошима-голосом - тих самих baddies багато років.

Як їх розрізнити від тих, хто серйозно спіймав момент "на шляху до Дамаску"? А все так, як ти кажеш - якщо вони приймають участь, підтримують, відпрацьовують свої гріхи чи помилки, то вони свої. А якщо ні - то їх до себе не можна допускати, вони, сцк, флюгера, покладатися на них небезпечно.

[malyj_gorgan]

Флюгери :)

Особливих проблем в флюгерності людини я не бачу. Для загальної стійкості, значна частина суспільства і повинна бути баластом -- щось, що пливе туди само, куди і решта корабля, не виконуючи функцій повороту чи розгону. Отака, блін, флотська аналогія

[mprotsenko]

Особливих проблем в флюгерності людини я не бачу.

З баластом нормальна аналогія - якщо людина баласт, то вона і плохишам не допомагає особливо, і взагалі лежить собі там в трюмі і не відсвічує. Та і хай лежить.

Але якщо людина претендує на якусь активність чи значущість, то її флюгерність - це проблема. Чому? тому що вона відтягує на себе ресурс - починаючи з ресурсу уваги - і робить це не для того, щоб зробити іншим краще, а для того, щоби зробити краще собі, за наш рахунок.

Яскравий приклад - Хананія. Соавтор Project-у 2025, який зараз зрозумів, що, можливо, його теж будуть бити по "нахабній рудий пиці", і перевзувся в стрибку. (Українські приклади наводити? Там є дофіга.)

Сорі, якщо така падлюка лізе до тебе в окоп - то її треба багнетом випихувати назад. Бо користі від неї нуль, ризик шкоди/зради - дуже великий. Якщо вона залишиться в no man land, то і окей. Якщо вона полізе назад в окоп до плохішей - різниця мінімальна.

А якщо ця людина хоче дійсно відпрацювати/спокутувати - я за, але за свій рахунок, але не за наш. А як ми переконаємося, що вона дійсно щиро це робить, тоді вже будемо говорити. (Це я кажу, як людина, яка в свій час багато накосячила - і досі відпрацьовує.)

[malyj_gorgan]

На такому рівні -- згоден, що тут сперечатися.
Шкода, що в реалі все складно, часом доводиться не підпускати і випихувати корисних людей, а часом свої виявляються чужими, що так, що сяк, суцільна зрада

[mprotsenko]

Воно важко, але нескладно, навіть коли мова про реальних знайомих. Ляпнула людина про "навіщо сюди гватемалеки лізуть, сиділи б в себе в Гватемалі чи на худий кінець в Мексиці" - все, одразу в no man's land.

Тобто все в спілкуванні норм, драсьтє-спасіба - але гроші вперед, усі відносини - максимально транзакційні, без доказів - на слово не віримо, та і докази три рази перевіряємо.

Так, ти правий - це переводить багато "своїх" в категорію "чужі", але і робить "чужих" - "своїми", бо люди бачать, що до тебе спиною можна повернутися.

(Це знову, я з власного досвіду кажу.)

[malyj_gorgan]

Я не дуже вірю в досяжність такої ідеологічної чистоти просто тому, що бачив, наскільки часто люди, поки не приперло, повторюють чужі думки з табору, який вважають "своїм", але коли припре, роблять правильний вибір.
Серед особистих знайомих, як воно водиться в українців, я знаю багато людей вище середнього соціально-консервативних. Але коли вони з речами, які суперечать їх абстрактним ідеям, раптом зустрічалися в реалі, вони виявлялися адекватними, підтримували і допомагали. Це не про нинішню ситуацію, про нинішню у мене серед знайомих нема нікого, хто би це підтримав, це про якісь більш ранні речі. Купа народу мала дуже неприємні погляди, бо вірила, що імігранти, хай не eating the dogs, але близько. Або що голубі -- богопротивні хтиві невідомо-хто. А потім бачили контрприклади, і реально мінялися. Але -- мінялися до рівня "нейтральності" на дану тему, переходити з одного прозелотизму в інший здатен не кожен. І добре, що не кожен -- перестаючи бути вітрилом, краще стати баластом, ніж вітрилити в інший бік (бо там і справді ще треба заслужити довіру)

[mprotsenko]

Я не дуже вірю в досяжність такої ідеологічної чистоти просто тому, що бачив, наскільки часто люди, поки не приперло, повторюють чужі думки з табору, який вважають "своїм", але коли припре, роблять правильний вибір.

А це саме те, про що ти казав - якщо людина починає ВКЛЮЧАТИСЯ в движ, РОБИТИ правильні речі (підтримувати, допомагати) - то це вже інша розмова.

А поки не включилася, то "вечером деньги, утром стулья". І ніяких там образ чи непорозумінь.

Це, звісно, недосяжний ідеал, але в житті так можна робити частіше, ніж не робити. Як я казав - це нескладно. Важко - але нескладно. (Окрема розмова - коли ми вмикаємося в цій режим, коли ми починаємо розуміти, що або ми, або нас? Це, напевно, окремого посту заслуговує...)


P.S. Про складні виключення - читав Go set a Watchman? Набагато сильніша книга, ніж Kill the Mockingbird - мова сира, ще не відшліфована, але складність персонажів як раз набагато крутіша.

[malyj_gorgan]

Робити щось -- дуже розтяжиме поняття.
Тут воно вокально підтримувало гомофобську партію, само поширюючи риторику.
А тут виявляється прекрасний сусід - гей, або у дитини вчителька - лесбійка, я вже мовчу, коли дитина випадає зі стрункої арійської картинки буття. І людина особисто їм допомагає, а на групово-партійному рівні просто перестає бути вокальною. Може, навіть голосувати не одразу перестає, бо процес визнання власних помилок, особливо, не одиничних, а світоглядних -- ой, який непростий.

[mprotsenko]

Тут важливий контекст - чи вмикаємо ми цій режим свій-чужий, чи це не на часі.

Якщо мова про Україну - то голосування за гомофобську партію типу Свободи це типу як в носу колупатися і козюльки їсти. Погано (в плані гомофобії - інші причини можуть бути поважні), але таке - більш теоретична проблема, маргінальна забава.

Якщо мова про США - то голосування за гомофобську партію це питання того "що ви будете робити, коли за сусідом прийдуть і почнуть робити погано" (необов'язково ICE-івці, ця фігня не вчора почалася, ступені "погано" бувають різні). Якщо людина допомагає того сусіда захистити від "своїх", то я ту людину вітаю - вона Оскар Шиндлер, може і нацист, але хороша людина.

А якщо вона допомагає на рівні "стакан борошна позичити" - і не готова йти проти своїх, то толку від такої людини in the grand of scheme - нуль. Це не привід погано з нею поводитися, але привід розуміти, що коли за тобою прийдуть, то людина, скоріше за все, відвернеться, і буде дивитися вбік, щоб не побачити зайвого.


А а таких людей мені в моєму окопі не потрібно. Посміхатися, вітатися, і поливати їх квіти, поки вони в відпустці? Це окей, якщо є бажання. Але вважати їх "своїми"? Нафіг-нафіг.



Я обіцяю, я розкидаюся і таки напишу про вмикання-вимикання цього режиму. Для мене, як для луганчанина, ця тема не теоретична.

[malyj_gorgan]

Я зараз не про Україну, але і там підходить. Хоча мені важко уявити себе в обставинах луганчанина, лише розумію, що тобі в цьому плані в рази складніше, ніж мені.

Режим свій-чужий -- штука ситуативна і рідко дихотомічна за рамками барикад/окопів. Окопи і "склянку борошна позичити" -- краї спектру широчезного можливих взаємодій в рамках сусідів, громади, роботи, школи дітей, волонтерського проекту і т. п. В кожній з цих соціальних розмірностей, навіть на роботі, зводити все до чисто транзакційних стосунків -- прирікати себе на невдачу, а то викликати на пустому місці ворожість, бо до тебе "всією душею" а ти відморожуєшся. Що зробить та чи інша людина, як ти влучно і сумно написав, "коли за тобою прийдуть", ми будемо знати лише коли прийдуть. Але на мою думку, підхід "[єслішо], все, одразу в no man's land" сильно підвищує шанси, що таки відвернеться.
Он є у мене знайомий. Я знаю, що він всі рази голосував за Трампа, але підтримую стосунки, бо це його перетягує на бік української общини тут, уже зараз він пару разів в результаті допомагав нашій громаді. Він сам лише колись давно випадково проговорився про свої політичні преференції, а зараз про то ми просто мовчимо, зате приводить дітей в школу, пробує навчити української, хоч він сам імігрував з Києва дитиною в 70-і, жінка сучасна емігрантка з Миколаєва, там українську вони вчать від нас. Але є у мене підозра, що хай голосувати він, може буде і далі так, як звик з дитинства, але покластися я на нього зможу. Власне, у нього дуже показова історія у стосунках з українцями. Я точно не памʼятаю, хто саме з батьків і grand-батьків це був, але, нехай, діда-бабу одні українці відвели в Бабин Яр, де їх розстріляли, а маму інша українка всю війну у себе переховувала з ризиком для життя.
По-моєму, я тільки що описав мало не intersectionality :)

[mprotsenko]

По-перше, все що я писав до, і пишу зараз на цю тему - це не засудження. No judgment. You do you. Поки ти не робиш зла іншим людям - то все окей, ми самі вирішуємо, як нам вільний час і гроші витрачати.

По-друге, ти правильно кажеш - "всією душею". Якщо я до трампіста підійду зі "всією душею" - то трампіст від мене буде тікати, як Road Runner від Wile E. Coyote. Якій тут режим "свій"? Сорян, я тут можу запропонувати лише чисту транзакційність: посиділи, потусили, ти мені, я тобі - і швиденько розбіглися, щоб один одного не дратувати.

По-третє, саме тому я намагаюся від української общини триматися подалі - занадто висока там концентрація трампістів, гомофобів тощо. Це те місце, де я НЕ можу бути сам собою, де я НЕ можу підійти до людей зі "всією душею". Я там чужий. Це не образа - це констатація факту. І тут община сама вирішує - якщо я їй менш важливий, ніж трампісти, то і окей, так і буде. Ми дорослі люди, ми сами обираємо, з ким нам тусити, і примушувати тут не просто не можна, а фізично не вийде.

Концептуально - ти не можеш бути інклюзивним до насильників/enabler-ів і їх жертв одночасно. Доводиться обирати. Повторюсь - no judgment there! Поки ти сам зла не робиш, будь-який вибір окей - він може бути непродуктивним, але я не буду за нього засуджувати.

Найголовніше: якщо людина зараз вміло відвертається, і заплющує очі на те зло, яке вона enable-ить (або навіть робить), то шанси, що вона впряжеться за чужу їй людину проти своїх формально ненульові. Але настільки невисокі, що я на них розраховувати не буду. Я краще свій час і сили витрачу на людей, в яких я впевнений, які ділом (не пару разів, а системно) довели, що на них можна покластися.

(Інші люди можуть думати інакше, і це їх право - головне, розуміти можливі наслідки.)

[malyj_gorgan]

Та ні, все правильно, все залежить від того, що хто називає "всією душею".
Бо яку завгодно пару хоч трохи не ідентичних за поглядами осіб А-Б не візьми, А у чомусь буде підтримувати якихось з-точки-зору-Б поганюків, як не насильників, то енейблерів. Навіть якщо уточнення про точку зору забрати. Найпростіший приклад -- майже кожен в цій частині світу де факто підтримує або тих, хто вбиває ізраїльських дітей, або тих, хто вбиває дітей палестинських. (І це ще нічо, там хоч реально за вбивства інших ненавидять, мені попадалися прогресивні і ліберальні і дуже правильні в питаннях внутрішньої тутешньої політики американці, які підтримують ерефію за great russian literature and cultural tradition..., повбивавби.) І з цими всім людьми треба якось разом робити речі в тих питаннях, де ти не хочеш нікого пристрелити.

Щодо української громади ти правий -- є таке, особливо про "соціальну консервативність" (хоча вона, як і у багатьох прихильників "традиційних цінностей" така дірява, що не знаєш, де сміятися, де плакати). Але я переконаний, що це в першу чергу обмеженість і пережитки (хороша російська приказка без точного перекладу -- "простота хуже воровства"), які лікуються новим досвідом і плавною еволюцією. Я був надзвичайно приємно вражений, наскільки позитивно і легко прийняли якісь новини про мої погляди і моїх рідних всі мої друзі в місцевій українській громаді.
(Альтернативна гіпотеза, що це я правильних друзів вибирав, також заслуговує на життя.)

[mprotsenko]

А тут ми повертаємося до питання, коли саме вмикається той самий режим "або-або", коли проблема стає реальною проблемою.

Бо коли вже почали приходити - то вже запізно хапатися за голову, але і коли ще не почалося - треба розуміти, на що реагувати, а на що ні, бо розірватися теж не вийде. І я таки напишу про це, як вище обіцяв.



майже кожен в цій частині світу де факто підтримує або тих, хто вбиває ізраїльських дітей, або тих, хто вбиває дітей палестинських

До речі, я пишаюсь тим, що серед своїх в моїй експатівській тусовці таких нема, навіть якщо мова про ізраїльтян.