трохи філософствування

[malyj_gorgan]

Тут у Хуана Ґанді пару постів тому було про те, що, от, одно література, а друге макулатура, смисл тратити життя на друге. Я оце задумався: я в літеартурі не надто розбираюся, читаю найчастіше що попало, а деколи і щось мудріше, але без системи і особливого смаку. Може, я пропаща людина?
Але подумалася аналогія: я вважаю що, на відміну від літератури, в музиці я трошки таки розбираюся. (Це, звичайно, імхо плюс формальні ознаки, але з літературою нема і того.) Так от, в музиці ж теж є різні стилі, рівні і ступені. Є великі композитори і штампувальники фонової музики, є симфонічні окрестри, є джаз, є попса, є лабухи на весіллях, і є ми з кумом і гітарою після пари фляшок.
Так от, в музиці всі рівні і стилі -- потрібні. Вони доповнюють одне одного. Слухати лише Стравінського, Шнітке і Ноно, обминаючи інших... звичайно, можна, але смисл? Знав я одну пару з Чікаго, які мені зверхньо так обзивали Моцарта попсою, але, хоч вони і уміли щось таке злабати дуетом гітара-скрипка, але досить так собі. А люди, які насправді щось петрають в музиці, віддають належне усім, від Баха до вуличного музики. (Ми з кумом тут, на всякий випадок, помовчимо.) Не можна слухати "лише класику", уникаючи іншого -- ти і купу хорошого не почуєш, і класику, хоч б'юся об заклад, сприймеш гірше, ніж той, хто вчора співав "Цвіте Терен" і слухав джаз, зранку снідав під Ганз анд Роузес, по дорозі з роботи врубав диско, а зараз поряд з тобою слухає Бранденбурзький концерт номер чотири.
А, так це я до чого: а чи обмеження себе в літературі лише до "Літератури" не є такою ж помилкою, як обмеження себе в музиці лише "класикою" і модерн джазом?

P.S. Помилка "літеартура" в першому абзаці ненавмисна, але не випралятиму, прикольно вийшло.

Comments

[ukurainajin]

Згоден з висновком, що все є потрібним зі свого боку і в певних обставинах. Не думаю, що треба споживати все підряд — зрештою, все підряд цілком природно не зайде, і тоді не варто мучатися. Але ж ви про те, щоби не обмежувати себе штучно, за формальними ознаками та чиїмсь розподілом на «справжнє та нікчемне». Мовляв, я старий рокер і про «гоп, гоп чи не гоп» не слухаю. З літературою так само. Якщо я зазвичай не читаю «класиків», то лише тому, що розумію, чому вони мені не заходять на відміну від якоїсь пригодницької «попси». А те, що читаю — розумію, завдяки чому сподобалося. Дайте мені таке, що відповідає моїй здатності сприймати і моєму настрою, і я так само отримуватиму від нього естетичне та інтелектуальне задоволення. Підручник з вищої математики теж іноді цікаво читати, наче роман. На що гаяти життя — це ж суто суб'єктивне уявлення.

P.S. Помилка прикольна

[malyj_gorgan]

Навіть не знаю, що відповісти: з усім погоджуюся.

[crapulous]

А если с едой аналогию провести?

Питаться все же лучше хорошо приготовленной пищей из качественных продуктов - даже если иногда хочется съесть чего-нибудь "мусорного".

[malyj_gorgan]

Теж правда. З іншого боку, збалансована їжа -- це про інгредієнти і спосіб приготування, а виглядає, що для багатьох література -- це обід в мішелінозірковому ресторані, а вуличний перекус або студентське кафе -- це макулатура.
Висновок: аналогія з їжею тут спірна.
Хоча і аналогія з музикою теж спірна. :)

[paserbyp]

Я хочу додати, що для мене і музика і література і живопис і кіно це дуже різні містецтва. Наприклад, музика і живопис - дуже схожі для мене і я можу насолоджуватися різними жанрами і ніяк не можу наїстися і почуваю себе як білочка в оріховому лісі. Навпаки, література і кіно для мене це інше і наприклад я мав дурість збирати бібліотеку і робив це три чи чотири рази за моє життя, а зараз наївся і зупинився, бо відкрив для себе біблію і зрозумів що спочатку треба прочитати іі і потім перечитувати у різному віці ці святі тексти, а лише потім братися за іншу літературу. Що до кіно, то тут стільки багна і лайна, що дуже, дуже рідко я можу знайти і додивитися до кінця якесь кіно, чи серіал…

[malyj_gorgan]

Мистецтва різні, це правда. Я кіно, взагалі, останнім часом не можу дивитися. Хороше, погане, посереднє, ніяке. Правда, не лише кіно, а і відеоновини чи документалістику -- картинки, які рухаються екраном, дратують безбожно. Ще кількахвилинне музичне відео витримаю, та й усе.

[paserbyp]

Мордакніга готоє для нас віртуальну реальність де картинки не тільки рухаються, а ви стаєте частиною цих картинок. Я тільки можу себе уявити як це буде усіх дратувати спочатку, а потім як наркотик затяне у свою пастку!

Мастурбування і порно у віртальній реальності це наше з вами майбутне!

[malyj_gorgan]

Тому мене на мордокнижці і нема.
А ще, в згаданій в пості дискусії про літературу були деякі наїзди на Пєлєвіна як нелітературу. Не знаю, як в плані мистецтва, але не можу не визнати, що він поки що, холєра, дуже влучно вгадує траєкторію руху суспільного дискурсу і ракурсу. Саме в названому вами напрямку.

[paserbyp]

Це взагалі неважливо що ми з вами не вживаємо мордакнигу, бо коли Магамет не йде к горі, то гора йде к Магомеду.

Що до російського пісьменіка Пєлєвіна, то він мене не цікавить багато років вже і тільки тому, що він зупинився у своєму творчості і нічого крім його наркотичних примар видати на гора більше не може. Я вже писав, що після 1991 року на могилі Радянського Союзу зросли три квітки зла: Пєлєвін, Лімонов і Сорокін. Лімонов перетворився у фашиста з більшовистським уклоном, а Пєлєвін скоро помре від наркотичного передозу, як помер морфініст Булгаков і тому для мене залившився тільки Сорокін, якого я поважаю і продовжую читати...

[juan_gandhi]

Моцарт, конечно, попса, но прекрасная попса.

Наблюдение, однако, хорошее. Дело вкуса. У меня от Малера чуть не зубы болят. Да и от Шуберта. Но это ничего. Не Шаов.

Насчет же книг, там, кажется, все свирепее. Есть злобные книги. Если они при этом смешны, как де Сад, то норм, это весело. А если серьезны, то я буду держаться подальше. Но вкус, вкус. "Детей Арбата" я прекратил читать на второй странице. Я понимаю, кому и кобыла невеста. Но мне-то это нафига.

[malyj_gorgan]

З Моцартом це не таке просте запитання. Я думаю, тут усе впирається в старий юзнетівський принцип "define попса". Можна визначати її просто як творчість, зрозумілу і доступну найширшим масам, а можна, як творчість, де така доступність досягається заміною будь яких складних рішень банальними штампами. Моя проблема з першим визначенням в тому, що воно ортогональне будь яким параметрам, крім параметрів "складність" і "важкість", тому я і не люблю такого. Найгеніальніша музика (література, живопис, whatever) мало, що прекрасні, а ще і прості і легкі. Одна засада: знайти рішення, яке мало того, що буде ідеальним, а виявиться ще і достатньо простим, зуміє далеко не кожен. Тому краще попса Пола Макартні, ніж штучна складність контемпорарі джазу.
Але не сприйміть це як наїзд або критику: контемпорарі джаз слухати також варто і потрібно. Треба лише мати відповідний час і натхнення.

[juan_gandhi]

Я полжизни был большим фанатом Битлов, но сейчас на это смотрю как на приторную землянику в сметане. А коммуниста Леннона вообще слабо переношу уже.

Насчет же джаза... Колтрейн отзывается в душе. И есть же KCSM, которая десятки лет уже играет прекрасный джаз.

[malyj_gorgan]

У мене навпаки, важкий спадок класичної музичної освіти: до 15-16 років я не сприймав майже ніякої музики, крім добре виконаної класики, хорошої народної музики і традиційного джазу (останнє, в принципі, можна вважати підмножиною передостаннього, просто, спочатку я концентрувався далеко не на всіх народах). Потім відкрив для себе важкий рок і блюз, потім всякі легші речі. Від більшості Бітлів почав діставати задоволення лише після тридцяти. Диско мене перестало дратувати після сорока.
Словом, такими темпами, вийду на пенсію і почну слухати дабстеп і реп.

[juan_gandhi]

Вот так вот я за последние десять лет вдруг запал на Баха и Grateful Dead.